Останнім часом в судовій практиці все частіше і частіше зустрічаються спори за участю регіональних відділень Фонду державного майна України, в яких до юридичних осіб пред'являються позови про визнання угоди недійсної і визнанні права власності на об'єкти нерухомого майна (будівлі, приміщення у будівлі), які є об'єктом цивільної оборони.
Уявимо собі ситуацію, коли одно юридична особа придбаває у іншого, створеного в процесі приватизації, юридичної особи (господарського суспільства) який-небудь об'єкт нерухомого майна (який, у більшості випадків, знаходиться в напівзруйнованому і не придатному для експлуатації стані). Далі, новий власник здійснює досить серйозне інвестування у вказаний об'єкт нерухомого майна : оформляє документи, що встановлюють право, на земельну ділянку, проводить досить масштабну реконструкцію об'єкту, вводить його в експлуатацію. І, через серйозний період часу, - отримує судовий позов від регіонального відділення ФГИ про визнання договору купівлі-продажу недійсним і визнанні права власності на приміщення, що є об'єктом (захисна споруда) цивільної оборони. Вивчаючи отриманий "привіт", власник дізнається про те, що нібито в підвалі його об'єкту нерухомості розміщений притулок, який не передавався до статутного фонду юридичної особи, що створеної в процесі приватизації і виступило продавцем по угоді. Самі по собі такого роду ситуації незрозумілі, але факт залишається фактом.
|
Ірина Шевченко, юрист |
Перше, що приходить в голову, це те, яким же все-таки чином створена в процесі приватизації юридична особа змогла зробити відчуження об'єкту ГО, якщо це не його власність.
Аргументи регіонального відділення ФГИ у такому разі полягають в імперативності норм Закону України "Про приватизацію державного майна" від 4 березня 1992 роки № 2163 - XII, яким встановлюється, що захисні спорудження цивільної оборони приватизації не підлягають.
Але, згідно з абзацом 5 пункту "в" частини другої статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" від 4 березня 1992 роки № 2163 - XII в редакції, яка діяла до 27 лютого 2004 року (аж до набуття чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України відносно збереження захисних споруджень цивільної оборони" від 3 лютого 2004 року № 1413 - IV), приватизація не підлягала протирадіаційні споруди.
Тут же слід проаналізувати і пункт 20 Застосувань № 1 до Декрету Кабінету Міністрів України "Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається" від 31 грудня 1992 роки № 26-92, в редакції, яка діяла до 10 вересня 1999 року (аж до набуття чинності Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, які не підлягають приватизації" від 07 липня 1999 року № 847, - XIV), яким також встановлювалося, що приватизація не підлягала протирадіаційні споруди.
А далі звернемо увагу на ту обставину, що спірний об'єкт ГО може бути і не протирадіаційною спорудою, а притулком, про заборону приватизації якого нічого не сказано.
Законодавством України чітко визначено, що "протирадіаційні споруди" і "притулки" є різними об'єктами (захисними спорудами) цивільної оборони. Притулки забезпечують захист осіб, які ховаються, від негативної дії сучасних засобів поразки. Протирадіаційні споруди призначені для захисту осіб, які ховаються, від впливу іонізуючого випромінювання при радіоактивному забрудненні місцевості. Державними будівельними нормами ДБН 2.2.5-97 "Будівель і споруди. Захисні спорудження цивільної оборони", затвердженими наказом Держбуду України від 08 липня 1997 року № 106, введеними в дію з 01 січня 1998 року, чітко визначені усі вимоги до захисних споруджень цивільної оборони, і розмежовані усі характеристики, властиві притулкам і протирадіаційним укриттям, а так само приведено ділення притулків на класи, а протирадіаційних укриттів на групи.
Таким чином, цілком очевидно, що створене в процесі приватизації господарське суспільство змогло зробити відчуження об'єкту ГО - притулки, оскільки притулок не відносився до об'єктів, які не підлягали приватизації. Відповідно, вказане нерухоме майно могло входити в перелік майна, що передається до статутного фонду такого господарського суспільства. Отже, в наступному, на вказане майно було зареєстровано право власності і отриманий відповідний документ, що встановлював право.
Друга обставина, на якій неодмінно необхідно зосередитися, це вимога про контроль за змістом, зберіганням і використанням державного майна, яке не увійшло до статутних фондів господарських суспільствстворених в процесі приватизації.
Ця вимога встановлена пунктом 4.1. Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських суспільств в процесі приватизації, але знаходиться на їх балансі, затвердженого Наказом Фонду державного майна України і Міністерства економіки України від 19 травня 1999 року № 908/68, згідно з яким регіональні відділення Фонду державного майна України звітують про стан управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських суспільств в процесі приватизації.
Згідно наказу Фонду державного майна України "Про забезпечення збереження, контролю за використанням і реалізацією пропозицій інвентаризаційних комісій відносно державного майна, яке не увійшло до статутних фондів господарських суспільств в процесі приватизації, але залишилося у них на балансі" від 09 червня 1999 року № 1077 (який діяв до 16 грудня 2009 року), а в наступному і згідно наказу Фонду державного майна України "Про забезпечення збереження, контролю за використанням і реалізацією пропозицій інвентаризаційних комісій відносно державного майна, яке не увійшло до статутних капіталів господарських суспільств в процесі приватизації, але залишилося у них на балансі" від 16 грудня 2009 року № 1998, регіональні відділення Фонду державного майна України були і до цього дня зобов'язані здійснювати систематичний контроль за змістом, зберіганням і використанням державного майна, яке не увійшло до статутних фондів господарських суспільств в процесі приватизації, але знаходиться на їх баланс; складати графіки щоквартального проведення вибіркових перевірок господарських суспільств, що мають на своєму балансі державне майно.
На практиці регіональні відділення ФГИ вказаними вимогами законодавства нехтують, перевірки не проводяться роками, а іноді і більше десяти років. Таке положення іноді призводить до того, що господарське суспільство, створене в процесі приватизації, просто ліквідовується (оскільки лише небагатьом з них вдається вижити), частіше - це процедура банкрутства. Потім майно стає безхазяйним або ж просто робиться непридатною і руйнується.
Але повернемося до судових спор.
Викликає сумніви правильність подачі позовних заяв регіональними відділеннями ФГИ з формулюванням вимог "про визнання договору купівлі-продажу недійсним і про визнання права власності".
Якщо регіональне відділення ФГИ при зверненні до суду стверджує, що оспорюване нерухоме майно не увійшло і могло увійти до статутного фонду господарського суспільства в процесі приватизації, те чому ж тоді заявляє вимогу про визнання права власності, а не подає віндікаційний позов?
Тут слід звернутися до статті 388 Цивільного кодексу України, якій встановлено, що якщо майно за відшкодувальним договором придбане у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), то власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублено власником або особою, якій він передав майно у володіння, 2) було викрадено у власника або особи, якій він передав майно у володіння, 3) вибув з володіння власник або особа, який він передав майно у володіння не по своїй волі, іншим шляхом.
При цьому, згідно ст. 12 Цивільного кодексу України і виходячи з приписів п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання угод недійсними" від 6 листопада 2009 року № 9 сумлінність набувача презюмируется. Лише у разі, якщо судом буде встановлено, що набувач знав або міг знати про наявність перешкод до здійснення угоди, у тому числі і те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісну набувача і бути основою для задоволення позову про витребування у нього майна.
А отже, позивач при подачі позову повинен довести наявність у нього права на звернення до суду з віндікаційним позовом про витребування майна від добросовісного набувача, тобто позивач повинен під час розгляду справи довести факти, що мають істотне значення для розгляду справи по суті, а саме: (1) факти, що доводять право власності позивача на майно, а отже і його право на витребування цього майна, (2) факти, які доводять вибуття майна з володіння позивача і знаходження його у відповідач; (3) факти, що доводять незаконність володіння відповідачем майном позивача і (4) факти, які доводять відсутність між позивачем і відповідачем зобов'язально-правових стосунків відносно спірного майна; (5) факти, які доводять, що відповідач є добросовісним набувачем, тобто він був або міг бути обізнаним про незаконність володіння майном. Саме така позиція виражена Верховним Судом України в визначенні від 24 лютого 2010 року у справі № 6-894св10, а так само в постанові колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 16 червня 2010 року у справі № 6-504св10.
Зрозуміло, що при повній відсутності доказової бази, зокрема документів, що підтверджують право власності позивача на майно, Регіональному відділенню ФГИ куди простіше ініціювати суперечку про визнання договору купівлі - продажі недійсним і про визнання права власності.
Але в даному випадку, згідно з чинним законодавством, регіональне відділення ФГИ взагалі не може виступити ініціатором такого роду спора, оскільки згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог і заперечень, тобто вимагаючи визнати недійсним договір купівлі-продажу, не будучи його стороною, він зобов'язаний довести, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права і законні інтереси.
Верховний Суд України ч. 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання угод недійсними" від 06 листопада 2009 року № 9 роз'яснює, що згідно із статтями 215 і 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваної угоди недійсної і про застосування наслідків її недійсності може бути заявлено як одній із сторін угоди, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якого порушені здійсненням такої угоди. Крім того, Узагальненням практики розгляди судами цивільних справ про визнання угод недійсними Верховного Суду України (лист від 24 листопада 2008 року) відносно труднощів, що виникають в судах при розгляді справ про визнання угод недійсними, акцентована увага на тому, що якщо під час судового розгляду встановлена відсутність у позивача права на задоволення позову про визнання оспорюваної угоди недійсної, суд повинен відмовити в задоволенні позову. Згідно п. 3 ст. 215 ГК вимога про визнання оспорюваної угоди недійсною може бути пред'явлено тільки особами, вказаними в ГК України і інших законодавчих актах, встановлюючих оспариваемость угод - а саме, одній із сторін, або зацікавленою стороною, тобто права якої вже були порушені на момент звернення до суду.
Аналогічної правової позиції дотримується і Вищий господарський суд України в постанові від 28 липня 2010 року у справі № 9/4/5/5198, і відмічає, що уявлення позивача про невідповідність оспорюваного договору нормам чинного законодавства, за відсутності при цьому порушень прав і інтересів позивача, не є основою для визнання такого договору недійсним в судовому порядку.
Таким чином, виходячи з приведених приписів, позивач, звертаючись до суду з цим позовом, вимагаючи визнати недійсним договір купівлі-продажу, не будучи його стороною, зобов'язаний довести, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права і законні інтереси.
З якого боку ні підходь до вказаної суперечки - передусім регіональне відділення ФГИ повинне довести речове право на вказані приміщення. Звернемося небагато до передісторії. Створення господарських суспільств в процесі приватизації грунтувалося на наступних основних документах: наказ ФГИ про створення такого господарського суспільства шляхом перетворення державного підприємства в господарське суспільство, додаток до наказу і безпосередньо акт прийому - передачі державного майна у власність створюваного господарського суспільства.
При цьому, у більшості випадків в акті прийому-передачі опис об'єктів нерухомого майна, що передаються у власність створюваного господарського суспільства, обмежувалася наступними формулюваннями "будівля… і будівля…, розташовані за адресою…, вартість …"будівля… в цілому, розташоване за адресою…, вартість …"домоволодіння, розташоване за адресою…, вартість …". Тобто, навіть якщо в якій-небудь будівлі в підвалі розміщувався притулок - об'єкт (захисна споруда) ГО, ніхто не спромагався в описі будівлі вказувати "за винятком приміщень № … що є захисним спорудженням цивільної оборони".
Цілком логічним результатом такого безладного складання документів і явилося те, що у результаті створене господарське суспільство, набувши, як правило, неймовірної кількості будівель і споруд, подавало документи на реєстрацію права власності відразу ж на усі об'єкти нерухомого майна і отримувало документи, що встановлювали право, з формулюванням "в цілому".
Що ж виходить: і ФГИ і господарське суспільство недоглядали, а новий власник повинен страждати? А ось тут слідує, узявши на озброєння усе вищезгадане, зажадати у регіонального відділення ФГИ документи, що доводять, що вказані приміщення дійсно є притулком. І це ні в якому разі не аркуш паперу, на якому приведений перелік майна, що не увійшло до статутного фонду господарського суспільства (нехай вони самі шукають майно, яке недоглядали або втратили), а саме документи, що підтверджують, що вказані приміщення дійсно є притулком.
Згідно з цивільним законодавством України притулок - об'єкт (захисна споруда) цивільної оборони - це, передусім, об'єкт нерухомого майна і, як будь-який об'єкт нерухомого майна, він повинен мати документ, що встановлює право і має бути проведена його державна реєстрація (що цілком відповідає вимогам ст.ст. 181 і 182 Цивільні кодекси України). При цьому згідно ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на знову створене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва (створення майна), прийому його в експлуатацію і проведення державної реєстрації. Аналогічними були і норми раніше діючого законодавства СРСР і УРСР, починаючи з 1961 року - з року, коли система місцевої протиповітряної оборони СРСР (МПВО) як підсистема у складі ППО була організована в Систему Цивільної оборони СРСР.
Детальний аналіз законодавства свідчить про те, що закінчені будівництвом і підготовлені до експлуатації захисні спорудження цивільної оборони як об'єкти нерухомого майна підлягають прийманню державними приймальними комісіями. При цьому закінчені будівництвом захисні споруди (приміщення), що окремо стоять або вбудовані, які входять до складу об'єктів виробничого або житлово-цивільного призначення, при необхідності введення їх в експлуатацію в процесі будівництва приймаються робочими комісіями у міру їх готовності з наступним пред'явленням державним приймальним комісіям, що приймають об'єкти в цілому. Приймання державними приймальними комісіями закінчених будівництвом об'єктів в експлуатацію оформляється актом, який підписується головою і усіма членами комісії. Найважливіше, що акт державної приймальної комісії про прийом в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту в обов'язковому порядку завжди складається в п'яти екземплярах: два з яких представляються в орган, що призначив приймальну комісію, два екземпляри - замовникові, і один - підрядникові.
Підтвердженням вказаного, являються наступні нормативні акти:
1.Постановление Ради Міністрів СРСР від 15 вересня 1962 р. № 949 "Про порядок приймання в експлуатацію закінчених будівництвом підприємств, будівель і споруд" (пункт 1, пункт 5).
2.Строительные норми і правила СНиП III- А. 10-66*, частина III, розділ А, глава 10 Приймання в експлуатацію закінчених будівництвом підприємств, будівель і споруд. Основні положення. Затверджені Державним комітетом Ради Міністрів СРСР у справах будівництва 07 травня 1996 р. (розділи 1 і 5, а також Додаток № 2 Акт робочої комісії про приймання закінченого будівництвом об'єкту, Додаток № 3 Акт приймання в експлуатацію державною приймальною комісією закінченого будівництвом (реконструкцією) об'єкту).
3.Постановление Ради Міністрів СРСР від 13 липня 1970 р. № 538 "Про порядок приймання в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів житлово-цивільного призначення" (пункт 1, пункт 4)
4.Строительные норми і правила, частина III, розділ А, глава 10 Приймання в експлуатацію закінчених будівництвом підприємств, будівель і споруд. Основні положення. СНиП III- А. 10-70. Затверджені Державним комітетом Ради Міністрів СРСР у справах будівництва 31 грудня 1970 р., зі змінами і доповненнями, затвердженими Постановою Держбуду СРСР від 06 липня 1973 р. № 115. (розділи 1 і 5, а також Додаток № 2 Акт робочої комісії про приймання закінченої будівництвом будівлі, споруди (форма), Додаток № 3 Акт приймання в експлуатацію державною приймальною комісією закінченого будівництвом (реконструкцією) об'єкту (форма)).
5.Строительные норми і правила. Частина III. Правила виробництва і приймання робіт. Глава 3. Приймання в експлуатацію закінчених будівництвом підприємств, будівель і споруд. Основні положення. СНиП III - 3-76. Затверджені Постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР у справах будівництва від 30 березня 1976 р. № 28. (розділи 1 і 5, а також Додаток № 2 Акт робочої комісії про приймання закінченої будівлі, споруди, Додаток № 3 Акт приймання в експлуатацію державною приймальною комісією закінченого будівництвом (реконструкцією) об'єкту).
6.Постановление Ради Міністрів СРСР від 23 серпня 1981 р. № 105 "Про приймання в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів" (пункт 1, пункт 5, пункт 8).
7.Строительные норми і правила. Приймання в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів. Основні положення. СНиП III - 3-81. Затверджені Постановою Держбуду СРСР від 27 листопада 1981 р. № 201. (розділи 1 і 4, а також Додаток № 5 Акт державної приймальної комісії про приймання закінченого будівництвом об'єкту в експлуатацію).
8.Строительные норми і правила. Приймання в експлуатацію закінчених будівництвом захисних споруд і їх зміст в мирний час. СНиП 3.01.09-84. Затверджені Постановою Державного комітету СРСР у справах будівництва від 20 липня 1984 р. № 118. (розділи 1 і 2).
9.Строительные норми і правила. Приймання в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів. Основні положення. СНиП 3.01.04-87. Затверджені постановою Державного будівельного комітету СРСР від 21 квітня 1987 р. № 84. (розділи 1 і 4, а також Додаток № 4 Акт робочої комісії про готовність закінченої будівництвом будівлі, споруди для пред'явлення державної приймальної комісії, Додаток № 4 Акт робочої комісії про приймання в експлуатацію закінченої будівництвом будівлі, споруди, приміщення, Додаток № 5 Акт державної приймальної комісії про приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту).
10.Державні будівельні норми. Управління, організація і технологія. ДБН А. 3.1-9-2000. Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом захисних споруд цивільної оборони та їх утримання. Затверджені наказом Держбуду України від 13 жовтня 2000 р. № 229. (розділи 1 та 2, а також Додатки Форма № 3 Акт робочої комісії про готовність закінченого будівництвом об' єкта для пред'явлення державній приймальній комісії та Форма № 5 Акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об' єкта).
Отже, позивач, який стверджує, що нібито є власником нерухомого майна, мав бути замовником об'єкту, а значить, повинен мати два екземпляри акту приймання в експлуатацію державною приймальною комісією закінченого будівництвом (реконструкцією) об'єкту. І вже це зовсім не головний біль відповідача, де і як позивач шукатиме ці документи для пред'явлення їх до суду. При цьому, на практиці ще жодного разу регіональними відділеннями ФГИ не видавалися подібні документи.
Більше того, іноді регіональні відділення ФГИ не мають навіть паспорта притулку і заявляють, що нібито паспорт притулку (так само як і протирадіаційного укриття) складається в одному екземплярі, який повинен знаходитися у господарського суспільства.
При цьому, паспорт притулку завжди в обов'язковому порядку складався і складається не менше чим в двох екземплярах, один з яких в обов'язковому порядку має бути у відповідного державного органу.
Підтвердженням вказаного являються наступні нормативні акти:
1.Строительные норми і правила. Приймання в експлуатацію закінчених будівництвом захисних споруд і їх зміст в мирний час. СНиП 3.01.09-84. Затверджені Постановою Державного комітету СРСР у справах будівництва від 20 липня 1984 р. № 118. Додаток № 1 (обов'язкове) Паспорт притулку (протирадіаційного укриття).
У них вказано, що "паспорт складається у трьох екземплярах: 1-й экз. знаходиться в притулку (укритті), 2-й - в службі притулків об'єкту, 3-ій, - в штабі цивільної оборони області (міста, району) ".
2.Інструкція щодо утримання захисних споруд цивільної оборони у мирний година, затверджена наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 09 жовтня 2006 р. № 653, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 02 листопада 2006 р. за № 1180/13054. Додаток № 1 Паспорт сховища (протирадіаційного укриття).
Тут вказано, що "паспорт сховища складається у двох примірниках: 1-й примірник знаходиться у сховищі (ПРУ), 2-й, - в управлінні (відділі) з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту міста (району). Копії Паспорта надаються органам, які ведуть облік захисних споруд цивільної оборони у регіоні".
Таким чином, побажання регіональних відділень ФГИ відносно прав на приміщення без представлення документів, що прямо підтверджують наявність таких прав, являються, щонайменше, необгрунтованими.
ВИСНОВОК: отримавши судовий позов від регіонального відділення ФГИ про визнання договору купівлі-продажу недійсним і визнанні права власності на приміщення, що представляють об'єкт (захисна споруда) цивільної оборони, не варто опускати руки, необхідно вивчити усі документи по вашій власності і узяти на озброєння приведені вище аргументи.
