Верховний Суд у постанові від 16 лютого 2024 року по справі № 465/6496/19 вперше в українській судовій практиці застосував модель спільної батьківської опіки над дітьми.
Предметом спору у справі було визначення місця проживання трьох дітей. Суди розглядали первісні позовні вимоги батька та зустрічні вимоги матері. Верховний Суд при перегляді рішень судів попередніх інстанцій вирішив, що інтересам дітей найбільше відповідатиме почергове проживання з кожним із батьків: два тижні з батьком, два тижні з матір'ю.
Слід зазначити, що у постановах від 26 жовтня 2022 року у справі № 750/9620/20, від 04 жовтня 2023 року у справі № 208/4667/20, від 14 грудня 2022 року у справі № 742/2571/21, від 10 січня 2024 року у справі № 183/3958/20 Верховний Суд вже звертав увагу на можливість застосування судами моделі спільної фізичної опіки батьків над дитиною.
Проте, зважаючи на обставини справ та позицію сторін, у наведених вище судових рішеннях модель спільної опіки не була застосована. Розглянемо більш детально обставини справи № 465/6496/19 та проаналізуємо, що стало вирішальним для ухвалення постанови.
Обставини справи
Сторони по справі мають трьох спільних синів - 2008, 2010 та 2016 року народження. Після розірвання шлюбу двоє старших синів залишилися проживати з батьком. Зі слів батька мати не була проти цього, але водночас створювала йому штучні перешкоди у спілкуванні з найменшою дитиною. Згодом молодший син почав проживати разом з батьком і старшими братами.
Згідно з позицією батька, матір не має достатнього та стабільного доходу для матеріального забезпечення синів, за станом свого здоров'я не може забезпечити їм нормальний фізіологічний розвиток.
Матір зазначала, що визначення місця проживання дітей з нею відповідатиме їхнім найкращим інтересам. Зауважувала, що вона забезпечена житлом з усіма належними умовами для проживання дітей, має стабільний дохід та за місцем проживання і роботи характеризується позитивно.
Матір та батько просили суд визначити місце проживання їхніх спільних синів, відповідно з матір'ю/батьком. Справа розглядалася судами протягом чотирьох років.
За рішенням суду першої інстанції від 04 липня 2022 року, місце проживання двох старших синів було визначено з батьком, а місце проживання молодшого сина - з матір'ю. Обидві сторони оскаржили рішення в апеляційному порядку.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції в частині визначення місця проживання старших синів з батьком.
Суди встановили, що як батько, так і мати належним чином ставляться до виконання своїх батьківських обов'язків, позитивно характеризуються в побуті та на роботі, не зловживають спиртними напоями чи наркотичними засобами, матеріально забезпечені та створили належні умови для виховання та розвитку дітей.
На засіданні комісії з питань захисту прав дитини було заслухано думку двох старших дітей, які висловили бажання проживати разом з батьком. Свою позицію діти підтвердили і в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції.
Відтак, враховуючи вік дітей та їхнє бажання проживати з батьком, особисту прихильність дітей до батька, колегія суддів апеляційного суду підтвердила обґрунтованість висновків районного суду про визначення місця проживання двох синів з батьком.
Також було зазначено, що на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції старший син сторін досяг 14-річного віку, а тому має право самостійно визначати, з ким із батьків буде проживати. Забігаючи наперед, зазначимо, що у зв'язку з досягненням старшим із синів 14-річного віку постанова Верховного Суду, якою щодо двох молодших дітей було застосовано модель спільної опіки, на старшого сина не розповсюджується.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції скасував рішення районного суду в частині визначення місця проживання молодшого сина з матір'ю. На думку апеляційного суду, суд першої інстанції визначив місце проживання молодшої дитини без належного з'ясування дійсних обставин справи, дослідження та оцінки наданих сторонами доказів та без з'ясування інтересів дитини.
Відповідно до висновків апеляційного суду, на час розгляду справи не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що визначення місця проживання дитини з матір'ю буде мати більш позитивний вплив на дитину, ніж залишення його проживати разом з батьком та братами у звичному для нього середовищі. Своєю чергою, матір не надала суду переконливих доказів на підтвердження того, що проживання дитини з батьком буде суперечити найкращим інтересам дитини.
Таких висновків суд дійшов, враховуючи думку молодшої дитини, озвучену нею під час судового засідання в апеляційному суді, а також враховуючи тривалий час проживання молодшого сина разом із батьком і старшими братами та емоційну прив'язаність дитини до батька і братів. Звертаємо увагу, що тривалим строком проживання дитини з батьком було визнано 2-річний період.
На думку колегії суддів, подальше роздільне проживання дітей, враховуючи емоційний зв'язок між братами, може завдати їм істотної психологічної травми та вплинути на погіршення їх психічного та психологічного стану. Отже, відповідно до постанови апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року місце проживання всіх трьох дітей було визначено з батьком.
Касаційний перегляд справи
Не погодившись з висновками апеляційного суду, матір звернулася з касаційною скаргою до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. У касаційній скарзі мати просила скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення, яким її зустрічний позов задовольнити повністю, тобто визначити місце проживання дітей з нею.
Матір, серед іншого, посилалася на безпідставне врахування думки 7-річної дитини, яка була допитана у судовому засіданні, не взявши до уваги її малолітній вік, обставини тривалого проживання у тісному контакті з батьком та його родичами, які не давали можливість дитині повноцінно спілкуватись з матір'ю. Крім того, матір зауважувала, що суди попередніх інстанцій не врахували поведінку батька, який у 2019 році, коли їй діагностували важку хворобу, без її згоди забрав двох старших синів, а у 2021 році, під час розгляду справи в суді першої інстанції, силоміць забрав молодшого сина та увесь час, коли діти проживали з ним, чинив їй перешкоду у спілкуванні та побаченні з дітьми, не виконував судових рішень щодо забезпечення їй безперешкодних побачень, спілкування та спільного проведення часу з неповнолітніми синами, маніпулював свідомістю дітей, повідомляв неправдиві відомості щодо її ставлення до них. Матір також вважала, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив її клопотання про проведення опитування дітей у спеціально створених умовах за методикою «Зелена кімната», чим порушив право дітей на вільне висловлення своїх поглядів.
У відзиві на касаційну скаргу батько зазначав про безпідставність доводів касаційної скарги, тривале проживання старших синів сторін з ним за згодою відповідачки, а також штучного створення йому перешкод у спілкуванні з молодшим сином під час проживання його з матір'ю. Батько також зауважував про підтверджений факт завдання матір'ю легких тілесних ушкоджень дітям. Батько та його представник зазначали, що діти тривалий час проживають з батьком та дискомфорту не відчувають, навчаються у школі, найбільш наближеній до місця проживання, відвідують тренування та гуртки.
На наш погляд, вагомий вплив на результат розгляду даної справи мала та обставина, що в ході розгляду справи касаційним судом сторони продемонстрували готовність до мирного врегулювання свого багаторічного спору. Так, представник матері подав до суду клопотання про долучення до матеріалів справи проєкту мирової угоди, в якій було запропоновано визначити місце проживання дітей почергово з матір'ю та батьком через кожні два тижні.
Важливо зазначити, що справа розглядалася Верховним Судом з викликом сторін і суд провів 3 судових засідання. На одному із засідань матір підтвердила, що погоджується на почергове проживання дітей. Батько щодо визначення почергового проживання дітей з кожним з батьків, так само, не заперечував, просив врахувати інтереси дітей та їхню думку.
Представник органу опіки та піклування повідомила суду про результати обстеження житлово-побутових умов дітей, їх навчання та результати спілкування з кожним з дітей, які висловили бажання проживати з батьком, а проти проживання з матір'ю заперечували. Орган опіки рекомендував суду застосувати спільну фізичну опіку з почерговим проживанням дітей з кожним з батьків, яка сприятиме співпраці батьків та забезпечить належне виховання та задоволення потреб дітей.
При винесенні постанови Верховний Суд взяв до уваги зазначені вище рекомендації органу опіки та піклування, врахував поданий представником матері проєкт мирової угоди та готовність сторін до встановлення моделі спільної опіки.
Про новизну підходу
При вирішенні спору у цій справі Верховний Суд керувався принципом рівності прав і обов'язків батьків, положеннями міжнародного законодавства, ратифікованого Україною, передусім - Конвенцією про права дитини 1989 року.
За висновками постанови (п. 65, 67), міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. Водночас розлучення має відбутися таким чином, щоб батько і матір, як і раніше, співпрацювали при виконанні батьківських обов'язків.
Верховний Суд в мотивувальній частині постанови (п. 100 - 102) послався також на положення "м'якого права" (soft law), а саме:
- Загального коментаря № 14 від 29 травня 2013 року Комітету ООН з прав дитини, в якому зазначено, що в інтересах дитини доцільно виходити зі спільної батьківської відповідальності. Ухвалюючи рішення в інтересах дитини, суддя має враховувати право дитини мати і зберігати стосунки з обома батьками.
- Резолюції «Рівність і спільна батьківська відповідальність: роль батька» від 02 жовтня 2015 року № 2079, у якій Парламентська Асамблея Ради Європи підкреслила необхідність поваги органів влади держав-членів до права батьків нести спільну відповідальність, забезпечивши, щоб сімейне право передбачало у разі роздільного проживання батьків або розірвання шлюбу можливість спільної опіки над дітьми в їх найкращих інтересах на основі взаємної згоди між батьками; розвиток спільної батьківської відповідальності допомагає подолати гендерні стереотипи щодо ролей, які нібито призначаються жінкам і чоловікам у сім'ї, і є очевидним відображенням соціологічних змін, які відбулися за останні п'ятдесят років в організації приватної та сімейної сфер.
В п. 103 - 104 постанови Верховний Суд вказав на переваги моделі спільної опіки і зазначив, що спільне батьківство слід сприймати як координацію між дорослими у їхніх батьківських ролях і здатність підтримувати та допомагати один одному. Така модель, на думку колегії суддів, сприяє покращенню співпраці між батьками та зменшенню ризику потенційних суперечок, оскільки вона вільна від тягаря переможець - переможений (прим. у порівнянні з моделлю, при якій місце проживання дитини визначається з одним із батьків). Спільна фізична опіка сприяє відкритому спілкуванню між батьками, мінімізації конфліктів та розчарувань, приносить користь стосункам матір - дитина і батько - дитина.
Зрештою, у постанові було зроблено важливий висновок, який, на нашу думку, матиме суттєвий вплив на подальший розвиток судової практики. Так, у п. 105 Верховний Суд зазначив, що при вирішенні спору між розлученими батьками про визначення місця проживання дитини суд з урахуванням обставин справи має право розглянути питання щодо визначення місця проживання дитини з одним із батьків із забезпеченням контакту дитини з іншим з батьків чи застосування спільної фізичної опіки з почерговим проживанням дитини у помешканні кожного з батьків за відповідним графіком.
Отже, Верховний Суд засвідчив існування правого підґрунтя для впровадження інституту спільної фізичної батьківської опіки та допустив застосування альтернативно, залежно від фактичних обставин справи, однієї з двох моделей:
a) визначення місця проживання дитини з одним із батьків,
b) застосування спільної опіки з почерговим проживанням дитини з матір'ю та батьком.
Висновки
Інститут спільної батьківської опіки застосовується у більшості розвинених країн світу, де принцип рівності прав батьків щодо дітей існує не лише у законодавчих актах, а й на практиці. Зокрема, модель спільної опіки над дітьми діє у США, Великій Британії, Канаді, Австралії, Іспанії, саме така модель батьківської відповідальності є нормою для скандинавських країн.
На жаль, з огляду на загальні тенденції національної судової практики, ми не можемо засвідчити подолання гендерних стереотипів та рівне ставлення до обох батьків. Питання застосування моделі спільної опіки задля реального забезпечення прав обох батьків, а також дотримання найкращих інтересів дитини, в українському суспільстві назріло вже давно.
З міркувань професійної етики, ми не висловлюємо свою думку щодо прийнятих судами рішень по суті тих чи інших справ. Однак, оцінюємо готовність Верховного Суду до застосування та широкого впровадження моделі спільної батьківської опіки виключно позитивно.
Марина Корнієнко,
юристка Asters
Ярослав Дяченко,
молодший юрист Asters
Адвокати із сімейних справ вивчають актуальні ситуації щодо розлучення, поділу майна, ухилення від сплати аліментів з ІПС ЛІГА:ЗАКОН. Також система містить повну базу українського законодавства з експертними коментарями. Придбайте ІПС ЛІГА:ЗАКОН за посиланням.
