Право спільної сумісної власності подружжя - це система цивільно-правових норм, які регулюють відносини між подружжям, як юридично рівними учасниками, наділеними автономією волі і майновою самостійністю щодо володіння, користування і розпорядження майном, придбаним ними в період шлюбу за спільні кошти.
Стаття 63 СК України, розвиваючи закріплений в Конституції України базовий принцип сімейних відносин - рівність прав подружжя, передбачає рівні права чоловіка та жінки на володіння і розпорядження майном, належним їм на праві спільної сумісної власності. В разі, якщо подружжя не домовилось про інше. Таке законодавче застереження «якщо інше не встановлено домовленістю між ними», не можна вважати відступленням від принципу рівності сторін. Скоріш, це надає подружжю права на підставі взаємної згоди визначати порядок володіння, користування і розпорядження спільним майном.
Згідно статті 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Незалежно від того, що один з них не мав самостійного заробітку з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо). Тобто кожна річ, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таким чином, законодавець презумує спільність майна, якщо воно було набуте за час шлюбу. Протилежне, тобто належність майна до роздільного майна подружжя, потребує доведення. При цьому обов'язок доказування, що майно не є спільним, належить тому, хто це заперечує (постанови Верховного Суду України від 24 травня 2017 р. у справі №6-843цс17 та Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 р. у справі №372/504/17-ц).
Чи може майно, придбане в шлюбі, належати комусь одному з подружжя?
Разом з тим, Сімейний кодекс України містить перелік майна і обставин, що визначають певне майно особистою приватною власністю одного з подружжя, навіть якщо воно придбане в період шлюбу.
Так, відповідно до ст. 57 СК України, особистою приватною власністю одного з подружжя є: майно, набуте до шлюбу; майно, набуте за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; житло, набуте одним з подружжя за час шлюбу внаслідок приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; земельна ділянка, набута внаслідок приватизації, що перебувала у її/його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана з земель державної і комунальної власності у межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є також речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів. Сюди також відносяться премії, нагороди, які хтось з подружжя одержав за особисті заслуги; кошти, одержані як відшкодування за втрату чи пошкодження речі, яка їй/йому належала, а також як відшкодування завданої їй/йому моральної шкоди; страхові суми, одержані нею/ним за обов'язковим особистим страхуванням. А також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них.
Слід зауважити, що чинне законодавство не містить чіткого переліку або визначення речей індивідуального користування. Як правило, до них відносять одяг, парфуми, косметичні засоби, аксесуари, прикраси, засоби особистої гігієни тощо. Тобто речі, які кожен з подружжя особисто використовує повсякденно або регулярно. Поняття «коштовності» є оціночним і коли поділ майна подружжя відбувається в судовому порядку, суд має вирішувати у кожному конкретному випадку, чи є річ коштовною.
Також суд може визнати за другим подружжям право на частку премії, нагороди, які він/вона одержали за особисті досягнення, якщо буде встановлено, що він своїми діями (веденням домашнього господарства, вихованням дітей тощо) сприяв її одержанню.
За вимогою одного з подружжя суд може визнати особистою приватною власністю майно, набуте за час окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. А якщо у придбання майна вкладені, крім спільних коштів, і кошти, що належали одному з подружжя, частка у цьому майні відповідно до розміру внеску є його особистою приватною власністю.
Ці всі обставини повинні підтверджуватися доказами, а отже, джерело походження коштів на придбання спірного майна має бути повністю розкрите. Наприклад, суду слід надати договір купівлі-продажу майна, яке належало одному з подружжя до реєстрації шлюбу та було продане в подальшому для придбання іншого майна або реєстрації підприємства. А також виписку з банківського рахунку, яка підтверджує наявність коштів на момент купівлі та їх рух.
|
Галина Лефор |
Важливо - встановити джерело набуття майна
Визначаючи майно спільною сумісною власністю подружжя, суди встановлюють не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й джерело набуття. Тобто чи були вкладені спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя на його придбання. У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, таке майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності. Це - особиста приватна власність того, за особисті кошти якого воно придбане. Якщо хтось з подружжя не підтвердить, що річ купили на особисті кошти, презумпція права спільної сумісної власності залишиться непохитною. Тягар доказування обставин покладається на того з подружжя, хто її спростовує.
Так, у справі 711/1550/18 у постанові від 2 червня 2021 року Верховний Суд відмовив у задоволенні касаційної скарги та залишив без змін рішення місцевого та постанову апеляційного суду. Вони дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання павільйону спільним сумісним майном подружжя, оскільки його придбав (оплатив, оформив договір купівлі-продажу недобудови) чоловік до шлюбу. І це, незважаючи на те, що право власності виникло вже в період шлюбу. Верховний Суд зазначив: «Позивач не надала доказів того, що вона працювала над створенням торгового павільйону та вносила кошти на його розвиток, не довела, якою була вартість майна до його поліпшення та добудови, не надала належних та допустимих доказів того, що торговий павільйон істотно збільшився у своїй вартості саме внаслідок проведення переобладнання та ремонтних робіт, не зазначила розмір трудових і грошових витрат кожного з подружжя».
В іншій справі (№ 711/2302/18) позивачу вдалось довести факт придбання спірного майна за особисті кошти, хоча воно й було придбане за час шлюбу. Зокрема, мати позивача, яка діяла від його імені та від імені свого чоловіка, уклала договір міни. Відповідно до його умов, позивач без доплати обміняв належну йому на праві власності 1/3 частину квартири на належну батьку, на праві приватної власності іншу квартиру. Пізніше цю квартиру продали і у той самий день позивач купив нову квартиру, вартість якої була нижчою за вартість проданої. Позивач вважав, що спірна квартира придбана за його особисті кошти, отримані від продажу іншої, що належала йому на праві особистої приватної власності квартири. Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою скасовано рішення місцевого суду про відмову у задоволенні позову. Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду про визнання квартири, стосовно якої вівся спір, особистою приватною власністю позивача, і вказав, що «сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя». Тобто, спірна квартира набута у власність позивачем «в результаті відповідних правочинів приватизації, міни, купівлі-продажу належної йому нерухомості, за рахунок належних йому особистих коштів, а не створена спільними зусиллями чи спільною працею сторін, тому позивач є її єдиним власником».
У разі придбання майна за кошти, розміщені на депозиті одного з подружжя, суди звертають увагу на час розміщення вкладу та походження грошей - чи є ці кошти приватною власністю одного з подружжя, чи набуті під час шлюбу завдяки спільним зусиллям. Так, у справі № 264/2232/19 суди відхилили доводи позивача щодо придбання ним нерухомості за особисті кошти, зняті 4 серпня 2014 р. з депозитного вкладу за договором, укладеним 2 липня 2014 р. Ці кошти розмістили на депозитному рахунку в період зареєстрованого шлюбу з відповідачем у справі. Чоловік просив визнати за ним право особистої приватної власності на нежитлове приміщення та двокімнатну квартиру. Він посилався на те, що спірне майно придбане у період перебування у зареєстрованому шлюбі за його особисті кошти, розміщені як депозитний вклад у банку, та особисті кошти, ввезені ним в Україну до реєстрації шлюбу. Однак, він не довів, що спірна нерухомість придбана у 2012 та 2014 рр. за особисті кошти, які він у 2003 р. ввіз на територію України через митницю, і які до 14 березня 2008 р. знаходились на депозитному рахунку в банку.
Відповідно до статей 69, 70 СК України майно, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності, при його розподілі ділиться в рівних частках між ними, якщо шлюбним договором або домовленістю не визначено іншого. Факт реєстрації нерухомого майна, придбаного у період шлюбу, на ім'я одного з подружжя не означає, що воно належить лише особі, на ім'я якої зареєстроване. Реєстрація нерухомого майна на одного з подружжя не змінює його правового статусу «спільного сумісного майна подружжя». Тому відчуження частки цього майна без згоди іншого з подружжя порушує право останнього як співвласника на вільне користування та розпорядження нерухомим майном.
Готуєтеся до судового засідання? Аналізуйте судові рішення та прогнозуйте результат ваших справ на ІТ-платформі LIGA360. Знайдіть подібні справи у два кліки, щоб обрати найефективнішу стратегію захисту. Деталі за посиланням.
Чи можуть діти стати причиною для збільшення частки у майні при розподілі?
За загальним правилом проживання дітей з одним із подружжя само по собі не є підставою для збільшення частки у майні при його розподілі тому з подружжя, з ким проживають діти.
При вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частиною 2 та частиною 3 ст. 70 СК України в окремих випадках може відступити від принципу рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей. Це за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування. Під обставинами, що мають істотне значення для справи, суди, як правило, розуміють не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, але і випадки, коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу.
Тягар доказування наявності обставин, за яких можливе відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі спільного майна, лежить на тому, хто заявляє про таке відступлення.
Так, у справі № 297/2837/17 позивачка звернулась до суду з позовом про розірвання шлюбу, стягнення аліментів та утримання дітей, поділ майна подружжя та визнання права власності на частину нерухомого майна. Вона просила, поміж іншого, визнати за відповідачем право власності на 1/3 частину квартири, а за нею на 2/3 частини, посилаючись на те, малолітні діти проживають разом з нею та перебувають на її утриманні. А відповідач нібито не дбає про матеріальне забезпечення сім'ї та ухиляється від участі в утриманні своїх дітей. Верховний Суд залишив без змін рішення місцевого та постанову апеляційного судів, які відмовили у збільшенні частки позивачки у спільному майні подружжя. Позивачка не змогла довести наявність обставин, за яких можливе відступлення від засад рівності часток подружжя при розподілі спірної квартири.
Разом з тим, в іншій справі № 456/828/17 позивачка довела факт усунення відповідачем протягом тривалого часу від виконання своїх обов'язків з утримання, догляду, лікування їхніх неповнолітніх дітей, які страждають на важкі хронічні захворювання. Також вона довела ухилення від обов'язку матеріального забезпечення сім'ї та виконання нею одноособово цього обов'язку як матір'ю. Мовляв, це ставить її у більш невигідне матеріальне становище поряд з відповідачем. Як зазначив Верховний Суд, ці обставини вказують на наявність правових підстав для застосування частин другої і третьої ст. 70 СК України та збільшення частки позивачки у спільному сумісному майні подружжя.
Маючи великий професійний досвід представництва інтересів у сімейних спорах, вважаю, що дана категорія судових справ є досить складною, кожна справа про поділ майна подружжя є унікальною. Саме тому розробка стратегї, підготовка процесуальних документів, доведення обставин та надання доказів потребують кваліфікованої правової допомоги.
Галина Лефор,
адвокат юридичної фірми «Ілляшев та Партнери»
Контролюйте ризики свого бізнесу - приймайте стратегічні рішення з LIGA360. Замовляйте презентацію IT-платформи всієї компанії LIGA360 та дізнайтеся: як управляти інформацією, налаштувати командну роботу для мінімізації ризиків, автоматизувати договірні процеси бізнесу. Деталі за посиланням.
Як спрогнозувати ваші шанси на перемогу в суді? Скористайтеся ІТ-платформою LIGA360. Технології штучного інтелекту проаналізують вашу позовну заяву, щоб ви змогли оцінити перспективність справи й скоригувати аргументи. Деталі за посиланням.
