Як успадкувати майно, що знаходиться за кордоном

У глобально взаємопов'язаному світі та в умовах тенденції збільшення міграції багато людей мають зв'язки з іноземними країнами через наявність житла або іншої нерухомості для відпочинку, ведення бізнесу з-за закордону, навчання за кордоном дітей, укладення шлюбу, набуття другого громадянства або його зміни, наявності банківських рахунків та інвестицій в цінні папери іноземних емітентів та іншого майна. Коли особа помирає, її майно переходить в порядку спадкування до її спадкоємців. Наявність зазначених вище зв'язків померлої особи з іноземними країнами призводить до «транскордонного спадкування» (cross-border estate). І в таких випадках та за відсутності належного спадкового планування порядок спадкування визначається тими державами, з якими у спадкодавця на момент смерті існував певний зв'язок.

Різноманітність правового регулювання транскордонного спадкування

Транскордонне спадкування - це сфера правовідносин, які містять іноземний елемент або зв'язок з іншою державою чи державами. Такі правовідносини регулюються нормами міжнародного приватного (або колізійного) права. Кожній державі у світі притаманні власні правила міжнародного приватного права, які склалися залежно від історичних, політичних та культурних особливостей, внаслідок чого такі правила мають більше розбіжностей між собою, аніж тотожностей, і зазвичай не пропонують єдиного справедливого рішення у вирішенні конфліктних питань.

У питаннях регулювання порядку транскордонного спадкування всі держави світу за правовою системою можна умовно розділити на 3 групи, а саме:

1. Країни загального права (common law), до яких відносяться такі держави, як Велика Британія, держави, які застосовують право Англії, Канада (крім провінції Квебек), Сполучені Штати Америки (крім штату Луїзіана) та інші. Ключовим фактором для визначення застосування власних національних правил до питань спадкування в юрисдикціях загального права є доміциль (domicile), концепція та розуміння якого є відмінними з поняттям місця проживання, про що буде зазначено нижче. Процес спадкування поділяється на два етапи, а саме управління (розпорядження) спадковим майном та безпосередньо саме спадкування спадкоємцями. Управління чи розпорядження спадковим майном здійснюється виконавцями або розпорядниками, які зазначені у заповіті спадкодавця або призначені судом. На таких виконавців (розпорядників) покладається обов'язок знаходження та встановлення майна, що становитиме спадкову масу для сплати будь-яких боргів, податків або інших зобов'язань спадкодавця. У разі, якщо спадкового майна достатньо для сплати зобов'язань спадкодавця, виконавці (розпорядники) за законом не зобов'язані знаходити та встановлювати будь-яке інше майно, що залишилося після смерті спадкодавця. Спадкоємці успадковують активи померлого лише після завершення управління (розпорядження) спадщиною, яке переходить до них вже без боргів. Для більшості правових систем загального права характерна повна свобода розпорядження спадковим майном та відсутність концепту режиму примусового спадкування або наявності обов'язкової частки в спадщині. Однак є винятки (наприклад, Ірландія).

2. Країни цивільного права (civil law), до яких відноситься більшість країн Європейського Союзу, Швейцарія, Японія, Китай, Україна та багато інших. При вирішенні питання застосування власних правил спадкування такі країни переважно виходять із звичайного місця проживання (habitual residence) або місця проживання (residence). Активи померлого переходять безпосередньо до його спадкоємців після смерті. Реалізація спадкового права здійснюється через нотаріуса або суд. Спадкоємці відповідають за зобов'язаннями спадкодавця усім своїм майном, а не лише в межах успадкованого. Для систем цивільного права притаманна наявність права обов'язкової частки в спадщині для близьких родичів: дітей, батьків, подружжя або партнерів. У деяких країнах, зокрема у Франції, право обов'язкової частки у спадщині виходить за межі спадкової маси, що залишилася після смерті, і поширюється також на подарунки, зроблені померлим за життя. У таких системах спадкоємці обов'язкової частки мають право успадкувати фіксовану частину всіх подарунків та майна померлого.

3. Країни з правовою системою, заснованою на релігії, такі як Шаріат (Саудівська Аравія, Єгипет, Ірак, Іран, Індонезія, Малайзія , Мальдіви тощо) та Індуїстське право (Індія). У правових системах, заснованих на релігії, зокрема на праві Шаріату, після смерті спадкодавця призначається вчений шаріату (Shariah scholar), який дає поради щодо розподілу майна. До розподілу майна спадкоємцям суд визначає порядок погашення заборгованості спадкодавця. Розподіл майна, що становить спадщину, безпосередньо залежить від релігії померлого. За правом Шаріату спадкоємці повинні бути мусульманами, спадкування особами інших релігій не допускається. Водночас заповідання майна спадкоємцям іншої релігії в декількох країнах з правом Шаріату можливе, однак не більше 1/3 спадкового майна. Чоловіки - спадкоємці успадковують вдвічі більше спадкового майна за жінок. Загалом, право Шаріату можна розглядати як форму примусового спадкування.

Існують також країни, які мають кілька систем. Наприклад, Об'єднані Арабські Емірати, в яких діє і цивільна система права і право Шаріату. Інший приклад - це країни, що поєднують деякі характеристики як цивільного, так і загального права, хоча їх функціонування на фундаментальному рівні насправді характеризує їх як системи цивільного права, а не третю категорію. Такі країни досить часто відносять до країн скандинавського права (Nordic legal system) та ними є Фінляндія, Данія, Ісландія, Норвегія та Швеція.

Окрім власних правил, встановлених державами з питань транскордонного спадкування, існує невелика кількість міжнародних договорів у сфері спадкування, які передбачають уніфіковані (погоджені) норми міжнародного приватного права між державами відповідно до реалій транскордонного руху та різноманітності національних норм міжнародного приватного права.

Окремої уваги заслуговує Положення про спадкування (ЄС) 650/2012*, яке набуло чинності 17 серпня 2015 року та діє в багатьох державах - членах Європейського Союзу. Положення про спадкування ЄС повністю змінило ландшафт міжнародного приватного права та запровадило єдині правила в усіх державах-учасницях. Наслідки Положення про спадкування все ще виявляються та досліджуються. Однак, як вже показує судова практика, застосування правил, встановлених Положенням про спадкування, є неоднозначним, оскільки кожна держава-учасниця ЄС розглядає Положення про спадкування крізь призму своїх попередніх правил міжнародного приватного права.

____________

* Положення (ЄС) № 650/2012 Європейського Парламенту та Ради від 4 липня 2012 року про юрисдикцію, застосовне право, визнання та виконання рішень, прийняття та виконання автентичних документів у справах про спадкування та про створення європейського сертифіката спадкоємства (в тексті статті - Положення про спадкування).

Також у різних країнах різний підхід до того, хто може бути спадкоємцем та мати право на отримання спадщини. Деякі країни обмежують право позашлюбних та/або усиновлених дітей на отримання спадщини (країни права Шаріату), деякі навпаки, визнають право на спадщину всіх дітей, включаючи тих, які не були визнані батьком, якщо кровна спорідненість може бути доведена (Франція). Різний підхід країн до визначення шлюбних, партнерських або тотожних до них відносин, різноманітність визначення майна подружжя, залежно від того, право якої країни застосовуватиметься до спадкування, може або надати право на спадщину подружжя/партнера або навпаки позбавити такого права.

Неминучим результатом цього великого розмаїття підходів до матеріального права спадкування в різних правових системах є те, що після смерті особи, пов'язаної з однією чи декількома юрисдикціями (незалежно від того, чи це через громадянство, доміциль та/або звичайного чи постійного місця проживання; або через володіння активами в різних юрисдикціях), виникають питання застосування норм права тієї чи іншої країни для визначення процесу та порядку передання майна померлого його спадкоємцям та хто може бути спадкоємцем залежно від вимог застосовного права. Залежно від того, право якої країни буде застосовано, спадкоємці можуть або отримати більше, ніж розраховували, або навпаки, бути позбавленими права на спадщину.

Фактори, які впливають на визначення застосовного права спадкування

1. Доміциль (domicil), звичайне місце проживання (habitual residence) та національний статус

У більшості випадків вирішальним фактором для визначення країни, чиє спадкове право буде застосовано до спадкування, є доміциль (domicil), звичайне місце проживання  (habitual residence) чи національний статус спадкодавця. І кожна правова система має власну процедуру для визначення цих факторів.

У загальних правових системах доміциль - це важливий пов'язуючий фактор багатьох питань особистого права. Незважаючи на його важливість він є нечітко визначеним і туманним поняттям,часто буває важко остаточно визначити доміциль особи в будь-який конкретний час. Доміциль, як поняття, значною мірою має «ментальний» аспект. Іншими словами, доміциль вказує на намір особи бути або залишатися пов'язаним з певною країною. Це можна розглядати як відчуття приналежності до певного місця. У той час як загальна концепція є загальновизнаною в країнах загального права, конкретні правила різняться між ними та між юрисдикціями в них.

Звичайне місце проживання (habitual residence) - це пов'язуючий фактор, який використовується більшістю країн цивільного права, а також у міжнародних договорах у сфері спадкування та в Положенні про спадкування ЄС. Звичайне місце проживання має деякі спільні риси з доміцилем, а саме, довгостроковий зв'язок із певною країною чи юрисдикцією, що становить щось більше, ніж, можливо, тимчасовий зв'язок, який може бути представлений простим місцем проживання. Основна відмінність між доміцилем і звичайним місцем проживання полягає в ментальному елементі, притаманному доміцилю. Звичайне місце проживання навпаки відображає певний набір фактичних обставин, які легше ідентифікувати та перевірити, але вони можуть суперечити власній оцінці особи щодо свого зв'язку.

Національність - це пов'язуючий фактор для застосування спадкового права, зокрема, в країнах Південної Америки та Японії. Національність слід тлумачити в сенсі правових відносин між особою та міжнародно визнаною державою в цілому, а не в значенні будь-якої етнічної чи регіональної приналежності всередині держави, фактично громадянство.

2. Місцезнаходження спадкового майна

Наступним важливим фактором є місце (країна) знаходження спадкового майна. В якій країні знаходиться майно, ця країна й визначатиме країну, чиє право має застосовуватися до порядку спадкування (власне чи іншої країни залежно від доміцилю, звичайного місця проживання, національності або релігії спадкодавця).

У той час як нерухоме майно, як правило, не може викликати жодних питань щодо місця його розміщення, місцезнаходження рухомого майна, і особливо нематеріального, в різних країнах може визначатися по-різному. Зазвичай місцезнаходженням майна, право власності на яке підлягає реєстрації, вважається країна реєстрації такого права (наприклад, іменні цінні папери, корпоративні права, автомобілі). Банківські рахунки відносяться до рухомого майна, але важливо розуміти, в якій саме фінансовій установі вони обліковуються. Окреме питання із визначенням місця розташування та порядку спадкування цифрових активів померлого (криптоактивів, грошових коштів у «гаманцях» на платформах PayPal, Amazon тощо). У зв'язку з відсутністю належного регулювання спадкування цифрових активів за відсутності інструкцій або вказівок спадкодавця у заповіті чи іншому спадковому документі для доступу до таких активів, оформлення у власність цифрових активів після смерті володільця є часто неможливим.

Розглянемо ситуацію на прикладі:

Громадянин України виїхав у зв'язку з війною і постійно проживає в ОАЕ, повертатися не планує. Окрім іншого майна в Україні він має банківський рахунок у Швейцарії та склав заповіт у Швейцарії. У випадку його смерті Швейцарія буде розглядати право країни його місця проживання як застосовне право спадкування, тобто ОАЕ. Якщо громадянин України не є мусульманином, а отже має право розпоряджатися своїми активами на випадок смерті, то заповіт у Швейцарії щодо розпорядження активами на банківському рахунку буде визнано та виконано в Швейцарії. Однак якщо власник рахунку є мусульманином, то скоріш за все суд Швейцарії визнає право шаріату спадковим законом, що підлягає застосуванню в цьому випадку. Таким чином, швейцарський заповіт від такого власника рахунку може не мати великої цінності, якщо він не відповідатиме законодавству ОАЕ.

Висновок

Отже, враховуючи комплексність, різноманітність і складність транскордонного спадкування, єдиного універсального алгоритму дій, який би застосовувався у кожному випадку при спадкуванні майна, що знаходиться за кордоном, не існує. Єдиною рекомендацією буде звертатися до адвокатів або спадкових спеціалістів, які наразі є майже в кожній країні, якщо є потреба у вирішенні питання спадкування майна за кордоном. Вони допоможуть не лише з технічною реалізацією успадкування, але також із визначенням стратегії і тактики спадкування.

Перелік таких спеціалістів ведеться Спілкою трастових та спадкових експертів (Society of trust and estate practitioners за посиланням).

Ознайомитися з узагальненими правилами спадкування в країнах - членах ЄС можна на сайті.

У кожному випадку транскордонного спадкування з'ясування всіх фактів є важливим, зокрема:

1. чи є у померлого діти від усіх попередніх та існуючих стосунків;

2. розташування кожного активу;

3. всі історичні та існуючі зв'язки з іншими юрисдикціями (щодо майна, а також проживання, зміни громадянства та інше);

4. доміциль, місце проживання, громадянство усіх ключових учасників спадкування згідно із законодавством держав, які можуть мати відношення до спадкування;

5. спадкове право та оподаткування, які застосовуватимуться в усіх відповідних юрисдикціях.

Анна Нечай,

адвокат, дипломований трастовий та спадковий спеціаліст,

партнер ТОВ «ЮФ «Воропаєв та Партнери»