Главою 20 Кримінального процесуального кодексу України визначено вичерпний перелік слідчих (розшукових) дій, які має право, за відповідних підстав, провести дізнавач, слідчий, прокурор або за їх дорученням працівники оперативних підрозділів під час досудового розслідування в кримінальному провадженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 223 КПК України слідчі (розшукові) дії є діями, спрямованими на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні.
Найбільш поширеним серед усіх слідчих (розшукових) дій є допит, оскільки навіть у межах одного кримінального провадження може бути проведено десятки, а то й сотні допитів залежно від його обсягу та складності. При цьому коло осіб, яких сторона обвинувачення вважає за обґрунтоване допитати, обмежується виключно її розсудом і внутрішнім переконанням.
Також закон не визначає й кількості можливих допитів одного і того ж свідка, що нерідко утворює ризики перетворення допиту з процесуального інструменту для збирання доказів на засіб протиправного тиску.
Саме тому питання реалізації свідком під час досудового розслідування права на мовчання стосовно себе, близьких родичів чи членів сім'ї, зважаючи на ризики, які може спричинити неправомірна відмова від давання показань у кримінальному провадженні, на практиці часто є дискусійним, а відтак залишається важливим і актуальним.
Отже, відповідно до ч. 1 ст. 65 КПК України свідком є фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, і яка викликана для давання показань.
При цьому процесуальний статус свідка наділяє особу певними правами та обов'язками, закріпленими у ст. 66 КПК України. У контексті права на мовчання безумовно важливими є такі права свідка, як:
- знати, у зв'язку із чим і в якому кримінальному провадженні він допитується;
- користуватися під час давання показань та участі у проведенні інших процесуальних дій правовою допомогою адвоката;
- відмовитися давати показання щодо себе, близьких родичів та членів своєї сім'ї, що можуть стати підставою для підозри або обвинувачення у вчиненні ним, близькими родичами чи членами його сім'ї кримінального правопорушення.
Водночас передбачені законом обов'язки свідка передбачають необхідність:
- прибути за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду;
- давати правдиві показання під час досудового розслідування та судового розгляду.
Положеннями ч. 3 ст. 224 КПК України визначено, що свідок попереджається про кримінальну відповідальність за відмову давати показання (ст. 385 КК України) і за давання завідомо неправдивих показань (ст. 384 КК України). З наведеного слідує, що на свідка покладається обов'язок давати правдиві показання під час досудового розслідування, а у разі відмови він може бути притягнутий до кримінальної відповідальності. Водночас свідок також наділений правом відмовитися давати показання в окремих випадках.
На практиці це означає, що особа самостійно або ж за допомогою адвоката під час допиту має:
1. Виокремити питання слідчого чи прокурора, відповіді на які можуть стати підставою для її підозри або підозри близьких родичів у вчиненні кримінального правопорушення, і в змозі відмовитися відповідати на них.
2. Упевнитися, що реалізація права на мовчання не утворить складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 385 КК України.
Отже, для правомірної реалізації права на мовчання, виходячи із системного аналізу норм національного законодавства України, важливо віднайти межу між законною та злочинною відмовою свідка від давання показань.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 84 КПК України доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є, зокрема, показання свідків.
Згідно з ч. 1 ст. 85 КПК України належними є докази, які прямо чи другорядно підтверджують існування або відсутність обставин, що підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають для нього значення, а також їх достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
|
Ярослав Наумець |
Положеннями ст. 91 КПК деталізовано, які саме обставини підлягають доказуванню, - від події кримінального правопорушення до вини, мотиву, мети, шкоди, а також обставин, що впливають на покарання або звільнення від відповідальності.
Таким чином, показання свідка є джерелом доказів, які підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню в конкретному кримінальному провадженні, серед яких, зокрема, подія кримінального правопорушення, винуватість особи, заподіяння шкоди тощо.
Разом із тим право на мовчання є невід'ємним елементом права на справедливий суд, гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, про що неодноразово у своїх рішеннях наголошував Європейський суд з прав людини.
Національне законодавство України містить низку норм, що закріплюють право особи відмовитися від давання показань або пояснень щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів і при цьому не бути притягнутим до кримінальної відповідальності. Зокрема, це положення ст. 63 Конституції України, ст. 18 КПК України, а також ч. 2 ст. 385 КК України.
До переліку близьких родичів та членів сім'ї входять: чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом і мають взаємні права та обов'язки, в тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі (п. 1 ч. 1 ст. 3 КПК України).
Відтак, системне законодавче закріплення таких положень свідчить про те, що право особи на мовчання у кримінальному провадженні, відповідно до якого особа не несе відповідальності за відмову свідчити проти себе, членів своєї сім'ї чи близьких родичів, є фундаментальним і не може бути предметом зловживання чи процесуальних диверсій зі сторони представників обвинувачення.
Разом з тим оскільки допит свідка спрямований на отримання або перевірку вже отриманих стороною обвинувачення доказів, то це свідчить, що право на мовчання не є абсолютним, а для його правомірного застосування необхідно обов'язково врахувати низку важливих обставин, серед яких:
1. Суб'єктний склад, тобто чи стосуються відповідні відомості про особу її особисто, а також її близьких родичів та членів сім'ї.
2. Предмет доказування, оскільки право відмови стосується не будь-яких обставин, до яких особа або члени її сім'ї чи близькі родичі мають відношення, а лише тих, які мають інкримінуючий характер та є предметом доказування у конкретному кримінальному провадженні, в якому особа допитується як свідок.
Власне, і судова практика виходить з того, що імунітет свідка від дачі показань стосується конкретного кола осіб та поширюється лише на відомості, які мають інкримінуючий характер і можуть бути використані проти інтересів такої особи, членів її сім'ї або близьких родичів (вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26.04.2021 у справі № 607/12163/20).
Крім того, зі згаданого судового рішення вбачається, що притягнення свідка до кримінальної відповідальності за ст. 385 КК України відбулося вже за наслідками проведення третього допиту в межах одного кримінального провадження, попри те, що під час попередніх двох допитів він уже висловив свою позицію щодо обставин, які досліджувалися слідчим.
Тобто наведені висновки щодо поширення імунітету свідка під час допиту на конкретний суб'єктний склад і предмет доказування (відомості, що мають інкримінуючий характер у межах конкретного кримінального провадження) знайшли своє підтвердження і в судовій практиці. Водночас простежується непоодинока практика проведення численних допитів однієї і тієї ж особи з подальшим притягненням її до кримінальної відповідальності за відмову від надання показань.
Висновки: всебічна обізнаність свідка зі своїми правами та обов'язками є запорукою безпечної та правомірної реалізації його права на мовчання. Однак для забезпечення дієвості та ефективності таких конституційних гарантій, на нашу думку, є доречним внести зміни до кримінального процесуального законодавства України в частині встановлення обов'язку дізнавача, слідчого або прокурора, у разі кожного наступного виклику одного і того ж свідка, котрий скористався правом на мовчання, для проведення його додаткового допиту, умотивовувати та обґрунтовувати таке процесуальне рішення у формі письмової постанови, яку особа або його адвокат (представник) матимуть право оскаржити до слідчого судді в порядку, визначеному ст. 303 КПК України. Реалізація таких змін підвищить рівень процесуальної справедливості, мінімізує ризики зловживання під час досудового розслідування та забезпечить реальний захист права свідка на мовчання.
Ярослав Наумець,
помічник адвоката Grain Law Firm
Кількість допитів у кримінальних провадженнях необмежена, а ризики зловживань - реальні. LIGA360 допомагає юристам орієнтуватися в практиці щодо процесуальних прав свідків і меж повноважень сторін. Замовте персональну презентацію, щоб оцінити функціонал.
