Відношення кандидатів на пост Президента України до рішення кредитно-банківських проблем виявилося досить неоднорідним. Одні пропонують в першу чергу рятувати банки, інші - їх позичальників, треті взагалі хочуть залишити проблеми банківського сектора у спокої і зайнятися іншими насущними проблемами. Прийшов час підвести підсумок усім цим обіцянкам і пропозиціям і скласти загальну картину передвиборних заяв кандидатів і наслідків їх реалізації.
| ФАБУЛА |
Ставка на капітал
Більше інших про готовність рятувати банки заявляли фаворити майбутніх президентських виборів. Для цього вони мають намір використовувати існуючі механізми підтримки економічного добробуту банків - рекапіталізацію і рефінансування.
Прем'єр-міністр і кандидат в президенти в одній особі Юлія Тимошенко обіцяє вже в 2010 році виділити на ці цілі 50 млрд гривен. Правда, ні джерел, ні розрахунків про доцільність виділення саме такої суми, вона не надає, закладаючи в проект Держбюджету на 2010 рік куди скромніші показники.
Проводити рекапіталізацію Тимошенко має намір відповідно до діючого Порядком участі держави в капіталізації банківнезважаючи на усі недоліки закладеного в нім механізму (тривалість, можливість капіталізації тільки системних банків і інше). При цьому вона завіряє, що після відновлення фінансового благополуччя в рекапіталізованих банках вони будуть продані на аукціонах без надання яких-небудь привілеїв попереднім власникам. Правда, детального порядку продажу таких банків уряд ще не розробив, а чинні документи передбачають лише, що після поліпшення фінансового стану банків Мінфін вносить Кабміну пропозицію про продаж долі держави в статутному капіталі банку на відкритих аукціонах.
За рекапіталізацію банків виступає і її головний політичний опонент - Віктор Янукович. Але механізм здійснення рекапіталізації він пропонує декілька іншої. Як випливає з законопроекту № 3394одним з авторів якого є Янукович, він хоче, щоб рішення про участь держави в капіталізації банків затверджувалося Кабміном після ухвалення відповідного рішення Міжвідомчою комісією з питань використання засобів Стабфонду за уявленням НБУ. Поява такої Комісії в механізмі рекапіталізації, очевидно, пов'язана з відсутністю у лідера Партії регіонів контролю над Кабміном, який може виявитися недоступним і після президентських виборів.
Про необхідність подальшої рекапіталізації банків найголосніше заявляють Тимошенко і Янукович |
З відсутністю контролю над урядом пов'язано і пропозиція про покладання управління державними корпоративними правами в рекапіталізованих банках на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, що суперечить п. 5 ст. 116 Конституційзгідно якої управління об'єктами державної власності покладено на Кабмін. Також, неоднозначними виглядають пропозиції Януковича про державну капіталізацію банків шляхом надання субординированного позики, без введення тимчасової адміністрації і з придбанням державою лише 50 % плюс 1 акція банку (детальніше за см в матеріалі "Янукович і рекапіталізація банків : далекоглядніше, але менш законно").
Ставка на кредити
А ось що кандидати в президенти обіцяють багато і із смаком, так це рішення кредитних проблем.
Найяскравіше вирішити ці проблеми обіцяє Інна Богословськаяка заради блага боржників готова зруйнувати основи банківської справи: дозволити боржникам сплачувати лише тіло кредиту і закріпити норму про те, що реалізація запоруки покриває повну суму боргу. Правда, для цього їй потрібно буде змінити чинне законодавство, зокрема, заборона на видачу банками безвідсоткових кредитів, встановлений в ст. 49 Закону "Про банки і банківську діяльність". А головне, подумати, за рахунок чого у такому разі повинні будуть існувати банки, і хто тоді поверне вкладникам їх депозитні засоби і відсотки по них.
Трохи менш радикальні заходи запропоновані кандидатом від КПУ Петром Симоненко. Він має намір заборонити комерційним банкам відбирати майно у боржників і зажадати від парламенту ухвалення закону, яким зобов'язати банки приймати платежі по тому курсу, який існував на момент видачі кредиту.
Схожі інструменти захисту прав позичальників пропонує і лідер Блоку свого імені Володимир Литвин. Але на відміну від Симоненко він виступає за мораторій на відчуження нерухомого майна у рамках Закону "Про внесення змін до деяких законів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи". Тобто заборона на примусове виселення з житла може поширюватися тільки на тих позичальників, які "прописані" в предметі іпотеки, справно платять відсотки по кредиту (із затримкою не більше двох місяців) і документально врегулювали питання реструктуризації боргу з банком.
Способів же реструктуризації кредитів Литвин бачить два. Перший: перевести ці кредити в гривню по прийнятному еквіваленту. Другий: ту різницю, на яку виросли кредити за рахунок росту курсу долара, розбити на три частини, які сплачуватимуться відповідно державою, банком і позичальником. Правда, ні про те, який курс гривні до інвалюти слід вважати прийнятним (той, що був до кризи або який-небудь інший), ні про механізм, згідно з яким держава, банк і позичальники розподілятимуть між собою курсову різницю, Литвин не повідомляє.
Багато кандидатів заявляють про готовність допомагати проблемним позичальникам |
А ось Арсеній Яценюк пропонує кардинально інший підхід до рішення кредитних проблем позичальників. Своїм виборцям він обіцяє, що держава викупить проблемні кредити. Правда, звідки візьмуться кошти на таку благородну акцію, Арсеній Петрович не уточнює.
Окрім рішення проблем для нинішніх боржників, кандидати в президенти обіцяють блага і для майбутніх банківських позичальників. Передвиборні програми так і пістрявлять обіцянками про рівень кредитної ставки під час президентства того або іншого кандидата.
Так, при Вікторі Януковичі фіксована ставка іпотечного кредитування не перевищить 7 % річних. При Юлії Тимошенко вона складе від 2 % до 4 %. При Петре Симоненко максимальний розмір кредитної ставки для вітчизняного виробника складе і зовсім 3 %. Ну а про безвідсоткові кредити при Інні Богословської вже було сказано вище.
Ставка на інше
Деякі кандидати, втім, пропонують вирішувати проблеми фінансової системи України не за допомогою рекапіталізації банків або надання допомоги позичальникам, а іншими діями. Так, Сергій Тігіпко і Людмила Супрун стверджують про необхідність створення державного Банку Розвиткуякий узяв би на себе функції розпорядника бюджетних і емісійних коштів. Олег Тягнибок - про те, що контрольні пакети акцій банків повинні належати виключно українцям. Віктор Ющенко - про необхідність заборони валютних розрахунків на внутрішньому ринку.
Інші ж кандидати і зовсім або обмежуються загальними фразами про створення можливостей для довгострокового кредитування (наприклад, Юрій Костенко)або умовчують про рішення кредитно-банківських проблем, роблячи ставку на рішення інших завдань (Олександр Мороз, Олег Рябоконь, Сергій Ратушняк і інші).
| ВИСНОВОК |
Окрім голослівних обіцянок і гучних заяв, передвиборні ініціативи кандидатів в президенти містить ряд цікавих пропозицій, які при певних обставинах цілком можуть бути реалізовані на благо банкам і їх клієнтам. В той же час є присутніми і пропозиції, реалізація яких може остаточно "добити" кредитно-банківською систему. Отже, вибираючи Президента, виборці визначають не лише своє майбутнє, але і майбутнє кредитно-банківської системи.
