Криміналізація порушень санкцій: правовий аналіз і ризики для правової системи України

Протягом останніх років санкційна політика України активно розвивається як інструмент реагування на загрози національній безпеці та порушення міжнародного порядку. Водночас залишається невирішеним питання визначеності правової природи санкцій у системі національного права.

Органи державної влади неодноразово наголошували, що санкції не є видом юридичної відповідальності в розумінні кримінального чи адміністративного права. За їхньою позицією, санкції - це не кара, а особливий вид обмежувальних заходів, які мають на меті вплинути на поведінку осіб або держав, що становлять загрозу національним інтересам. Такий підхід фактично унеможливлює застосування до санкцій тих процесуальних гарантій, які передбачені кримінальним або адміністративним законодавством.

Проте, попри декларативне відмежування санкцій від кримінальної відповідальності, правова природа санкцій в Україні залишається недостатньо врегульованою. Відсутнє як єдине нормативне визначення санкцій, так і чітка процедура їх застосування та оскарження, що відкриває широкі можливості для свавільного тлумачення та політично вмотивованих рішень.

У цьому контексті викликає занепокоєння законопроєкт № 12406, ухвалений Верховною Радою України в першому читанні 3 червня 2025 року. Проєкт, ініційований Президентом, передбачає внесення змін до Кримінального кодексу України, Кримінального процесуального кодексу України та Закону України «Про санкції» у частині встановлення кримінальної відповідальності за порушення санкційного режиму.

Ключові положення законопроєкту:

• кримінальна відповідальність за порушення або умисний обхід санкцій - штраф від 425 тис. до 2,04 млн грн або позбавлення волі на строк від 2 до 10 років;

• обов'язкове позбавлення права обіймати певні посади або здійснювати певну діяльність строком від 10 до 15 років;

• конфіскація майна - за окремими категоріями правопорушень;

• можливість притягнення до відповідальності юридичних осіб - у вигляді штрафу, конфіскації майна або ліквідації;

• кримінальна відповідальність не лише для підсанкційних осіб, а й для посадових осіб, суб'єктів публічних послуг і третіх осіб, які сприяють порушенню санкцій.

На перший погляд, така ініціатива виглядає як спроба посилити ефективність санкційного механізму. Проте в чинному правовому полі вона створює низку серйозних загроз верховенству права та конституційним гарантіям.

Чи можна вважати санкції "кримінальним обвинуваченням"?

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, для визначення характеру обвинувачення (кримінальне чи інше) застосовується так звана доктрина "Критеріїв Енгеля" (Engel and others v. Netherlands, 1976). Вона включає:

1. Правову класифікацію правопорушення в національному законодавстві;

2. Сутність правопорушення - тобто чи є діяння соціально небезпечним, шкідливим для держави чи суспільства;

3. Ступінь суворості покарання, яке може бути застосоване.

Навіть якщо перший критерій - формальна класифікація - не відносить санкції до кримінального права, другий і третій критерії (альтернативні) вказують на покарання репресивного характеру, що робить санкції такими, що підпадають під визначення "кримінального обвинувачення" у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Диспозиції Закону "Про санкції" перегукуються з нормами КК України

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про санкції» підставами для застосування санкцій є «дії іноземної держави, іноземної юридичної чи фізичної особи, інших суб'єктів, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод».

Ці підстави майже дослівно збігаються із кваліфікуючими ознаками складів злочинів, передбачених статтями Кримінального кодексу України.

Таким чином, відсутність належної кримінально-правової класифікації санкційного діяння за умов запровадження кримінальної відповідальності за порушення санкцій створює небезпечний прецедент притягнення особи до відповідальності без дотримання гарантій кримінального провадження, передусім - презумпції невинуватості, змагальності сторін та права на захист.

Правова невизначеність і ризик свавілля

Введення кримінальної відповідальності за санкційні правопорушення без належної системної реформи законодавства:

• створює правову колізію між санкційним і кримінальним правом;

• підсилює дискреційні повноваження органів влади, що в умовах відсутності незалежного судового контролю може призвести до свавільного застосування покарань;

• підриває довіру до правової системи України, зокрема в очах міжнародних партнерів.

Що потрібно зробити замість?

Перш ніж вводити кримінальну відповідальність за порушення санкцій, законодавець має:

1. Чітко визначити правову природу санкцій;

2. Урегулювати механізм їх застосування, оскарження та контролю;

3. Гармонізувати Закон "Про санкції" з нормами Кримінального кодексу та КПК України;

4. Уникати розширеного тлумачення санкційного режиму без належної процедури та доказів.

Висновок:

Санкції можуть бути дієвим інструментом захисту національних інтересів. Але вони не повинні перетворюватися на форму покарання без суду і слідства. Будь-яке законодавче посилення санкційного тиску має базуватись на чіткому правовому фундаменті, інакше ризикуємо втратити основи правової держави.

Данило Трясов,

адвокат АО LESHCHENKO & PARTNERS