Ми даємо ЗНАННЯ для прийняття рішень, ВПЕВНЕНІСТЬ в їх правильності і надихаємо на розвиток чесного бізнесу, як основного двигуна розвитку України
ВЕЛИКОМУ БІЗНЕСУ
СЕРЕДНЬОМУ ТА ДРІБНОМУ БІЗНЕСУ
ЮРИДИЧНИМ КОМПАНІЯМ
ДЕРЖАВНОМУ СЕКТОРУ
КЕРІВНИКАМ
ЮРИСТАМ
БУХГАЛТЕРАМ
ФОПам
ПЛАТФОРМА
Єдиний інформаційно-комунікаційний простір для бізнесу, держави і соціуму, а також для професійних спільнот
НОВИНИ
та КОМУНІКАЦІЇ
правові, професійні та бізнес-медіа про правила гри
ПРОДУКТИ
і РІШЕННЯ
синергія власних і партнерських продуктів
БІЗНЕС
з ЛІГА:ЗАКОН
потужний канал продажів і підтримки нових продуктів

Перезаснування конституційного порядку чи повернення до старого?

3.02.2014, 17:40
10
0
Михаил Савчин
к.ю.н, директор Центра правотворчества УжНУ

Одним із варіантом виходу із системної кризи легітимності влади вбачають повернення до Конституції – 2222, що розглядається як панацеєю від всіх бід, з яким стикнулася нині конституційна система внаслідок масових акцій протесту проти свавілля влади. Проблема посилюється низькою рефлективністю влади на поточні події і запити народу або відсутністю такої. Тому і рамках нинішнього поточного моменту доволі складно робити якісь прогноз щодо подальшого розвитку ситуації в обстановці невизначеності переважної більшості факторів, що зумовлюють зміст конституційних процедур

Одним із варіантом виходу із системної кризи легітимності влади вбачають повернення до Конституції – 2222, що розглядається як панацеєю від всіх бід, з яким стикнулася нині конституційна система внаслідок масових акцій протесту проти свавілля влади. Проблема посилюється низькою рефлективністю влади на поточні події і запити народу або відсутністю такої. Тому і рамках нинішнього поточного моменту доволі складно робити якісь прогноз щодо подальшого розвитку ситуації в обстановці невизначеності переважної більшості факторів, що зумовлюють зміст конституційних процедур.

Нелегітимність повернення до конституційного закону від 8 грудня 2004 р. № 2222

У мене, як конституціоналіста, немає ніякого уявлення щодо легітимних шляхів у рамках належної конституційної процедури повернутися до Конституції – 2222. Адже Конституційний суд у своєму рішенні № 20-рп/2010 року встановив, і з чим я повністю погоджуюсь, що була грубо порушена конституційна процедура розгляду, ухвалення та прийняття закону:

-          всупереч конституційній юриспруденції було внесено правки у конституційний законопроект № 4180, який таким чином, набув нової редакції і потребував повторного висновку Конституційного Суду у порядку статті 159 Конституції щодо відповідності основоположним цінностям – правам людини, суверенітету і територіальної цілісності України;

-          розглядався і був ухвалений поряд із звичайними законами, що суперечить засадам правової визначеності і вимогам належної правової процедури (принципи належного слухання і розслідування, балансування інтересів більшості та меншості)

-          і що найважливіше – парламент вже розглядав це питання менше року тому (у квітні того ж 2004 року) зміни у ті ж самі положення Конституції.

Звісно, що такі обставини підірвали легітимність конституційного порядку, внаслідок спроби модернізації у рамках конституційного закону № 2222.

Отже, повернення до нелегітимного закону поглибить не легітимність державного устрою, заснованого, по суті, на фасадній конституції згідно із Джованні Сарторі.

Це процесуальний аспект.

З точки зору матеріального аспекту мені ніколи Конституція – 2222 як конституціоналісту не подобалася, оскільки вона поглиблювала конфлікти всередині конструкту організації влади. Зокрема, не визначалися  механізми виходу із кризових ситуацій на кшталт конструктивного вотуму парламенту до уряду, вотуму довіри за запитом уряду, принципами зв’язаності ініціативи, тобто традиційних інструментів, які ефективно працюють при парламентській формі правління.

Натомість вона поглиблювала «дуалізм» виконавчої влади, посилюючи конфліктний потенціал у трикутнику президент – уряд – парламент. Отже, Конституція – 2222 не виконувала основного конституційного телосу – обмеження публічної влади. Це мало ключове значення на поглибленні кризи забезпечення прав і свобод людини, оскільки «розділені влади» - президент і уряд – розпочали розподіл сферу впливу на правосуддя і на початок 2010 року незалежність правосуддя стало майже знищеним, що інституціонально було оформлено Законом про судоустрій і статус суддів того ж року із просто гангстерськими повноваженнями президента та гестапівськими повноваженнями Вищої ради юстиції у сфері правосуддя.

Сам парламент не володіє повнотою установчої влади, щоб повернутися до Конституції – така влада є симбіозом повноважень Українського народу, парламенту, Президента і Конституційного Суду, а також Центральної виборчої комісії (у разі застосування процедури всеукраїнського референдуму за народною ініціативою), які рівноправними. За такої моделі навіть народ не володіє монополією на установчу владу, оскільки його повноваження зв’язані змістом вже попередньо схваленого конституційного законопроекту, що виноситься на остаточне схвалення національного референдуму.

Тому повернення до Конституції – 2222 буде грубим порушенням вимог належної конституційної процедури і прямою атакою, вибачайте за своєрідний оксюморон, на легітимність конституційного порядку. Парламент виступить собі таким узурпатором влади. Це виллється у кризу конституційних інститутів, оскільки, ще раз підкреслюю, Конституція – 2222, містить потужний конфліктний потенціал у відсутності правових процедур їх розв’язаннях в умовах глибоко «розділеної влади».

Можливі виходи із ситуації

Існує принаймні два основні виходи із ситуації.

Перший, найосновніший, який полягає до повернення повторного розгляду конституційного закону № 4180, який лише в окремих деталях є відмінним від Конституції – 2222, посилюючи деконцентрацію влади та посилення засад парламентаризму. Однак і він містить значний конфліктний потенціал і вирішальний вплив Президента на визначення зовнішньої і внутрішньої політики, вводячи конфліктні елементи «розділеної» влади без конструктивного вотуму, вотуму довіри та відсутності належного парламентського контролю, зокрема, системного парламентського контролю щодо застосування негласних методів слідства, що притаманно конституційним системам Польщі чи Німеччини.

Другий варіант, передбачає алгоритм кроків, спрямованих на перезавантаження конституційного порядку у формі 4-ої Республіки. Алгоритм полягає у наступному:

1. ухвалення 300 депутатами конституційного закону про внесення змін до розділу ХІІІ Конституції, яким засновується конституанта – Установчі збори, який згідно вимог належної процедури може бути остаточно схвалено у квітні-травні цього року;

2. паралельно запускається робота по якісному оновленню Конституції, для чого можна використати напрацювання Конституційної Асамблеї;

3. формування уряду національної довіри;

4. призначення дострокових парламентських і президентських виборів;

5. конституційне реформування має посилити:

а)  парламентаризм, який є основою легітимності уряду, оскільки вотум довіри останній отримує за результатами парламентських виборів, а конфліктні ситуації щодо легітимності уряду вирішуються за процедурами конструктивного вотуму або вотуму довіри;

б)  перетворення інституту глави держави у представницьку інституції та конкретизацію арбітражних повноважень шляхом зв’язаності відповідних заходів, які мають бути схвалені виключно на засіданні Ради безпеки і оборони та за допомогою поліції і процедур захисту порушених прав громадян судами;

в)  посилення місцевого самоврядування шляхом визначення засад його повсюдності, фінансової і матеріальної основи, політики вирівнювання розвитку регіонів та узгодження регіональних політики;

г)  встановлення дієвого парламентського контролю над силовими структурами шляхом щорічного звітування про використання негласних методів слідства та обґрунтованості застосування запобіжних заходів щодо обмеження волі приватних осіб;

д)  посилення повноважень Конституційного Суду та притягнення конституційних суддів лише за рішенням дисциплінарної палати цього ж Суду;

1. безумовна амністія учасників масових протестів без всяких застережних умов;

2. розслідування обставин викрадення, катування людей та масових і систематичних нападів на цивільне населення з боку спецпідрозділів міліції та спецслужб;

3. реформування міліції на поліцію шляхом:

а)   деполітизації, тобто недопущення у використанні прямого або опосередкованого переслідування осіб за політичні переконання чи діяльність шляхом штучної педалізації діяльності останніх;

б)   деконцентрації і децентралізації шляхом утворення муніципальної поліції, глави яких обираються населенням громади чи регіону на певний строк;

в)   демілітаризації – розформування Внутрішніх військ і спецпідрозділів, замість яких має бути утворено Національну гвардію як незалежної поліцейської структури;

1. переатестація суддів та прокурорів, які мають виявити розуміння сутності змісту прав людини, зокрема, трискладового тесту.

Також можуть існувати проміжні варіанти розвитку ситуації, які включатимуть принаймні на першому етапі заходи (3), (4), (6), (7) та (9), а на другом етапі заходи (1), (2), (5), (8). Запропоновані заходи можуть комбінуватися у різній послідовності і за ступенем повноти, все залежить від освоєння партіями мистецтва політики – ухвалення стратегічно важливих для політичної нації рішень, а не трактування політики як мистецтва можливого, бо останнє не є політикою, а панським гунцувством, банальним політиканством, що викликає ідіосинкразію і фрустрацію у народу.

Михайло Савчин,
к.ю.н., доц., директор Центру правотворчості УжНУ,
радник Голови Конституційного Суду України (2008-2010)

Підготовано спеціально для Платформи ЛІГА:ЗАКОН
Зв’язатися з редактором

Увійдіть, щоб залишити коментар