Ця сторінка також доступна для перегляду українською мовою

Перейти до української версії сайту

Цікаві позиції Верховного Суду в цивільних справах 2021 року

Дмитро Монастирський, адвокат Asters, дослідив відповідну судову практику

Справи цивільної юрисдикції є однією з найчисленніших категорій справ, які розглядаються судами. Цього року саме цивільних справ найбільше перебувало на розгляді Великої Палати Верховного Суду, а загалом їхня кількість по всій країні збільшилась більш ніж на третину порівняно з минулим роком. За такого великого обсягу спірних ситуацій, які потрапляють на вирішення судів, вкрай важко знайти та напрацювати єдині підходи, які будуть однаково застосовні до кожного випадку. Тому правові позиції Верховного Суду з року в рік можуть видозмінюватися, конкретизуватися або взагалі переглядатися. Нижче розглянемо цікаві висновки, сформовані Верховним Судом у 2021 році при розгляді основних категорій справ цивільної юрисдикції, а також щодо процесуальних питань.

Кредитні спори

Розпочнемо з найпоширенішої категорії цивільних справ - кредитних спорів.

У вересні цього року Велика Палата Верховного Суду вирішила виключну правову проблему, пов'язану із виконавчими написами нотаріусів. Попри те що це справа господарської юрисдикції, висновки Великої Палати повинні (та точно будуть) застосовуватись і при розгляді цивільних справ, в яких боржники оскаржуватимуть такі написи.

У постанові від 21.09.2021 у справі № 910/10374/17 Велика Палата Верховного Суду:

- підтвердила свій раніше сформований висновок, що строк для звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, передбачений ст. 88 Закону України «Про нотаріат», безпосередньо пов'язаний з позовною давністю, встановленою Цивільного кодексу (ЦК) України, незалежно від суб'єктного складу сторін у правовідносинах (тобто, як між фізичними, так і між юридичними особами);

- визнала, що вчинення нотаріусами виконавчих написів на кредитних договорах, які не були нотаріально посвідчені, є незаконним.

Тепер детальніше.

Що стосується позовної давності - тут слід заглибитись в історію питання. З часу прийняття Закону про нотаріат у 1993 році і аж до минулого року у ст. 88 цього закону містилось правило, що кредитор у правовідносинах між фізичними особами може звернутись до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису протягом трьох років з дня виникнення вимоги, а між юридичними особами - протягом одного. Це правило базувалось на нормах про позовну давність чинного на той час ЦК УРСР 1963 року, які встановлювали позовну давність у три роки для спорів між громадянами та один рік - між юридичними особами. Втім надалі, з прийняттям у 2004 році ЦК України, загальна позовна давність була встановлена у три роки незалежно від суб'єктного складу. У свою чергу, ст. 88 Закону про нотаріат не привели у відповідність до нового регулювання, але доповнили новою частиною, яка передбачала наступне: якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Через це не було чіткого розуміння, який строк для звернення до нотаріуса у юридичних осіб - один рік чи три. Тільки у 2020 році парламент вніс зміни до цієї статті та зрівняв строки звернення до нотаріуса для громадян та для юридичних осіб. Тим не менш, Велика Палата зробила висновок, що навіть до цих законодавчих змін такий строк слід було розраховувати так само, як і позовну давність за відповідною вимогою.

У випадку з виконавчими написами на непосвідчених кредитних угодах також не можна оминути передісторію, щоправда вже не таку тривалу. У 2014 році Кабмін постановою за № 662 доповнив Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, розділом, який дозволяв вчиняти виконавчі написи на не посвідчених нотаріусами кредитних договорах. Постанову в цій частині оскаржили в порядку адміністративного судочинства і через три роки її було визнано протиправною та нечинною. З цих підстав Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з 22.02.2017 нотаріуси вже не можуть вчиняти виконавчі написи на кредитних договорах, які не були нотаріально посвідчені. Відповідно, такі виконавчі написи та стягнення за ними є незаконними.

Спори про недійсність правочинів

Цікавою тенденцією останніх років у спорах про недійсність правочинів є формування Верховним Судом (переважно у цивільній юрисдикції) практики щодо фраудаторних правочинів та активне застосування принципу добросовісності.

Фраудаторні правочини - це угоди, які вчиняються боржником на шкоду майновим інтересам кредитора. Класичний приклад - боржник відчужує своє майно пов'язаним компаніям або фізичним особам, аби вивести його з-під стягнення.

У постанові від 19.05.2021 у справі № 693/624/19 Верховний Суд на конкретному прикладі роз'яснив, на що слід звернути увагу, щоб кваліфікувати оспорюваний правочин як фраудаторний:

- момент вчинення правочину (боржник відчужив майно одразу після звернення кредитора до суду);

- контрагент (компанія-боржник продала майно своєму учаснику);

- ціна (окремі транспортні засоби були продані за 100 грн).

Оскільки суди нижчих інстанцій більш формально поставились до оцінки зазначених фактів, Верховний Суд скасував їхні рішення про відмову в позові та ухвалив остаточне рішення на користь позивача, визнавши оспорювані договори недійсними.

Отже, наразі Верховний Суд послідовно дотримується позиції, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили.

Така практика стимулює учасників цивільних відносин діяти добросовісно та надає потерпілій стороні необхідні засоби для реагування на зловживання.

Дмитро Монастирський

Трудові спори

У постанові від 08.06.2021 у справі № 487/8206/18 Велика Палата Верховного Суду розглянула питання реалізації жінкою права на відпустку без збереження заробітної плати у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду (ч. 6 ст. 179 Кодексу законів про працю).

Позивачка у цій справі перебувала у відпустці по догляду за дітьми до досягнення ними трьох років. До закінчення відпустки жінка отримала медичну довідку про те, що її дитина потребує домашнього догляду і звернулась до роботодавця із заявою про надання їй відпустки тривалістю, зазначеною у медичному висновку, але не пізніше досягнення дитиною шести років. Не дочекавшись наказу роботодавця про надання такої відпустки, позивачка не вийшла на роботу, а потім отримала повідомлення про звільнення за прогули.

Вирішуючи справу, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що право на отримання відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною вважається реалізованим з моменту подання працівником належним чином оформленої заяви з доданими до неї відповідними підтвердними документами, а тому незаконним є звільнення за прогул працівника, який належним чином подав таку заяву, тобто повідомив роботодавця про волевиявлення щодо отримання відпустки для догляду за дитиною, та у зв'язку із цим не вийшов на роботу у вказану ним дату.

Іншими словами, такий вид відпустки надається роботодавцем в обов'язковому порядку і його згоди на це (зокрема, наказу чи розпорядження) не потребується.

Одночасно Велика Палата відступила від протилежних висновків Касаційного адміністративного суду, які були сформовані у спорах про звільнення з публічної служби.

Відтак позов був задоволений, а позивачка - поновлена на роботі.

Спори про захист честі та гідності

На початку цього року Верховний Суд завершив розгляд справи за позовом одного з членів Вищої ради правосуддя до трьох відповідачів (народного депутата, адвоката та парламентського телеканалу «Рада») про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди.

Відповідачі в ефірі телеканалу «Рада» поширили інформацію про те, що позивач є «одіозним членом Вищої ради правосуддя», а також причетний до протиправної діяльності, тиску на суддів та незаконного набуття майна.

Верховний Суд постановою від 20.01.2021 у справі № 757/45270/19-ц залишив в силі рішення судів попередніх інстанцій про визнання частини поширеної інформації недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію. Одночасно Суд не погодився зі стягненням компенсації моральної шкоди, зазначивши, що поширена інформація стосується діяльності позивача як особи, яка наділена владними повноваженнями, а визнання її недостовірною та спростування є у даному випадку достатньою сатисфакцією.

Цікавим у цій справі є визнання недостовірною інформації про «одіозність» фігури позивача. Так, за змістом цієї ж постанови Верховного Суду, слово «одіозний» має значення: який викликає негативне ставлення до себе; не подобається, небажаний, неприйнятний, ненависний. На перший погляд це визначення виглядає як оціночне судження, а не факт, який може бути підтверджений або спростований. Тим не менш, Верховний Суд не змінював рішення судів нижчих інстанцій у цій частині, і на це слід звернути увагу, адже публікації ЗМІ стосовно політиків та публічних службовців досить часто оперують таким поняттям.

Електронний суд

Перейдемо до процесуальних питань.

У жовтні набрало чинності Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), за яким офіційно запрацювала підсистема «Електронний суд». Вона дозволяє в електронній формі обмінюватись документами із судом. Крім того, якщо і представник, і довіритель зареєстровані в «Електронному суді», підсистема дозволяє довірителю в електронному вигляді сформувати доручення, за яким представник одразу отримає змогу подавати електронні документи в його інтересах.

У наступній справі суд першої інстанції, із яким погодився і апеляційний суд, повернув позовну заяву, подану через «Електронний суд», оскільки згадане електронне доручення не підписане позивачкою особисто чи за допомогою електронного підпису.

На жаль, тільки у Верховному Суді позивачу зі своїм представником вдалось довести, що вони не можуть впливати на вигляд доручення, яке автоматично формується підсистемою.

Так, у постанові від 08.09.2021 у справі № 486/259/21 Верховний Суд зазначив, що формування електронного доручення було б неможливим, якби у представника та довірителя не було особистих кабінетів у підсистемі «Електронний суд», в яких можна авторизуватися виключно за допомогою електронного підпису. У свою чергу, у користувача відсутня можливість будь-яким чином впливати на зміст та вигляд електронного доручення, оскільки саме система його формує за відповідним алгоритмом і зразком. Отже, розміщення власноручного підпису або аутентичного зразка підпису довірителя на такій довіреності є неможливим.

В цьому випадку нововведення, яке мало б спростити доступ до суду, не спрацювало так, як передбачалось, а прийняття позову до розгляду затягнулось на півроку.

Касаційне оскарження судових рішень щодо забезпечення позову

Наступна справа, на мій погляд, є невдалим прикладом з точки зору стабільності та послідовності судової практики. В ній Велика Палата Верховного Суду відступила від власної правової позиції, яка встигла проіснувати дещо більше 8 місяців.

Так, у постанові від 15.09.2020 у цивільній справі № 753/22860/17 Велика Палата, серед іншого, дійшла висновку, що не може бути оскаржена в касаційному порядку постанова апеляційного суду про скасування ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову та прийняття нової ухвали - про відмову у забезпеченні. Іншими словами, якщо суд першої інстанції забезпечив позов, а апеляційний суд скасував таку ухвалу, то це рішення є остаточним.

Втім вже у постанові від 18.05.2021 у господарській справі № 914/1570/20 Велика Палата відступила від цього висновку, зазначивши, що такі обмеження є невиправданими, а в касаційному порядку можуть окрім інших переглядатися ухвали суду апеляційної інстанції щодо забезпечення позову (тобто, як ухвали, якими задоволено заяву про забезпечення позову, так і ухвали, якими відмовлено у такому забезпеченні), а також постанови суду апеляційної інстанції, якими скасовано вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову.

* * *

У 2021 році до судів надходить все більша кількість цивільних спорів, що вказує на те, що учасники справ активізувались у порівнянні із минулим роком. Це можна пов'язати в першу чергу із тим, що, попри періодичні локдауни, і судова система, і громадяни пристосувались до судових процесів в умовах карантину.

Загалом та незважаючи на окремі винятки, Верховний Суд демонструє досить послідовну судову практику у цивільних справах та зберігає тенденцію до менш формалізованого підходу, виправляючи окремі недоліки у правозастосуванні нижчих інстанцій.

Водночас, зважаючи на початок функціонування окремих підсистем ЄСІТС та зумовлені цим зміни у процесуальному законодавстві, надалі слід очікувати появи нової практики у процесуальних питаннях, пов'язаних роботою підсистеми «Електронний суд» (зокрема, щодо електронного обміну документами, вручення судових рішень та повідомлень, плину процесуальних строків тощо).

Дмитро Монастирський,

адвокат Asters

Як спрогнозувати ваші шанси на перемогу в суді? Скористайтеся ІТ-платформою LIGA360. Технології штучного інтелекту проаналізують вашу позовну заяву, щоб ви змогли оцінити перспективність справи й скоригувати аргументи. Деталі за посиланням.

Ключові дати ваших договорів - під контролем. Це можливо з функціоналом CONTRACTUM у LIGA360. Створіть тайм-лайн договору, стежте за виконанням умов, вчасно пролонгуйте ваші контракти. Більше переваг за посиланням.

Підпишіться на розсилку
Головні новини і аналітика для вас по буднях
Залиште коментар
Увійдіть, щоб залишити коментар
Увійти
На цю ж тему