Скасування Господарського кодексу України (далі – ГКУ) стало однією з найбільш дискусійних і водночас стратегічних законодавчих реформ останніх років. Адже йдеться не лише про вилучення одного кодифікованого акта з правової системи, а про переосмислення всієї архітектури регулювання господарських відносин.
Дискусії про доцільність існування ГКУ тривали понад 20 років. З одного боку, його часто критикували за дублювання норм Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ), радянську спадщину в термінології та за надмірну регламентацію діяльності суб'єктів господарювання. З другого боку, прихильники збереження ГКУ вважали його важливим інструментом для врегулювання підприємницьких відносин, зокрема у сферах з особливим публічним інтересом. Крапку в цих дискусіях поставив Закон України "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб" № 4196-IX (далі – Закон № 4196-IX), яким і було скасовано Господарський кодекс.
Так, Закон № 4196-IX передбачає перехідні положення, які дають змогу адаптувати документи юридичних осіб, змінити визначення організаційно-правових форм, врегулювати правонаступництво, а також визначити термін, протягом якого має бути приведено у відповідність договори, установчі договори чи статути.
Для судового процесу особливо критичною є правильна кваліфікація правовідносин. Якщо раніше господарський суд міг "автоматично" брати справи до розгляду, виходячи з того, що одна зі сторін є юридичною особою або підприємцем, то тепер цього критерію вже недостатньо. Суди змушені глибше аналізувати характер спору, суб'єктний склад і нормативну базу. ЦКУ стає основним джерелом матеріального регулювання. Господарський процесуальний кодекс (далі – ГПК) зберігає процесуальну рамку, але й вона із часом, дуже ймовірно, зазнає змін, адже потребуватиме адаптації під нову модель. Спеціальні закони набувають особливого значення: банківське, антимонопольне, корпоративне, податкове, інвестиційне, інтелектуальне право – усі ці сфери тепер мають закривати прогалини, які раніше частково підпадали під ГКУ.
Судова практика вже фіксує, що у спорах, які раніше однозначно стосувалися "господарських договорів" у розумінні ГКУ, сторони дедалі частіше обирають аргументацію на базі ЦКУ і спеціальних законів із посиланням на принципи добросовісності, свободи договору, справедливості, відповідальності за порушення. Це поступово формує нову правову культуру господарських спорів.
Практика: конкретні приклади й типові рішення щодо адаптації до законодавства без ГКУ
Адаптація судів до нової реальності відбувається не одномоментно, а через конкретні справи. Нижче наведено ключові приклади, що демонструють, як трансформується підхід судової системи. Деякі справи мали старт ще до повного скасування чи під час перехідного періоду, але їх аналіз корисний, бо вони ілюструють, як суди змінюють підходи.
Приклад 1: спори з договірних правовідносин – відсотки й обов'язки за ЦКУ. У Дайджесті практики Великої Палати Верховного Суду за липень 2025 року наведено правовий висновок щодо можливості зменшення судом розміру процентів річних за ст. 625 ЦКУ. Зокрема, Велика Палата наголосила, що ті 3 % річних, передбачені цією статтею у випадках неналежного виконання зобов'язання, є мінімальним законодавчим розміром, який суд не може зменшувати, якщо інше не закріплено договором чи законом (постанова ВП ВС від 02.07.2025 р. у справі № 903/602/24).
Отже, ЦКУ визначає базовий рівень захисту кредитора, і господарський суд більше не може гнучко тлумачити таку норму, як це іноді траплялося під час дії ГКУ. Відповідне судове рішення є істотним прикладом застосування ЦКУ замість ГКУ, коли йдеться про договірні зобов'язання та процентні санкції.
Приклад 2: юрисдикція спорів щодо фіктивних підприємств. У травні 2025 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила, що спори за позовами органу контролю про визнання недійсними правочинів, укладених фіктивними підприємствами (що встановлено вироком суду), підпадають під юрисдикцію адміністративних судів, а не господарських (постанова ВП ВС від 08.05.2025 р. у справі № 420/12471/22).
Відповідне судове рішення є чітким сигналом того, що роль адміністративного процесу й адміністративної юрисдикції може зростати там, де є державні органи або функції контролю. Натомість господарська юрисдикція, своєю чергою, втрачає монополію на бізнес-спори.
Приклад 3: справа № 911/675/20 – визначення належної юрисдикції. У постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 09.07.2025 року встановлено, що спір не підлягає розв'язанню в господарському судочинстві, а його має бути розглянуто за правилами цивільного судочинства, попри те, що фізична особа заявила позов про визнання результатів аукціону з продажу майна банкрута й укладеного за його результатами договору недійсними в межах справи про банкрутство відповідного банкрута.
Суд виходив із того, що суб'єктний склад сторін, характер спору та предмет правовідносин відповідають нормам, які належать до компетенції цивільних судів, і немає законодавчої вказівки про те, що спір має розглядати господарський суд. Це знаковий кейс: для бізнесу господарські суди більше не є "судом за вмовчанням".
Приклад 4: принцип res judicata. У справі № 902/858/15 (902/1137/22) Верховний Суд підтвердив відмову в повторному позові, наголосивши на принципі остаточності рішень. Це свідчить про підвищену вимогливість до правової визначеності та відповідальності арбітражних керуючих і юристів за обрані процесуальні інструменти. Отже, справа № 902/858/15 (902/1137/22) – це приклад того, як судова система поступово очищає підхід від господарсько-правової специфіки й орієнтується на загальні принципи цивільного права, що напряму пов'язано з реформою і скасуванням ГКУ.
Приклад 5: банкрутство та строк позовної давності. В Огляді актуальної практики Касаційного господарського суду за червень 2025 року приділено увагу питанням банкрутства, зокрема щодо початку перебігу позовної давності стосовно вимог про витребування майна, яке боржник відчужив у процедурах банкрутства. Цей приклад важливий, оскільки суди мають з'ясовувати, які правові акти підлягають застосуванню: чи ті, що діяли на час відчуження, чи ті, що діють нині, а також чи може бути посилання на норми, які колись були в ГКУ, але тепер діють загальні норми спеціальних законів (постанова СП КГС ВС від 14.05.2025 р. у справі № 15/68-10(902/1563/23).
Приклад 6: корпоративні спори та процедура сквізаут. У постанові Верховного Суду від 03.02.2025 р. у справі № 910/8714/18 розв'язували питання захисту міноритарного акціонера у процедурі примусового викупу акцій (сквізаут). Позивач наполягав на несправедливості компенсації та порушенні його прав.
Суд наголосив, що такі відносини врегульовано нормами ЦКУ та спеціального Закону "Про акціонерні товариства", а ключовим орієнтиром є принцип справедливості відшкодування, що випливає з конституційних гарантій права власності та практики ЄСПЛ. Це рішення показує, що корпоративні спори остаточно переводять у цивільно-правову площину, а міноритарні акціонери отримують посилений захист завдяки універсальним цивільним принципам.
Усі ці приклади засвідчують: суди поступово формують нову систему орієнтирів, у якій головним джерелом стають норми ЦКУ та практики ВС. Водночас, якщо розглянути судову практику після скасування ГКУ, навіть з обмеженою кількістю рішень, одразу видно, що:
– на регіональному рівні ще тривають справи, розпочаті до втрати чинності ГКУ, але вже з певними натяками в аргументації на застосування цивільного права (ЦКУ, спеціальних законів) (хоч документи часто ще не оприлюднені в повному обсязі, щоб робити цей висновок упевнено);
– відсутність у публічних джерелах рішень саме після 28 серпня 2025 року з очевидним посиланням на ЦКУ замість ГКУ може свідчити про те, що такі справи ще перебувають у стадії підготовки або ще не оприлюднені;
– це також означає, що практики сформовано небагато, але тенденція, за прикладами ВС і ВП ВС, уже має значний індикаторний характер: аргументація змінюється, юрисдикцію аналізують уважніше, а універсальні принципи цивільного права здобувають більшу вагу.
Виклики, стратегічні рекомендації та майбутні орієнтири розвитку
Скасування Господарського кодексу України не лише змінило нормативну базу, а й оголило низку практичних викликів. Найпершим серед них стала термінологічна невизначеність. Юристи й судді стикнулися з відсутністю чітких дефініцій таких базових понять, як-от: "суб'єкт господарювання", "підприємницька діяльність" чи "господарське зобов'язання". Це створює ризики різночитань і суперечностей у судовій практиці, особливо коли йдеться про застосування спеціальних законів.
Другим викликом стала проблема юрисдикцій. Господарські суди дедалі частіше закривають провадження у випадках, коли спір не відповідає критеріям господарського процесу, навіть якщо раніше аналогічні справи розглядали саме вони. Така тенденція вимагає від адвокатів більшої точності вже на етапі складання позову та попереднього аналізу підсудності. Додатково ситуацію ускладнюють перехідні колізії: положення спеціальних законів інколи вступають у суперечність із нормами ЦКУ. Судова практика щодо подолання таких колізій ще не усталилася, що відкриває поле для маніпуляцій і створює простір для неоднакового застосування закону.
Зростає і роль доказової бази. Суд очікує, що юристи доводитимуть не лише фактичні обставини, а й релевантність обраних норм права. Це означає необхідність більш ґрунтовної підготовки: від збирання повного пакета документів до формування альтернативної аргументації на випадок зміни юрисдикції. У таких умовах стратегічно вигідним стає постійний моніторинг практики Верховного Суду та Великої Палати. Прецеденти у справах на кшталт № 911/675/20 чи № 902/858/15 (902/1137/22) уже відіграють роль "маяків", на які орієнтуються регіональні суди.
Майбутні орієнтири розвитку також окреслюються доволі чітко. Верховний Суд поступово уніфікуватиме практику, виробляючи єдиний підхід у типових категоріях спорів. Імовірними є й законодавчі зміни, зокрема уточнення у спеціальних законах, які покликані закрити прогалини після скасування ГКУ. Поступово зростатиме й роль роз'яснень Верховного Суду – його прецеденти та методичні матеріали фактично виконуватимуть функцію "другого рівня права". У перспективі найближчих 1-2 років очікується зменшення невизначеності, коли розподіл спорів за юрисдикціями стане очевидним, а практика – більш передбачуваною.
Судовий процес без Господарського кодексу – це не просто зміна написів у законах, а істотний перехід до нового правового покоління, у якому домінують загальні принципи цивільного права, конкретність аргументів і доказів, чіткість підсудності та відповідність між фактом і правом.
Ті, хто адаптуються (оновлять свої договори, статути, підготовку позовної документації; уважно вибудовуватимуть аргументацію, перевірятимуть підсудність ще до подання; готуватимуться до використання альтернативних правових способів), матимуть значну перевагу.
Перехідний період неминуче супроводжується правовою турбулентністю. Але в перспективі ця реформа може забезпечити більш узгоджену й передбачувану систему, де переважатимуть єдині принципи цивільного права та верховенство судової практики.
