Світова угода: довгожданий світ або війна з відстроченням?

Світова угода - угода сторін про припинення судового спора мирним шляхом на підставі взаємних поступок і повного або часткового задоволення зустрічних вимог. Результатом укладення мирової угоди є припинення провадження у справі, ліквідація, в тому або іншому об'ємі, колишніх прав і обов'язків сторін, і заміна їх новими, відповідно до умов, на яких, власне, і укладена світова угода.

Укладення мирової угоди, безперечно, є одним з тих результатів, на які може сподіватися сторона позивача, - адже воно свідчить про завершення іноді досить виснажливого судового процесу і швидке досягнення мети, що переслідується позовом. Частенько у відповідь на бажання відповідача добровільно виконати вимоги позивача останній йде на відмову від своїх вимог про стягнення штрафних санкцій або інші істотні поступки.

Але чи завжди укладення мирової угоди вигідне для позивача? І чи не криє в собі така принадна перспектива швидко завершити суперечку підводних каменів?

Нагадаємо, що визначення про затвердження світової угоди по своєму правовому значенню прирівнюється до судового рішення і підлягає примусовому виконанню. Таким чином, звертаючись до суду із заявою про затвердження (визнанні) світової угоди, сторони не лише не відмовляються від судового захисту своїх прав, а навпаки, розраховують на те, що суд, у разі порушення угоди, може змусити винуватця виконати перейняті на себе зобов'язання.

В той же час, виконання світових угод має свої особливості, які переважно знати до його укладення.

Порядок укладення світових угод врегульований нормами Господарського процесуального і Цивільного процесуального кодексів України, а їх виконання - також нормами Закону України "Про старанне виробництво".

До вступу з 01.01.2004 р. в силу Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів і реєстрації обтяжень" від 18.11.2003 р., затверджена судом світова угода вважалася старанним документом згідно п. 5 ч. 1 ст. 3 Закони України "Про старанне виробництво", а тому кредитор мав право пред'явити його до примусового виконання негайно у разі порушення боржником його умов.

Проте, деякі загальні суди, згідно з практикою, що склалася раніше, для виконання світової угоди видавали ще і виконавський лист. Якщо світовою угодою передбачалася розстрочка у виконанні зобов'язання, то виконавський лист видавався на суму простроченого, на момент видачі, платежу.

Проте, як тільки вищезгаданим Законом світова угода була виключена із списку старанних документів, що підлягають примусовому виконанню органами ГИС, практика стала складатися неоднозначно.

Тепер багато кредиторів стали пред'являти до виконання вже не само світову угоду, а визначення про його твердженняпосилаючись на п. 1 або п. 6 ч. 1 ст. 3 Закони про старанне виробництво.

Проте, з тієї миті, як редакція ст. 3 ці Закони зазнала чергові зміни, примусовому виконанню стали підлягати визначення, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних і карних справах лише у випадках, передбачених закономщо стало основою для нової серії відмов в прийнятті тепер уже визначень про затвердження світових угод до примусового виконання.

Для встановлення певної судової практики в цьому напрямі, звичайно ж, знадобився час. Головні її висновки можна коротко резюмувати таким чином:

- наказ господарського суду про примусове виконання світової угоди не може бути виданий, оскільки провадження у справі припинене (п. 3.9.6. Роз'яснення Вищого господарського суду України N 02-5/289 від 18.09.97 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України"); аналогічно можна судити і про неможливість видачі виконавського листа загальним судом;

- визначення господарського суду про затвердження світової угоди є старанним документом і підлягає виконанню державною старанною службою лише у разі, якщо воно відповідає вимогам Закону України "Про старанне виробництво";

- якщо ж визначення суду про затвердження світової угоди не містить усіх даних, вказаних в статті 18 названого Закону, то таке визначення не має статусу старанного документу, і інша сторона в справі не позбавлена права звернутися з позовом про спонукання до виконання світової угоди.

Наприклад, в постанові від 16.05.2006 у справі N 30/404 Верховний Суд України констатував наступне:

"Відповідно до статті Із Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон) державною виконавчою службою підлягають виконанню, зокрема, ухвали, ухвали судів у цивільних, господарських, адміністративних та кримінальних справах у випадках, передбачених законом. Ухвала суду про затвердження мирової догоди як виконавчий документ повинна відповідати загальним вимогам, викладеним у статті 86 Господарського процесуального кодексу України та статті 19 Закону.

З матеріалів справи вбачається, що ухвала господарського суду м Києва від 20 травня 2003 року про затвердження мирової догоди між ВАТИ "Укрнафта" та НАК "Нафтогаз України", резолютивна частина якої обмежується лише вказівкою про затвердження попади, не містить передбачених законодавством ознак та відомостей (умови, розмір і рядки виконання зобов'язань сторін худо) для визнання її виконавчим документом що підлягає виконанню державною виконавчою службою.

За таких обставин висновок Вищого господарського суду України про ті, що зазначена ухвала господарського суду підлягає виконанню відповідно до Закону не відповідає вимогам чинного законодавства, матеріалам справи та є помилковим".

У таких випадках, як вже вказувалося, шлях позивача лежить знову до господарського суду - тепер уже з позовом про спонукання до виконання світової угоди. Як свідчить практика, господарські суди розглядають досить велике число таких позовів (см, наприклад, рішення Господарського суду г.Киева № 23/460 і №  4/372, і інш.).

Можливість звернення до суду з позовом про стягнення грошових коштів на підставі світової угоди вказує на те, що світова угода за своєю природою є цивільно-правовою угодою (на що, власне, і посилаються суди в тих, що відповідають рішеннях.

Проте ж, таке розуміння природи світової угоди не є однозначним. Наприклад, в Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 09.04.2009 р. N 01-08/204 "Про деякі питання практики застосування в рішенні суперечок окремих норм процесуального права" вказано, що "світову угоду не можна розглядати як договір в цивільно-правовому сенсі і визнавати недійсною в позовному виробництві, оскільки порядок його укладення і твердження регламентований відповідними положеннями Господарського процесуального кодексу України". Там же міститься посилання на постанову Верховного Суду України від 20.01.2009 N 24/489, де висловлена аналогічна позиція.

Розуміння світової угоди як договори в цивільно-правовому сенсі спричиняє за собою можливість звернення до суду з позовом про тлумачення змісту угоди (ст. 213 ГК України)і інші, далеко не завжди бажані для позивача, наслідку.

Таким чином, очевидно, що укладення мирової угоди може бути використане недобросовісною стороною з метою затягування процедури стягнення засобів (виконання інших зобов'язань).

Таке затягування може мати як банальні причини (продовжити, наскільки це можливо, безвідсоткове використання чужих грошей), так і вагоміші (наприклад, відповідач чекає вступу на рахунок великої грошової суми і намагається відтягнути момент відкриття старанного виробництва, щоб встигнути нею розпорядитися; або ж просто звільняється від майна, на яке може бути обернене стягнення, - а на це, як правило, потрібно час).

Будь-яка помилка при укладенні мирової угоди може вам дорого обійтися: якщо доведеться звертатися до суду з окремим позовом, то неминучі судові витрати (тепер уже повторні), і знову-таки витрата часу! Не виключено, що до моменту прийняття судом рішення, у відповідача засобів для його виконання вже не буде.

Виходячи з усього викладеного, напрошується висновок: якщо відповідач дійсно збирається виконувати обіцяне, то підтвердженням його благих намірів цілком може послужити визнання позовних вимог (у повному об'ємі, або тому об'ємі, про який домовляться сторони). У свою чергу позивач може погодитися на розстрочку виконання рішення, про яку попросить відповідач. При такому розвитку подій позивач отримає судове рішення, яке практично неможливо оскаржити, і, у разі невиконання його відповідачем добровільно, у будь-який момент і без особливих труднощів пред'явить наказ (або виконавський лист) для подальшого примусового виконання. Якщо ж відповідач добровільно погашатиме заборгованість по обумовленому з позивачем графіку, необхідності в пред'явленні документів в ДВС не буде.

Якщо все ж доводиться укладати світову угоду, обов'язково слід звернути увагу на наступне:

- умови світової угоди мають бути викладені чітко і однозначно, не допускаючи двоякого тлумачення;

- повноваження представника відповідача на підписання світової угоди необхідно перевірити;

- у визначенні про затвердження (визнанні) світової угоди мають бути передбачені усі дані, вказані в ст. 18 Закону України "Про старанне виробництво", і в обов'язковому порядку - повний виклад умов світової угоди;

Якщо світовою угодою передбачена розстрочка платежу, то залежно від змісту умов, визначенням має бути передбачений термін його пред'явлення до виконання окремо для кожного платежу.