Українські суди зіштовхуються зі значними труднощами в розгляді справ про банкрутство підприємств, більшість активів яких залишилася на тимчасово окупованих територіях. Це зумовлено тим, що подібні справи натрапляють на непереборну перешкоду: втрата фізичного контролю над майном боржника. Внаслідок цього стає неможливим сформувати ліквідаційну масу боржника, а тому задоволення вимог кредиторів по суті блокується через відсутність доступу до активів, за рахунок яких могло б відбутися погашення заборгованості.
Саме тому детального аналізу потребують нинішні тенденції розгляду справ про банкрутство у випадках, коли майно боржника знаходиться на окупованих територіях. Окрім того, постає питання про можливість ініціювання вимог до рф у межах такого провадження для фіксації збитків, завданих державою-агресором. Використання цього інструменту своєю чергою зумовлює створення правового підґрунтя для подальшого стягнення таких вимог за допомогою різних механізмів відшкодування, зокрема через Міжнародний реєстр збитків для України (RD4U).
Тенденції судового розгляду: доля справ про банкрутство в умовах окупації
Сучасна судова практика щодо банкрутства суб'єктів господарювання, чиї виробничі потужності залишилися на непідконтрольних територіях, сформувала жорсткий тренд: переважна більшість таких справ підлягає закриттю. В основі такого підходу лежить висновок судів про неможливість досягнення легітимної мети Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) за умов відсутності фізичного доступу до активів боржника. Головним викликом стає об'єктивна неможливість встановити фактичну наявність, стан і склад майна, що перешкоджає виконанню ліквідатором обов'язків щодо розшуку та реальної оцінки активів. За таких обставин ліквідаційна маса не може бути сформована, а подальше провадження розцінюється судами як недоцільне, оскільки воно лише генерує додаткові витрати без перспектив погашення боргу перед кредиторами.
При цьому наслідки закриття провадження суттєво залежать від підстави, на якій воно закривається, що безпосередньо визначає подальшу долю підприємства-боржника. Якщо ліквідатору вдалося вчинити всі доступні дії - зокрема, провести інвентаризацію за даними бухгалтерського обліку, реалізувати наявне майно та за згодою кредиторів списати недоступні активи - суд затверджує фінальний звіт і закриває провадження на підставі п. 7 ч. 1 ст. 90 КУзПБ, що тягне за собою припинення юридичної особи. Саме так завершилися справи про банкрутство щодо ТОВ «ДТЕК Ровенькиантрацит» (ухвала Господарського суду Луганської області від 2 грудня 2025 року у справі № 913/619/18) та ТОВ «ДТЕК Свердловантрацит» (рішення Господарського суду Луганської області від 21 листопада 2025 року у справі № 913/182/20).
Якщо ж процедуру фактично заблоковано через повну відсутність контролю над активами, суди звертаються до інших правових підстав - і підприємство продовжує значитися у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань як діюче. У таких випадках суди можуть застосовувати загальні положення про відсутність предмета спору, обґрунтовуючи це тим, що майно підприємства-боржника є знищеним або перебуває у повній недоступності. Зокрема, така позиція була висловлена в ухвалі Господарського суду Донецької області від 01.04.2025 № 905/54/21 та згодом підтримана Східним апеляційним господарським судом, де при закритті провадження у справі про банкрутство суд керувався комплексом норм, враховуючи положення п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 90 Кодексу України з процедур банкрутства.
Окремо варто наголосити на практиці застосування п. 14 ч. 1 ст. 90 КУзПБ, яка ґрунтується на постанові Верховного Суду від 15 квітня 2025 року у справі № 913/355/21. У ній роз'яснено, що хоча законодавець встановив заборону лише на відкриття провадження у справах про банкрутство у випадках, коли майно боржника перебуває в окупації, ця заборона "логічно поширюється і на подальше здійснення провадження у такій справі". Відповідно, якщо такі обставини виникли вже після відкриття справи - зокрема, після 24 лютого 2022 року, - вони можуть бути кваліфіковані судом як "інший випадок" для закриття провадження в розумінні пункту 14 частини 1 статті 90 КУзПБ. Цей правовий висновок надає судам чітку процесуальну підставу для закриття справ, провадження в яких було відкрито ще до повномасштабного вторгнення.
Для кредиторів закриття провадження за таких обставин є питанням правової та фінансової визначеності. Поки справа про банкрутство триває роками, чинний мораторій блокує будь-які альтернативні способи стягнення. Водночас процедура безперервно генерує витрати: винагорода арбітражному керуючому; судові витрати, які за відсутності майна боржника покладаються саме на кредиторів. Продовження справи за таких умов суперечить природі законодавства про банкрутство, яке вимагає ефективності та розумних строків проведення процедури, а не безстрокового перебування підприємства у статусі "замороженої" неплатоспроможності. Протилежний підхід - штучне затягування провадження - неминуче завдає шкоди інтересам кредиторів, а не захищає їх. Кодекс при цьому зберігає для кредиторів механізм майбутнього захисту своїх інтересів: згідно з абз. 2 ч. 3 ст. 65 КУзПБ у разі виявлення майна боржника після закриття провадження, достатнього для покриття витрат, суд за клопотанням учасника справи може поновити його. Таким чином, закриття справи може виявитися стратегічною паузою, яка дасть змогу мінімізувати поточні фінансові втрати та зберегти правові механізми захисту на майбутнє.
Почніть роботу з LIGA360 вже сьогодні - і аналізуйте судову практику у контексті актуальних правових змін, щоб краще орієнтуватися в підходах судів у подібних категоріях справ.
Стратегія стягнення збитків з агресора
Активна позиція кредитора під час розгляду справ про банкрутство - це правова стратегія, яка здатна забезпечити найкращий захист його інтересів вже після закриття провадження за умов, коли активи підприємства-боржника залишилися на тимчасово окупованих територіях. Як вже зазначалося, закриваючи справи, суди констатують можливість поновлення провадження у разі виявлення майна боржника. Однак неможливо спрогнозувати перебіг подій, за яких підприємство-банкрут зможе сформувати активи, необхідні для погашення його заборгованості. Натомість бездіяльність кредиторів лише відстрочує описану невизначеність. Саме тому поки справа про банкрутство ще не закрита, існує інструмент у вигляді подання позову проти держави-агресора, який дає змогу конвертувати недоступні активи у більш ліквідне право вимоги до рф.
Правову основу для цього закладає ч. 2 ст. 7 КУзПБ, згідно з якою господарський суд у межах справи про банкрутство вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник, зокрема спори про відшкодування шкоди та збитків. Концентрація всіх майнових вимог в одному провадженні є процесуальною перевагою: суд вже обізнаний з фінансовим становищем підприємства та обставинами справи, що підвищує обґрунтованість і доказовий потенціал майбутнього рішення, а також сприяє розгляду справи у більш стислі строки. Зміст такого підходу полягає в тому, аби трансформувати фізичну втрату контролю над майном підприємства-боржника у підтверджену судовим рішенням грошову вимогу до рф. Такий актив може бути включений до ліквідаційної маси боржника та згодом реалізований як лот на аукціоні через торгову систему Prozorro.Продажі або використаний як задокументований доказ при зверненні до міжнародних механізмів відшкодування, зокрема до Міжнародного реєстру збитків для України (RD4U). Дієвість такого підходу підтверджується актуальною судовою практикою, де обґрунтовані позови до рф, подані в межах справ про банкрутство, задовольняються практично у всіх випадках у повному обсязі. Утім, вибір конкретного ініціатора такого позову та порядок дій залежать від стадії процедури банкрутства.
|
Артур Коваль |
На стадії розпорядження майном керівні органи підприємства ще не усунуті від виконання своїх обов'язків і зберігають повноваження на представництво його інтересів у судах. Відповідно, саме вони можуть ініціювати позов проти рф на цьому етапі, не очікуючи переходу справи до наступних фаз.
З введенням процедур санації чи ліквідації повноваження на представництво боржника в судах переходять до арбітражного керуючого. На цих стадіях ініціювання позовів до рф від імені підприємства-боржника є не лише правом, а й професійним обов'язком керуючого в контексті захисту активів боржника та формування ліквідаційної маси. Переважна більшість позовів проти рф у межах банкрутств подається саме на цих стадіях.
Практичний результат такої роботи висвітлюється в таких справах: у справі № 913/720/20 ліквідатор отримав рішення проти рф, яким було присуджено понад 3,4 млрд грн, які увійшли до ліквідаційної маси як дебіторської заборгованості; або ж у справі № 910/5607/23 керуючий санацією домігся винесення рішення про стягнення з рф майже 19,8 млн доларів США.
Водночас очевидно, що фактичне стягнення таких сум у повному обсязі є малоймовірним. Проте наявність підтвердженої судовим рішенням дебіторської заборгованості підвищує вартість відповідного пулу вимог і, відповідно, потенційний обсяг коштів, які можуть бути залучені шляхом його реалізації на аукціоні.
На окрему увагу заслуговує ситуація, коли постраждалою стороною є інвестор, який вклав кошти в підприємство в межах процедури санації та втратив їх внаслідок окупації активів боржника. Рішення Господарського суду Запорізької області від 17 квітня 2024 року у справі № 910/19113/23 демонструє, що такий інвестор має самостійне право вимоги до рф - незалежно від того, чи триває ще справа про банкрутство об'єкта інвестицій. У цій справі ТОВ "ПНГУ", придбавши 98,31 % статутного капіталу підприємства в межах санації, після окупації фактично втратило і вкладені кошти, і бізнес-актив. Суд задовольнив позов на суму понад 1 млн доларів США, причому на момент звернення провадження у справі про банкрутство об'єкта інвестицій вже було закрито.
Саме ця обставина є ключовою з практичної точки зору: право вимоги до агресора у інвестора виникає із самого факту втрати вартості корпоративних прав і не залежить від статусу банкрутства. Інвестор може звернутися до суду і після закриття провадження - що і підтверджує ця справа. Такий підхід розширює коло суб'єктів, які здатні самостійно захищати свої майнові інтереси, постраждалі внаслідок агресії, виходячи за межі суто корпоративної структури боржника.
Правове регулювання процедури банкрутства в умовах окупації територій, на яких лишилося майно підприємства-боржника, залишається незавершеним. Спеціального механізму для таких випадків досі не існує, а судова практика лише у процесі формування.
Описані в цій статті інструменти є доступними вже зараз. Комітет кредиторів має законні важелі впливу на арбітражного керуючого. Арбітражний керуючий - повноваження і обов'язок ініціювати позов до рф від імені боржника. Керівні органи на стадії розпорядження майном можуть діяти самостійно, не чекаючи ліквідації. Інвестор захищає свої інтереси навіть після закриття провадження. Своєчасне обрання процесуального інструментарію кожним із цих суб'єктів стає вирішальним кроком до трансформації фактично втрачених активів у юридично підтверджене право вимоги до агресора.
Водночас отримане судове рішення за таким позовом є ліквідним активом: воно поповнює ліквідаційну масу, підтверджує розмір збитків для міжнародних механізмів відшкодування та залишається чинним навіть після закриття справи.
Артур Коваль,
старший юрист ETERNA LAW
Едуард Беруашвілі,
молодший юрист ETERNA LAW
У LIGA360 працює АІ-агент "Судова робота". Він допомагає знаходити релевантну судову практику, аналізувати рішення та прогнозувати результат спорів. Він зменшує рутину і прискорює підготовку правової позиції. Щоб отримати умови доступу до платформи, залиште заявку.