Правове регулювання спадкових відносин містить безліч нюансів, які потребують комплексного і детального аналізу. У цій статті ми розглянемо процесуальні проблеми, пов'язані з вирішенням спорів, що виникають у процесі спадкування.
Одним із видів спадкування, відповідно до ст. 1217 ЦК, є спадкування за заповітом. Заповіт надає можливість власникові майна самостійно визначати, кому і в якій частці буде передано його майно після смерті. У заповіті визначаються спадкоємці (заповідачі), порядок та умови передання спадщини. Це робить заповіт гнучким інструментом для розпорядження майном на випадок власної смерті і забезпечення інтересів близьких.
Регулювання процедури спадкування за заповітом передбачене главою 85 ЦК України. Проте, як би прискіпливо і з урахуванням усіх норм законодавства не оформлювався заповіт, в осіб, які до заповіту не потрапили, можуть виникнути як обґрунтовані, так і надумані претензії. Часто такі особи зацікавлені в тому, аби максимально затягувати можливість прийняття спадщини.
Які правові механізми використовують недобросовісні особи з тим, аби процесуально затягти прийняття спадщини? І як судова практика протидіє такому зловживанню права на позов?
Нікчемність і недійсність як вікно для затягування прийняття спадщини
Підстави нікчемності та недійсності заповіту передбачені статтею 1257 ЦК України, яка викликає інтерес до самої своєї структури. Назва статті говорить лише про недійсність заповіту, проте в ч. 1 вже йдеться про підстави нікчемності заповіту, а вже в ч. 2 - про підстави визнання заповіту недійсним. Тобто одна стаття визначає як підстави недійсності, так і підстави нікчемності заповіту. Це фактично дає дві різні підстави для перешкоджання спадкуванню за заповітом, які можуть розглядатися в різних судових процесах окремо.
Саме це використовують недобросовісні особи для затягування прийняття спадщини за заповітом. Вони можуть діяти двома шляхами: по-перше, подати позов з вимогою про застосування наслідків нікчемності заповіту з посиланням ч. 1 статті 1257 ЦК України, і по-друге, подати позов про визнання заповіту недійсним з посиланням на ч. 2 статті 1257 ЦК України.
Тобто сторона має право подати позов про визнання заповіту недійсним і одразу ж подати паралельний позов про застосування наслідків нікчемності заповіту. Далі можна зупинити друге провадження щодо застосування наслідків нікчемності заповіту, до вирішення справи в першому провадженні щодо недійсності заповіту. А після закінчення розгляду однієї справи в усіх трьох інстанціях поновити провадження у другій справі і знову пройти всі три інстанції.
Зважаючи на наявність відразу двох справ, такі судові спори можуть тривати роками, і упродовж цих років ніхто не може прийняти спадщину.
Таке зловживання правом відкриває великі можливості для тиску на осіб, які визначені в заповіті і бажають отримати належне їм майно. Сам факт активного використання такого механізму процесуального зловживання підтверджується великою кількістю судових справ, де розглядають окремо недійсність і нікчемність заповіту: в реєстрі судових рішень налічується близько 400 судових рішень у різних справах за 2023 рік, де предметно розглядався заповіт на відповідність різним частинам статті 1257 ЦК України.
Які є способи протидіяти такому зловживанню?
Звернемо увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц. Суд зазначив, що якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Зважаючи на вищезазначену позицію Великої Палати Верховного Суду, постає логічне питання: чи може суд у справах про недійсність заповіту вирішувати питання щодо нікчемності заповіту в мотивувальній частині рішення?
Заповіт: «нікчемний, не можна визнати недійсним» чи все ж «нікчемний не можна, визнати недійсним»?
Крилатий вислів «стратити не можна помилувати» як найкраще характеризує ситуацію з позовами щодо недійсності і наслідками нікчемності заповіту. Адже залежно від місця, де ставиться кома, змінюється і зміст цього висловлювання. У випадку з правовою невизначеністю таку кому завжди ставить суд формуванням своєї сталої практики.
У судовій практиці виділяються два підходи до вирішення справ з питань недійсності і нікчемності у різних провадженнях.
Застарілим підходом був варіант вирішення цих спорів, коли суди розглядали вимогу про наслідки нікчемності заповіту і окремо, в іншому провадженні, розглядали визнання заповіту недійсним. Наприклад, у постанові від 25.02.2019 № 392/613/16-ц Касаційний цивільний суд розглянув справу про визнання заповіту нікчемним. Так само в постанові від 26.09.2018 № 344/7145/15-ц Касаційний цивільний суд розглянув справу про визнання заповіту недійсним. Ці справи наводяться як показовий приклад розділення вимог недійсності й нікчемності. Тобто наведений вище спосіб процесуального затягування прийняття спадщини без проблем працював за такої судової практики.
Аби продемонструвати масштаб проблеми, розглянемо все ту ж справу щодо нікчемності заповіту № 392/613/16-ц. Перша ухвала в цій справі датована 29.04.2016, а остаточна постанова Верховного Суду датована 25.02.2019. Тобто лише питання нікчемності заповіту розглядалося судами майже 3 роки. Та після такого тривалого розгляду справи позивач все ще має право подати новий позов, уже про недійсність заповіту.
Аналогічна ситуація у справі щодо недійсності заповіту № 344/7145/15-ц. Перша ухвала в ній датована 21.05.2015, а остаточна постанова Верховного Суду датована 26.09.2018. Тож саме лише питання недійсності заповіту розглядалося судами близько 3 років. І позивач знову таки має право подати інший позов про нікчемність заповіту.
Звісно, на практиці можуть виникати ситуації, за яких є підстави як для визнання заповіту недійсним або нікчемним. Втім, багато людей використовують ці механізми виключно з недобросовісними намірами.
Таким чином, у разі зловживання своїми правами, позивач міг би домогтися неможливості прийняття спадщини за заповітом аж на 6 років. Більш того, всі ці 6 років сторони були би змушені витрачати кошти на юристів, а суди - витрачати час не на вирішення реальних спорів, а на фактичне затягування прийняття спадщини.
Суди жодним чином не розглядали нікчемність і недійсність в одному провадженні, якщо стороною заявлено лише про недійсність, або лише про наслідки нікчемності.
Як видно з цієї практики, суд повністю відокремлював розгляди недійсності і нікчемності заповіту, тож за старою практикою Верховного Суду кома все ж стоїть в такому місці: «нікчемний не можна, визнати недійсним». Адже в справах щодо недійсності заповіту по факту суду «не можна» було встановлювати нікчемність заповіту, а лише визнавати чи не визнавати недійсним.
Лише упродовж останніх років ситуація змінилася через появу новітньої практики та нових підходів. У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.02.2024 р. у справі № 574/1342/13-ц суд зазначив, що за наявності підстав вважати такий заповіт нікчемним обов'язок суду відмовити в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним заповіту, але в мотивувальній частині зазначити висновки суду щодо нікчемності.
Зокрема, у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц суд розглянув справу щодо недійсності заповіту і дійшов слушних висновків, що нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає. Аналогічна позиція викладена і в постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року в справі № 398/1796/20.
Як видно з більш нової практики, суд вважає, що при виявленні достатніх підстав повинен вважати заповіт нікчемним. Він зазначає це в мотивувальній частині рішення, навіть якщо розглядається справа щодо недійсності заповіту, і вимога про наслідки нікчемності не заявлялася жодною з сторін. За новою практикою Верховного Суду, кома змінила своє розташування: «нікчемний, не можна визнати недійсним». Тож тепер у справах про недійсність заповіту суд може і повинен у мотивувальній частині рішення зазначати про нікчемність заповіту.
Яку проблему вирішує новий підхід до розгляду справ, які виникають відносно заповіту?
Новий підхід має безумовні переваги і вирішує проблеми процесуального характеру. Повернемося до прикладу процесуального затягування з відкриттям двох різних проваджень щодо нікчемності і недійсності. З новою практикою, якщо в межах справи про недійсність суд вже встановить нікчемність заповіту, то значною мірою пришвидшить процес розгляду другої справи щодо нікчемності, адже суду не доведеться знову аналізувати й оцінювати ті самі докази, між тими самими суб'єктами і щодо того самого правочину.
З вищенаведеного випливає ще одна перевага: суд економить свій час і зможе використати свої ресурси для вирішення інших справ. Під час воєнного стану навантаження на суди зросло, а для повного і всебічного розгляду будь-якої справи в суду має бути достатньо часу і ресурсів для її вивчення і опрацювання. Це є базою для прийняття зваженого і справедливого рішення. Тож новий підхід по факту дозволяє не розглядати справи з одними і тими самими обставинами і доказами 2 рази, а встановити все в одному провадженні і за необхідності в другому провадженні застосувати преюдицію для застосування наслідків нікчемності заповіту.
Другий позитивний наслідок є в тому, що можливість подавати 2 різні позови (як про недійсність, так і про нікчемність) залишається як опція, а це може допомогти в ситуаціях, коли суд у справі про недійсність заповіту зазначить про відсутність підстав вважати заповіт нікчемним. У такому випадку особа має право подати інший позов про застосування наслідків нікчемності і з новими доказами, які не подавалися до суду при встановленні недійсності, і таким чином довести, що заповіт є нікчемним. Такий спосіб захисту права безумовно позитивно впливає як на учасників процесу, так і на суд, адже наявний підхід допомагає уникнути безпідставних судових спорів між спадкоємцями та іншими особами, які мають інтереси у спадкуванні. Крім того, встановлення нікчемності або недійсності заповіту в справедливих та чітких юридичних рамках сприяє захисту права кожної сторони на справедливий судовий процес і відповідність основним принципам правової держави.
Динаміка розгляду справ щодо недійсності або нікчемності заповіту
Судова практика останніх років свідчить про те, що підхід судів до питання щодо недійсності чи нікчемності заповіту суттєво змінився. Ця позитивна тенденція більш прискіпливого погляду саме на особливості процесуальних питань у цій категорії справ справді є значним кроком уперед, який має покращити розгляд справ у сфері спадкування в цілому. Адже треба завжди пам'ятати специфіку цієї категорії справ: на відміну від звичайних договорів, де після визнання договору недійсним судом сторони можуть без проблем укласти новий договір. Заповіт же може бути оспорений у суді лише після того, як заповідач помер і не зможе просто скласти новий заповіт. Тому всі процесуальні аспекти дослідження форми заповіту, волевиявлення заповідача тощо повинні розглядатися судом з особливою прискіпливістю і з розумінням невідворотності наслідків будь-якого судового рішення. Саме для цього судова практика в цій категорії справ вдосконалюється, а можливості для зловживань процесуальними правами з боку недобросовісних позивачів звужуються.
Федір Василенко,
молодший юрист, ЮФ INTEGRITES
Відкрийте законодавство на 360! Спробуйте нову LIGA360 з інноваційними зв'язками документів. До кожного НПА - знайдуться пов'язані закони, судові рішення, практичні ситуації та аналітичні документи. Замовте презентацію для своєї компанії.
Юристе, поспішай! Зараз діє Special program для рішення LIGA360. Інноваційний функціонал на основі АІ для legal research, повна база законодавства, судової практики й аналітики для юриста. Детальніше за посиланням.
