Злочинність неповнолітніх є однією з найгостріших соціальних проблем, що відображає не лише рівень правосвідомості в суспільстві, а й ефективність державної політики у сфері захисту прав дитини, профілактики девіантної поведінки та ресоціалізації. Аналіз статистичних даних свідчить про стабільну актуальність цієї теми, яка не втрачає своєї гостроти особливо в умовах повномасштабної війни.
Статистика свідчить, що рівень злочинності серед неповнолітніх в Україні має певну динаміку. Якщо у 2022 році спостерігалося зменшення кількості кримінальних правопорушень, вчинених неповнолітніми (1291), то у 2023 році вже було зареєстровано 1638 таких правопорушень. Станом на початок 2025 року та згідно з наявними регіональними звітами, загальна тенденція вказує на продовження зростання кількості кримінальних проваджень, скерованих до суду щодо неповнолітніх.
Найбільш поширеними злочинами, вчиненими неповнолітніми, стабільно залишаються кримінальні правопорушення проти власності (зокрема, крадіжки та грабежі), які становлять близько двох третин від усіх злочинів, а також злочини проти життя та здоров'я. Зростання кількості злочинів, пов'язаних з незаконним заволодінням транспортними засобами, а також кримінальні правопорушення у сфері обігу наркотичних засобів та проти громадського порядку (зокрема, хуліганство) також є значущими. Більшість кримінальних правопорушень вчиняється неповнолітніми у віці 16-17 років (близько 69,3% у 2024 році).
Важливо, що ці виклики вимагають комплексного підходу, який включає не лише посилення профілактичної роботи, а й чітке розуміння правових засад притягнення до юридичної відповідальності. У зв'язку з цим, постає закономірне питання: коли і як саме настає відповідальність за скоєні діяння, і хто несе її тягар — неповнолітні особи чи їхні батьки? Розглянемо детальніше особливості адміністративної та кримінальної відповідальності, а також роль сімейного виховання у запобіганні правопорушенням.
Вік як умова юридичної відповідальності
Настання юридичної відповідальності нерозривно пов’язане з виною особи у вчиненні делікту. Вина визначається як психічне ставлення особи до власних дій чи бездіяльності та їх наслідків. Саме в розрізі формування психічної зрілості та сформованості особи, як дієздатного суб’єкта правовідносин, законодавець у всіх галузях права визначив вікові пороги настання правоздатності, що у розрізі адміністративного та кримінального права можна назвати деліктоздатністю.
Неповнолітні особи, які є обмежені певним чином у правах та обов’язках (крім винятків, визначених ст. 35 ЦК України), очевидно потребують спеціального підходу при застосуванні до них заходів юридичної відповідальності. З урахуванням цього запроваджено окремий інститут ювенальної юстиції, а джерелами адміністративного та кримінального права визначено особливий порядок розгляду проваджень за участі неповнолітніх учасників, у тому числі як свідків та потерпілих. Але ми зосередимось на неповнолітніх як особах, які притягуються до юридичної відповідальності.
Розмежовуючи юридичні делікти на кримінальні та адміністративні, важливо зауважити щодо нижньої вікової межі для набуття статусу суб’єкта правопорушення.
Адміністративна відповідальність неповнолітніх
Відповідно до ст. 13 КУпАП, адміністративна відповідальність може застосовуватись до осіб віком від 16 років.
При цьому, законодавець обмежує категорію посадових осіб, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, вчинені неповнолітніми, наділяючи таким правом виключно суди першої інстанції загальної юрисдикції (ст. 221 КУпАП та ст. 522 Митного кодексу України). Крім цього, обмеженими є і види санкцій, які можуть бути застосовані до неповнолітнього правопорушника.
Так, ст. 24¹ КУпАП передбачено, що у разі вчинення адмінправопорушення неповнолітнім, до нього можуть бути застосовані заходи впливу. За своєю правовою природою захід впливу не є покаранням і має на меті виключно виховний характер. Більше того, Закон покладає на суд не обов'язок застосування заходів впливу до неповнолітнього, а право. Тобто, суд наділений дискрецією застосовувати або не застосовувати до неповнолітньої особи заходи впливу за вчинене адміністративне правопорушення, виходячи з обставин вчинення правопорушення, відношення винного до своїх дій, особи правопорушника.
Проте, чинне законодавство містить і винятки. Так, відповідно до ст. 13 КУпАП, у разі вчинення особами віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років адміністративних правопорушень, передбачених статтями 44, 51, 121-127, частинами першою, другою і третьою статті 130, статтею 139, частиною другою статті 156, статтями 173, 173-4,174, 183-1, 185, 190-195 КУпАП, вони підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах. Але, при цьому суд може застосовувати додатково щодо неповнолітнього правопорушника і заходи впливу, передбачені статтею 24¹ КУпАП, про які ми згадували вище.
Такий підхід законодавця обумовлений незахищеністю такої категорії як неповнолітні особи, а також відсутністю офіційних доходів в останніх для накладення таких видів адміністративних стягнень як штраф. Однак, Кодекс містить виняток, коли на неповнолітнього може покладатись обов'язок майнового характеру у вигляді відшкодування матеріальної шкоди. Згідно з ч. 2 ст. 40 КУпАП, коли шкоду заподіяно неповнолітнім, який досяг шістнадцяти років і має самостійний заробіток, а сума шкоди не перевищує одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суддя має право покласти на неповнолітнього відшкодування заподіяної шкоди або зобов'язати своєю працею усунути її.
Хочемо зауважити, що КУпАП поєднує в собі норми як матеріального, так і процесуального права, але Кодекс не є єдиним джерелом матеріального права, яке визначає караність діянь та відповідальність за них. За порушення митних правил адміністративна відповідальність передбачена Розділом XVIII МК України, за які відповідальність настає також по досягненню особою 16-річного віку.
Відповідальність батьків за адміністративні правопорушення дітей
Щодо адміністративної відповідальності батьків у разі вчинення їх неповнолітніми дітьми віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років, протокол складається також щодо одного з батьків неповнолітнього або особи, яка їх замінює, відповідно до ч. 3 ст. 184 КУпАП, яка передбачає накладення на батьків штрафу за невиконання обов`язків щодо виховання дітей, що призвело до вчинення їхніми неповнолітніми дітьми адміністративного правопорушення. При цьому, ст. 184 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність батьків у разі вчинення неповнолітніми дітьми дій, що містять ознаки кримінального правопорушення, якщо діти не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність (не є суб’єктами правопорушення). Але до цього ми повернемось більш детально при дослідженні особливостей кримінальної відповідальності неповнолітніх та їх батьків або осіб, що їх замінюють.
Зауважимо, що заподіяння майнової шкоди внаслідок вчинення неповнолітньою особою адміністративного правопорушення може мати наслідком її відшкодування в порядку, визначеному цивільним законодавством.
Кримінальна відповідальність неповнолітніх
Дещо інший підхід встановлений законодавцем для відповідальності неповнолітніх та їх батьків у разі вчинення кримінального правопорушення. Слід відзначити, що кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки та злочини.
Так, кримінальний Закон визначає вік, з якого настає відповідальність за вчинення правопорушень. Згідно із ст. 22 КК України, кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення кримінального правопорушення виповнилося шістнадцять років.
Однак, вказане правило, на відміну від КУпАП, має винятки, оскільки передбачає відповідальність неповнолітнього за вчинення окремих кримінально-караних діянь з чотирнадцяти років. У разі вчинення наступних злочинів, особа понесе відповідальність з чотирнадцяти років: умисне вбивство (статті 115-117), посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави (статті 112, 348, 379, 400, 443), умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121, частина третя статей 345, 346, 350, 377, 398), жорстоке поводження з тваринами (стаття 299), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (стаття 122, частина друга статей 345, 346, 350, 377, 398), диверсію (стаття 113), бандитизм (стаття 257), терористичний акт (стаття 258), захоплення заручників (статті 147 і 349), зґвалтування (стаття 152), сексуальне насильство (стаття 153), крадіжку (стаття 185, частина перша статей 262, 308), грабіж (статті 186, 262, 308), розбій (стаття 187, частина третя статей 262, 308), вимагання (статті 189, 262, 308), умисне знищення або пошкодження майна (частина друга статей 194, 347, 352, 378, частини друга та третя статті 399), пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (стаття 277), угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (стаття 278), незаконне заволодіння транспортним засобом (частини друга, третя статті 289), хуліганство (стаття 296).
Проте, слід наголосити, що метою кримінального покарання є не саме покарання, а виправлення особи та попередження інших кримінальних правопорушень, оскільки кримінальна політика має бути направлена не на притягнення винних, а на попередження злочинів та їх недопущення у майбутньому.
Особливості призначення покарання та види покарань, які можуть бути застосовані до неповнолітнього правопорушника, виділені законодавцем в окремий розділ Кримінального кодексу України.
Особливістю застосування покарань до неповнолітніх є, в першу чергу, неможливість застосування певних видів покарань, які передбачені для повнолітніх правопорушників, в силу об’єктивних причин, як-от конфіскація майна, оскільки в силу віку така особа не є повноцінним учасником майнових правовідносин.
Із основних покарань, передбачених КК України, до неповнолітнього може бути застосовано такі види покарань як:
- штраф;
- громадські роботи;
- виправні роботи;
- пробаційний нагляд;
- позбавлення волі на певний строк.
Неповнолітню особу може бути звільнено від кримінальної відповідальності і на загальних засадах, на підставі ст. 75 КК України, з випробуванням. Щоправда, строк такого випробування становить не більше двох років, в той час як на загальних підставах він становить до трьох років.
Із додаткових покарань, до неповнолітнього можуть бути застосовані такі покарання як штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
Окрім кримінального покарання існує спеціальний вид кримінально-правового заходу, який застосовується до неповнолітніх. Це застосування примусових заходів виховного характеру. Для його застосування визначені диференційовані підстави.
Такий кримінально-правовий захід впливу може бути застосовано до правопорушника, який вперше вчинив проступок або нетяжкий злочин, замість передбаченого основного покарання за інкримінований злочин, якщо суд дійде висновку, що виправлення особи можливе без застосування передбаченого Законом покарання.
Інший випадок, коли може бути застосовано такий захід кримінально-правового впливу – вчинення кримінального проступку або злочину особою, яка не досягла віку кримінальної відповідальності (тобто 16 років, або 14 років у разі вчинення правопорушень, для яких такий вік є нижнім порогом настання відповідальності).
Юридична відповідальність батьків за злочини дітей
Юридичну відповідальність батьків можна поділити на три види у разі вчинення злочинів їх дітьми. Як ми вже раніше згадували: майнова (цивільна) та адміністративна. Однак є особливий вид кримінальної відповідальності батьків, яка настає у разі вчинення злочину неповнолітнім за згоди батьків або їх активного сприяння неповнолітньому у цьому, що передбачено ст. ст. 150¹ та 304 КК України. Юридична відповідальність у цьому випадку може наставати за такі дії, які виражаються, наприклад, у залученні неповнолітніх до заняття жебрацтвом, що є непоодинокими випадками серед соціально незахищених та вразливих категорій суспільства.
При цьому, Кодекс України про адміністративні правопорушення та Кримінальний кодекс України не визначає жебрацтво як самостійний вид караного діяння, проте у ст. 150¹ КК України дано визначення жебрацтва як систематичного випрошування грошей, речей, інших матеріальних цінностей у сторонніх осіб.
Таким чином, юридична відповідальність батьків може наставати як за умисні дії, так і за неналежне виконання батьківських обов’язків, оскільки діяльність держави спрямована, у тому числі, на захист дитинства. Так, ст. 51 Конституції України закріплено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Адже щасливе, повноцінне дитинство забезпечує розвиток сумлінного, відповідального та щасливого народу. І саме батьки, за підтримки держави, мають забезпечити це щасливе дитинство маленьких громадян.
Богдан Коваль, викладач кафедри кримінальної юстиції ННІПП Національної академії внутрішніх справ, адвокат адвокатського об’єднання Leshchenko & Partners, кандидат юридичних наук
