Касаційний цивільний суд окреслив важливий для практики підхід до оскарження дій і бездіяльності державного виконавця. Суд звернув увагу: для успішного захисту прав у виконавчому провадженні недостатньо вказати на тривале невиконання рішення - вирішальне значення має правильне формулювання предмета скарги.
Спір виник під час виконання постанови Верховного Суду від 2019 року, якою забудовника зобов'язали забезпечити стягувача машиномісцем у критому паркінгу та передати його у власність. Попри відкриття виконавчого провадження ще у грудні 2019 року, станом на 2023 рік рішення залишалося невиконаним.
Стягувач звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця, посилаючись на те, що той не вчиняв належних дій для реального виконання рішення. Серед іншого заявник вказував, що виконавець не перевірив наявність машиномісць, не наклав арешт на майно боржника та не ініціював обмеження у праві виїзду керівника боржника за кордон.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні скарги, зазначивши, що заявник не надав доказів звернення до виконавця з відповідними клопотаннями про вчинення конкретних дій. Апеляційний суд, змінюючи мотивувальну частину рішення, підкреслив: вимога "зобов'язати виконати рішення" фактично дублює обов'язки виконавця, які вже прямо визначені статтею 18 Закону "Про виконавче провадження".
Детальніше про правову позицію Верховного Суду та її значення для формування скарг на виконавців - у повному матеріалі "Чи може суд зобов'язати виконавця виконати судове рішення".
Сьогоднішній темп судової практики - це лавина нових рішень. З LIGA360 ви будете серед перших, хто знає про зміни, аналізує нову практику і формує свою позицію. Замовте презентацію, щоб переконатися на власному досвіді.
