Способи визначення плати за користування позикою у твердій сумі та у процентному відношенні є еквівалентними (взаємозамінними), тому визначення плати за користування позикою у твердій сумі є правомірним. Про це йдеться в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 149/1499/18 від 25 травня 2021 року. Із повним текстом постанови зручно ознайомитись в системі VERDICTUM.
Готуєтеся до судового засідання? Аналізуйте судові рішення та прогнозуйте результат ваших справ на ІТ-платформі LIGA360. Знайдіть подібні справи у два кліки, щоб обрати найефективнішу стратегію захисту. Деталі за посиланням.
Суть справи: позивач позичив кошти відповідачеві, від якого отримав боргову розписку. У визначений термін позичальник борг не повернув, а попросив про надання додаткового часу. Тоді сторони узгодили нові умови договору позики: встановили терміном повернення позики 30 червня 2015 року, позичальник визнав заборгованість і зобов`язався до визначеної дати повернути як позику, так і плату за користування нею, визначену у твердій сумі (не у процентному відношенні до суми позики). Для підтвердження зобов`язань позичальник видав позикодавцеві нову боргову розписку. Проте кошти так і не повернув.
Позикодавець звернувся до суду з вимогами про стягнення з позичальника:
основної суми боргу;
визначеної у твердій сумі плати за користування позикою за період до 30 червня 2015 року;
процентів у розмірі однієї облікової ставки Національного банку України за період, починаючи з 30 червня 2015 року, до 31 травня 2018 року включно;
трьох процентів річних від простроченої суми за той самий період;
інфляційних втрат за період з липня 2015 року до квітня 2018 року включно.
Суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги: стягнув із позичальника суму позики, розраховані з огляду на цю суму інфляційні втрати та три проценти річних; відмовив у стягненні визначеної у твердій сумі плати за користування позикою (оскільки можливість установлення такої плати не передбачає закон), процентів у розмірі однієї облікової ставки Національного банку України (бо закон забороняє стягувати такі проценти після настання терміну повернення позики), а також інфляційних втрат і трьох процентів річних, нарахованих на суму, що перевищувала розмір позики. Апеляційний суд підтримав висновки суду першої інстанції.
Як розбудовувати юридичний бренд та шукати нових клієнтів? З рішенням LIGA360: PR-Менеджер. Моніторинг 15 тис. джерел, автоматичні звіти й оцінка реакції аудиторії. А ще вам доступний безкоштовний профіль в каталозі Liga:BOOK, щоб компанію легше знайшли клієнти. Спробуйте прямо сьогодні.
Велика Палата Верховного Суду мала відповісти на два ключові питання:
1) чи правомірно у договорі позики визначати плату за користування нею у твердій сумі?
2) чи можна нараховувати проценти за користування коштами у розмірі однієї облікової ставки Національного банку України з настанням терміну повернення позики і після цього?
ВП вирішила, що відповідь на перше питання - «так», а на друге - «ні». Тому касаційну скаргу задоволено частково.
Щодо стягнення визначеної у твердій сумі плати за користування позикою
Суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні вимоги про стягнення такої плати, оскільки згідно зі статтею 1048 ЦК України така плата встановлюється лише у вигляді процентів від суми позики, а не у твердій сумі.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що якщо сторони встановили плату за користування позикою у процентному відношенні до суми позики, то це дозволяє обчислити розмір такої плати у твердій сумі на час, коли цю плату слід внести. Якщо ж сторони встановили таку плату у твердій сумі на час, коли її слід внести, то це дозволяє зробити зворотний розрахунок і визначити розмір плати за користування позикою у процентному відношенні до суми позики. Отже, способи визначення такої плати у твердій сумі та у процентному відношенні є еквівалентними (взаємозамінними). Тому визначення плати за користування позикою у твердій сумі є правомірним. Отже, суди першої й апеляційної інстанцій помилково відмовили позивачеві у стягненні плати за користування позикою, встановленої сторонами договору позики.
Тому задля забезпечення єдності судової практики щодо застосування приписів частини першої статті 1048 ЦК України щодо визначення способу встановлення плати за користування позикою Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого у постанові Верховного Суду України від 2 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, у відповідній частині.
Щодо стягнення процентів за користування позикою, визначених у розмірі однієї облікової ставки Нацбанку
Припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами договору строку надання позики (тобто за період правомірного користування нею). Після спливу такого строку чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право позикодавця нараховувати проценти за позикою припиняється. Права та інтереси позикодавця в охоронних правовідносинах (тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання) забезпечує частина друга статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
З огляду на вказане позивач на підставі частини першої статті 1048 ЦК України не мав права додатково нарахувати проценти за користування позикою у розмірі однієї облікової ставки Національного банку України за період після настання терміну повернення позики (30 червня 2015 року), тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання відповідачем. Тому суди попередніх інстанцій правильно відмовили у задоволенні цієї вимоги.
Як заповнити договір швидко та без помилок? Спробуйте систему CONTRACTUM у LIGA360. Заповніть мінімум полів з датами та сумами, та завантажте готовий договір. Також система автоматично підставить реквізити сторін. Деталі за посиланням.
Читайте також: Верховний Суд визнав роздруківки з Viber допустимим доказом
Верховний Суд вказав, що не є належним доказом сплати судового збору
