Відсутність передбачених КПК підстав для затримання особи є однією з ознак вчинення незаконного затримання.
Такий висновок зробила колегія суддів Касаційного кримінального суду ВС в постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 915/237/18.
Ознайомитися з повним текстом постанови можна у Verdictum.
Перша судова палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду розглянула касаційні скарги прокурора, захисника особи на вирок місцевого та ухвалу апеляційного судів. Відповідно до вироку, який суд апеляційної інстанції залишив без змін, особа була засуджена за ч. 1 ст. 371 КК (завідомо незаконні затримання, привід, домашній арешт або тримання під вартою).
У касаційній скарзі прокурор ставив вимогу про звільнення засудженого від призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності притягнення його до кримінальної відповідальності, захисник вимагав скасувати оскаржені судові рішення та закрити кримінальне провадження щодо засудженого у зв'язку з відсутністю складу злочину.
ВС змінив вирок місцевого та ухвалу апеляційного судів, звільнивши особу від покарання у зв'язку із закінченням строків давності. У решті зазначені судові рішення були залишені без зміни з огляду на таке.
У постанові колегії суддів ККС ВС зазначено, що згідно зі ст. 208 КПК уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі, лише у випадках якщо:
- цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення;
- безпосередньо після вчинення злочину очевидець, у тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин;
- якщо є обґрунтовані підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності особи, підозрюваної у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого корупційного злочину, віднесеного законом до підслідності НАБУ.
У свою чергу, відсутність передбачених КПК підстав для затримання особи є однією з ознак вчинення незаконного затримання.
Як правильно встановив місцевий суд, начальник відділення слідчого відділу вчинив дії, які призвели до завідомо незаконного затримання особи: в порядку ст. 40 КПК надав доручення оперативному підрозділу УБОЗ про встановлення місця знаходження особи, доставлення її до службового приміщення УМВС в одній з областей. При цьому жодних даних, передбачених КПК, для затримання особи не було.
З урахуванням займаної правоохоронцем посади, яка передбачала наявність відповідної освіти та досвіду роботи, немає підстав вважати, що, даючи зазначене доручення, а згодом складаючи протокол про затримання особи, начальник відділення не усвідомлював протиправності своїх дій, не передбачав настання суспільно небезпечних наслідків у виді незаконного затримання особи, та що ці дії не були спрямовані на досягнення саме такого результату.
Адже згідно з КПК з моменту, коли особа силою чи через підкорення наказу змушена залишатися поряд з уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою, вона є затриманою. Даючи доручення про доставку особи до службового приміщення, начальник відділення не міг не усвідомлювати, що воно може бути виконане тільки в один із способів, зазначених у згаданій нормі закону, що фактично і відбулося згодом. Пізніше на підтвердження цього незаконного затримання правоохоронець склав протокол за відсутності жодної з підстав, передбачених КПК.
Отже, наведене свідчить про правильність кваліфікації дій засудженого за ч. 1 ст. 371 КК.
