Нещодавнє рішення Верховного Суду у справі № 462/9002/14-ц фактично поставило поза законом гонорар успіху адвоката. Попри спірність використаних суддями касаційного цивільного суду аргументів, постанова має беззаперечний позитив: вона змусила адвокатську спільноту згуртуватися для вирішення питання гонорару успіху на законодавчому рівні.
Дві позиції
Нагадаю, головною тезою постанови КЦС ВС, який скасував у договорі про правничу допомогу пункт про гонорар успіху, є те, що прийняття судом рішення у справі не є результатом наданих адвокатами сторін послуг, а тому факт ухвалення судом рішення виходить за предмет договору.
Водночас, більш зваженим видається рішення Касаційного адміністративного суду ВС у справі № 466/1367/16-а, яке було ухвалено на два тижні раніше. У ньому наголошується на особливих властивостях адвокатури як суб'єкта суспільних відносин: «ця властивість адвокатури увиразнюється (посилюється) метою її служіння суспільному інтересу шляхом надання своєчасної і належної правової допомоги у поєднанні з виконанням делегованих їй державою окремих владних повноважень. - У контексті сказаного має значення й особливий характер адвокатської професії, представники якої є учасниками творення правосуддя».
Саме з позиції творення правосуддя, а без участі адвоката в окремих випадках правосуддя як таке за законом неможливе, гонорар успіху є цілком виправданим.
А як у них?
Гонорар успіху є поширеним явищем серед юридичної спільноти США (Contingent fee заборонено лише у справах про розлучення та аліменти, а також у кримінальних справах) та Великої Британії (не допускається лише у сімейних та кримінальних справах).
Вони дозволені і широко застосовуються і в країнах континентальної Європи. Винятком із правила можна назвати хіба що Німеччину і Кіпр. Втім, в Німеччині гонорари успіху дозволені як додаткова міра винагороди адвоката в разі надання правової допомоги за тарифами, встановленими законом. У переважній же більшості країн (Італія, Фінляндія, Франція та ін.) гонорари успіху дозволені в формі застереження pactum de quota litis.
В свою чергу Загальний кодекс правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства визначає:
3.3. Pactum de quota litis
3.3.1 Адвокат не повинен укладати pactum de quota litis.
3.3.2. Під поняттям Pactum de quota litis розуміється угода, що укладається між адвокатом і клієнтом до винесення остаточного рішення стосовно справи, що розглядається, у якій клієнт є однією із заінтересованих сторін. Згідно з вищевказаною угодою клієнт зобов'язується у випадку винесення рішення на його користь виплатити адвокату винагороду у вигляді грошової суми або у будь-якій іншій формі.
3.3.3. Угода про виплату адвокату гонорару згідно з вартістю майна, що оспорюється, не є pactum de quota litis, якщо розмір винагороди визначено згідно з офіційною шкалою гонорарів або за наявності контролю з боку компетентного органу, юрисдикція якого поширюється на адвоката».
Закон Туреччини «Про адвокатуру» також надає адвокатам право на укладення pactum de quota litis, тобто передбачає можливість домовитися з клієнтом про гонорар успіху. Водночас, за законом повинні бути дотримані певні вимоги до гонорару: не менше законодавчо встановленого мінімального тарифу на адвокатські послуги, але не більше 25 відсотків від суми позову. Гонорар має сплачуватися виключно у грошовій формі.
Перспективи врегулювання
З урахуванням наведеного, можна запропонувати для обговорення доцільність доповнення статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» частиною четвертою такого змісту:
«4. Адвокат має право відповідно до порядку, затвердженого Радою адвокатів України, включати в договір про надання правничої (правової) допомоги умову, відповідно до якої розмір та/або виплата клієнтом винагороди ставиться в залежність від результату надання адвокатом правничої (правової) допомоги, зокрема у випадку ухвалення судового рішення на його користь (гонорар успіху)».
Це сприятиме розвитку положень Конституції України (зокрема, статті 56) та Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (статті 6) в аспекті забезпечення кожному, хто цього потребує, ефективної професійної правничої допомоги через її фінансову доступність та, як наслідок, доступності правосуддя.
З цього випливає необхідність затвердження Радою адвокатів України відповідного порядку. Реалізуючи свої дискреційні повноваження щодо встановлення цієї так званої шкали гонорару успіху РАУ мала б виходити чи то з певного відсотку (наприклад, від 10% до 50%) від присудженого або отриманого клієнтом, наприклад у результаті ухвалення судового рішення на його користь, або «зеконмленого» у результаті такого рішення. Або можна відштовхуватися від базового розміру посадового окладу судді Верховного Суду, який сьогодні становить 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Звісно, відповідних змін потребуватимуть і Правила адвокатської етики, зокрема стаття 28.
Нові інститути
Не виключено, що такі нововведення потягнуть за собою формування певних інститутів фінансування судових процесів. Наприклад, «судових інвесторів» як у США. Зрештою - страхування ризиків цих інвестицій.
Як приклад успішного «судово-інвестиційного проекту» можна згадати колективний позов, пред'явлений до міста Нью-Йорку більш ніж 9 тис. робочими, які усували наслідки терористичної атаки 11 вересня 2001 року і перебували в її епіцентрі. Цей позов був профінансований кількома інвесторами на суму, що становила близько $35 млн. Позов був задоволений: з міста Нью-Йорка на користь позивачів були стягнуті $712,5 млн. У результаті інвестори повністю компенсували витрачені кошта, а також отримали $11 млн. чистого прибутку.
У Сінгапурі також сформувалася судова практика визнання дійсними угод про судові інвестиції. У 2016 році Комісія з правової реформи Гонконгу виступила з рекомендаціями щодо нормативно-правового регулювання угод про інвестування в судові процеси.
Окремого обговорення потребує питання включення до договору «гонорару успіху» як у разі прийняття рішення на користь клієнта адміністративним органом, так і у разі ухвалення відповідного рішення Конституційним Судом України або Європейським судом з прав людини.
Судові витрати та практика ЄСПЛ
Наступним дискусійним питанням постане питання віднесення гонорару успіху до такого різновиду судових витрат, як витрати на професійну правничу допомогу. А саме розподілу цих витрат між сторонами. Зауважу, що можливе штучне зниження судами розміру витрат на професійну правничу допомогу виступатиме фактором гальмування розвитку ринку правової допомоги в Україні, та як наслідок зменшення зовнішньої інвестиційної привабливості. У зв'язку з цим буде корисною практика Європейського суду з прав людини. Так на думку суду у Страсбурзі судові витрати відшкодовуються в розмірі, який зазначений стороною, якщо буде доведено, що ці витрати є необхідними, дійсними і їх розмір є розумним і обґрунтованим для конкретної справи (рішення у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Ветштайн проти Швейцарії»).
Актуальними з наведених питань також є рішення ЄСПЛ у справах:
«Гусинський проти Росії», «Долгова проти Росії», «МакКан та інші проти Сполученого Короівства» і «Ніколова проти Болгарії» (щодо розумності, дійсності та необхідності компенсації витрат на допомогу адвоката),
«Кромбах проти Франції» (щодо відшкодування судових витрат на послуги представника, які сторона, зокрема заявник, зобов'язаний і повинен сплатити у майбутньому),
«Нільсен та Йонсен проти Норвегії» і «Х'юітсон проти Сполученого Королівства» (щодо відшкодування судових витрат судом у тому розмірі, який не перевищує поміркованого рівня на надання аналогічних послуг з урахуванням обставин конкретної справи, її однотипності),
«Санді Таймс проти Сполученого Королівства» (щодо неможливості з упевненістю передбачити значення, яке може мати для ЄСПЛ будь-яка заявлена претензія по скарзі, якщо тільки вона явно не є марною або не спрямована на встановлення обставин справи та захисту інтересів і прав заявника),
«Смірнови проти Росії (щодо врахування реальних фінансових можливостей заявника).
У будь-якому випадку питання законодавчого закріплення гонорару успіху адвоката залишається відкритою для фахових обговорень виходячи із статусу і значення інституту адвокатури, закріпленого у профільному законі.