Чи можна вважати середній заробіток за час вимушеного прогулу складовою заробітної плати?

Середній заробіток за час вимушеного прогулу - це заробітна плата, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні таким не є. Такого висновку дійшла Велика Палата ВС у постанові від 8 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21), повідомила прес-служба Суду.

Розглядаючи справу за позовом особи до Національного банку України, Велика Палата Верховного Суду висловилася щодо того:

• чи можна вважати середній заробіток за час вимушеного прогулу складовою заробітної плати;

• чи поширюється на вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу положення ч. 1 ст. 233 КЗпП України про тримісячний строк звернення до суду.

Суть справи: позивачка перебувала в трудових відносинах із відповідачем, а 11 грудня 2017 року була звільнена з роботи. В липні 2019 року наказ про звільнення визнано незаконним, а позивачку поновлено на роботі. Свій позов вона мотивувала тим, що відповідач порушив строки виплати заробітної плати при звільненні. Суд першої інстанції в задоволенні позову відмовив. Апеляційний суд частково скасував рішення суду першої інстанції та постановив стягнути з НБУ на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу. Касаційний цивільний суд у складі ВС передав справу на розгляд Великої Палати ВС.

Велика Палата ВС констатувала, що середній заробіток за час вимушеного прогулу, передбачений ч. 2 ст. 235 КЗпП України, та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, визначений ст. 117 цього Кодексу, мають різну правову природу.

Середній заробіток за ч. 2 ст. 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло в працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.

Спір про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що виник у зв'язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не з власної вини, є трудовим спором, пов'язаним з недотриманням роботодавцем законодавства про працю та про оплату праці. За пред'явлення вимоги про стягнення середнього заробітку, передбаченого ч. 2 ст. 235 КЗпП України, позивачі звільняються від сплати судового збору в усіх судових інстанціях. Працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення середнього заробітку без обмеження будь-яким строком (ч. 2 ст. 233 КЗпП України) і не позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі згодом звернутися до суду з позовом про стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу (ч. 2 ст. 235 КЗпП України).

Середній заробіток за ст. 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

ВП ВС відступила від висновків об'єднаної палати КЦС ВС, викладених у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 369/10046/18 (провадження № 61-9664сво19).

Висновок: Велика Палата ВС скасувала рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з ухваленням нового рішення - про часткове задоволення зазначеної вимоги і постановила стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Читайте також:

Верховний Суд задовольнив позов щодо стягнення "гонорару успіху" адвоката