28 серпня 2025 року Господарський кодекс України (ГКУ) втратив чинність відповідно до Закону № 4196-IX. Від цього моменту всі договірні відносини між суб'єктами господарювання регулюються Цивільним кодексом України (ЦКУ) та спеціальним законодавством. Ця подія є важливим етапом трансформації господарського права та відображає перехід від адміністративно-господарського підходу до цивільно-правової моделі регулювання бізнес-відносин, заснованої на свободі договору, автономії волі сторін та обмеженні втручання держави у приватно-правові відносини.
Скасування ГКУ у 2025 році стало однією з найгучніших реформ у сфері приватного права. Після скасування ГКУ, поряд з іншими змінами, зник інститут оперативно-господарських санкцій.
У цьому матеріалі розбираємося, як це вплинуло на інструменти відповідальності в господарських відносинах, зокрема оперативно-господарські санкції, розглянемо особливості застосування санкцій, які раніше відносилися до оперативно-господарських, у контексті нової правової термінології та чинної нормативної бази.
Що являли собою оперативно-господарські санкції
Статті 235 - 239 ГКУ передбачали окремий інститут оперативно-господарських санкцій, який доповнював інститут відшкодування збитків і штрафні санкції.
Оперативно-господарські санкції були дієвим інструментом оперативного впливу на порушника, який давав змогу сторонам у договірних відносинах реагувати на порушення без звернення до суду, - з метою припинення або попередження повторення неналежного виконання зобов'язань.
Застосування оперативно-господарських санкцій ґрунтувалося на таких основних передумовах:
наявність у договорі умови про можливість застосування оперативно-господарських санкцій;
їх одностороннє застосування управненою стороною;
можливість застосування незалежно від вини сторони, яка порушила зобов'язання;
позасудовий порядок реалізації без попереднього пред'явлення претензії.
|
Ярослава Пацкан |
Що змінилося після скасування ГКУ
Скасування ГКУ докорінно змінило підхід до регулювання господарських відносин: замість надмірного регулювання - дерегуляція та пріоритет волі сторін. Якщо раніше правовий режим господарської діяльності будувався на поєднанні публічно-правових та адміністративно-господарських елементів, то нині домінує приватно-правова модель, заснована на рівності учасників, свободі договору та мінімальному втручанні держави у сферу бізнесу. Договір надалі виступає головним джерелом прав та обов'язків сторін, визначаючи порядок взаємодії, способи забезпечення виконання зобов'язань і наслідки їх порушення. Такий підхід розширює межі автономії волі учасників ринку, але водночас підвищує їхню відповідальність за зміст та якість укладених договорів.
Заходи відповідальності, які раніше об'єднувалися поняттям «оперативно-господарські санкції», тепер застосовуються на підставі норм ЦКУ та умов договору, якщо сторони передбачили порядок їх використання. Скасування терміна не означає втрати самих механізмів - вони збереглися у договірній практиці, але діють в іншій формі та на іншій правовій основі.
Основним інструментом забезпечення виконання зобов'язань після скасування ГКУ залишається інститут забезпечення виконання зобов'язань, визначений главою 49 ЦКУ. До нього належать неустойка, застава, порука, гарантія, завдаток і притримання. Його мета - створити майнові гарантії та стимули для належного виконання договору, щоб запобігти порушенню зобов'язань. Різниця між оперативно-господарськими санкціями та інструментами забезпечення виконання зобов'язань відповідно до глави 49 ЦКУ в тому, що оперативно-господарські санкції - це позасудові заходи впливу, які одна сторона господарського договору застосовує до іншої сторони-порушника безпосередньо після порушення (наприклад, відмова від відвантаження, відмова від договору, зупинення розрахункових операцій тощо). Водночас інструменти забезпечення виконання зобов'язань, передбачені главою 49 ЦКУ (неустойка, застава, порука, гарантія, завдаток, притримання), є майновими гарантіями, що активуються у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання та підлягають судовому захисту. На відміну від оперативно-господарських санкцій, вони не є односторонніми позасудовими заходами негайного реагування, а виконують превентивну та компенсаційну функції.
Регулятивну роль оперативно-господарських санкцій замістили інші норми - у межах ЦКУ ці питання тепер врегульовані загальними положеннями про наслідки невиконання договорів, зокрема, нормами про розірвання, зупинення зустрічного виконання чи зміну умов зобов'язання. Вони дають змогу сторонам швидко реагувати на порушення зобов'язань за фактом їх допущення стороною договору.
Стаття 236 ГКУ містила невичерпний перелік оперативно-господарських санкцій. Деякі з них мають аналоги в ЦКУ:
Перелік оперативно-господарських санкцій із ч. 1 ст. 236 ГКУ | Аналог у ЦКУ |
Одностороння відмова від виконання чи оплати неналежного зобов'язання | ч. 3 ст. 538, ч. 2 ст. 678 ЦКУ |
Відмова від прийняття подальшого виконання або повернення виконаного | ч. 1 ст. 615, ч. 3 ст. 612, ч. 2 ст. 849 ЦКУ |
Встановлення додаткових гарантій (передоплата тощо) | Прямий аналог відсутній |
Відмова від подальших господарських відносин | Прямий аналог відсутній |
Крім наведених аналогів оперативно-господарських санкцій у ЦКУ, статті 3, 6 і 627 ЦКУ гарантують сторонам широку договірну свободу. Це означає, що сторони можуть самостійно визначати в договорі будь-які санкції - як ті, що належали до числа оперативно-господарських санкцій відповідно до ст. 236 ГКУ, так і нові види, визначені самими сторонами.
Таким чином, навіть після скасування ГКУ бізнес не втратив інструментів оперативного реагування на порушення зобов'язань - їх зміст тепер визначається не законом, а волею сторін договору.
Відмінність підходів: фактор вини як базова умова
На відміну від ГКУ, який дозволяв застосування оперативно-господарських санкцій незалежно від вини порушника, норми ЦКУ ґрунтуються на принципі вини як обов'язкової умови відповідальності. Відповідно до ч. 1 ст. 614 ЦКУ особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність лише за наявності вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено законом або договором.
Звідси випливає важливий висновок: застосування санкцій без доведення вини можливе лише тоді, коли це прямо передбачено договором або окремою нормою закону. Тому тепер саме сторони мають закладати у договір умови застосування санкцій, їх види, процедуру реалізації та підстави звільнення від відповідальності.
Відмова від встановлення господарських відносин: мертва норма з живою історією
Санкція у вигляді відмови від встановлення на майбутнє господарських відносин була одним із видів оперативно-господарських санкцій, прямо передбачених ГКУ. У цивільних договорах, що мають приватно-правову природу, вона переважно мала декларативний характер, адже не містила робочого механізму реалізації. Відмова від встановлення господарських відносин у майбутньому - це, по суті, реалізація права сторони самостійно вирішувати, з ким вона хоче або не хоче укладати договори в майбутньому. Проте таке право і без того випливає із загальних засад приватного права, зокрема принципу свободи договору (ст. 3, 6, 627 ЦКУ).
Водночас у публічних закупівлях ця санкція набула практичного значення. Замовники включали її в умови проєкту договору про закупівлю та зачасту вимагали в пакеті документів пропозиції надавати окреме підтвердження у вигляді довідки (гарантійного листа, заяви тощо) про те, що за попередньо укладеними договорами замовника із учасником стосовно учасника замовник не застосовував таку оперативно-господарську санкцію, як відмова від встановлення господарських відносин на майбутнє. Якщо учасник не надавав такої довідки або надав її у разі, коли такий учасник перебував під дією оперативно-господарської санкції, така пропозиція підлягала відхиленню у зв'язку з її невідповідністю тендерній документації або надання недостовірної інформації відповідно.
Однак сьогодні замовники втратили нормативне підґрунтя для застосування подібної санкції, оскільки ГКУ скасовано, а ЦКУ не містить аналогічного механізму. З точки зору чинного правового регулювання ситуація змінилася, оскільки ГКУ, який передбачав інститут оперативно-господарських санкцій, скасований, а разом із ним втратила чинність і норма про «відмову від встановлення на майбутнє господарських відносин». Відтак замовники втратили нормативне підґрунтя для застосування такої санкції в умовах закупівель. Ймовірно, судова практика найближчим часом підтвердить цю позицію.
Договірна автономія: підсумок
Зникнення інституту оперативно-господарських санкцій у світлі скасування ГКУ не позбавило бізнес інструментів оперативного реагування - воно лише перенесло їх у площину договірної автономії.
Судова практика вже демонструє нові підходи, коли договір розглядається як ключовий засіб захисту прав і законних інтересів учасників господарського обороту, а положення ЦКУ (зокрема статті 3, 6, 627) - як правове підґрунтя для закріплення будь-яких договірних санкцій, включно з тими, що раніше належали до оперативно-господарських.
У цих умовах суб'єктам господарювання необхідно формулювати зміст нових договорів із урахуванням законодавчих змін і переглянути чинні договори, аби привести їх у відповідність до нових принципів цивільно-правового регулювання.
Яких заходів слід вжити:
Перегляньте чинні договори: видаліть згадки про «оперативно-господарські санкції» або замініть їх на «договірні санкції», щоб узгодити текст договору з положеннями чинного законодавства.
Прописуйте механізм застосування санкцій з чітко визначеними умовами, процедурою, строками і підставами.
Визначте модель вини та доказування: прямо передбачте, чи відповідальність настає за наявності вини чи незалежно від неї, хто і як підтверджує/спростовує вину.
Спирайтеся на принцип свободи договору. Законодавство не обмежує сторони у формулюванні санкцій, якщо вони не суперечать основним засадам ЦКУ.
Після скасування ГКУ бізнес не втратив можливості оперативно реагувати на порушення зобов'язань - змінився лише формат цих механізмів. Інститут оперативно-господарських санкцій трансформувався у договірні інструменти, засновані на принципі свободи договору та автономії волі сторін. Відтепер саме якість договірних умов, а не законодавчі приписи, набувають пріоритету у визначенні ефективності захисту у господарських відносинах. Тому ключове завдання для учасників господарських відносин сьогодні - навчитися грамотно використовувати договірну свободу як інструмент управління ризиками та конкурентної переваги на ринку.
Ярослава Пацкан,
радник адвокатського об'єднання «АЗОНС»
У нових умовах корпоративним юристам важливо точно формулювати зміст нових і приводити чинні договори у відповідність до принципів цивільно-правового регулювання. LIGA360 допомагає швидко орієнтуватися у законодавстві - замовте індивідуальну презентацію, щоб оцінити всі можливості.
