"Суд виніс виправдувальний вирок", - ця фраза звучить в Україні дуже рідко, особливо якщо порівнювати з Європою. Чому ж так відбувається?
За статистикою, у 2016 році місцеві суди ухвалили вироки стосовно 86744 осіб. З них було виправдано 314, що становить 0,36 %. Показник минулого року трішечки гірший - 0,29 %. Багато це чи мало? Порівняємо з іншими країнами.
Річний статистичний звіт адвокатських працівників США за 2012 рік має показник "Відсоток звинувачених" (conviction rate), який можна знайти на 8 сторінці. Так від, згідно з цим звітом у 2012 році з 87709 відповідачів 80963 (93 %) визнали собі або булі визнані винними. А отже, 7 % було виправдано. З року в рік цей показник коливається : у 1972 році він становив 75 %, а до 1992-го зріс до 85 %. Відсоток звинувачених Королівського суду Великобританії згідно з повідомленням ВПС становить 80 %.
Виходить, що судова система України виносить у 20 - 60 разів менше виправдувальних вироків, ніж у США чи Британії. Цікаво дізнатися, що про це думають самі судді?
Голова Шаргородського райсуду Вінницької області Тетяна Соколовська вважає, що наша судова практика ще не досягла європейського рівня. "Але у нас заразом в судах немає обвинувального нахилу, як це було раніше, всі сторони процесу рівні, - каже Тетяна Соколовська. - Якщо є підстави для виправдувального вироку, то сморід є. Нас ніхто не спонукає до винесення неправосудних рішень, і усе відбувається у межах закону".
Звідки ж тоді беруться ці 0,36 %? Голова правління ГО "Експертний центр з прав людини" Юрій Бєлоусов у своєму блозі для "Української правди" зробив припущення, що в усьому винна Прокуратура. "Жоден прокурор в Україні не захоче направити справу до суду, якщо є шанс на виправдувальний вирок, а якщо шанс великий - будьте певні, правоохоронці зроблять вусі, щоб справу "зам'яли", - пише Юрій Бєлоусов. - Чому? Бо для українських прокурорів виправдувальний вирок - це неминуче покарання.
У 1992 році відповідною постановою Верховна Рада затвердила Дисциплінарний статут прокуратури України. У ньому написано, що винесення виправдувального вироку є однією з підстав, яка тягне за собою дисциплінарну відповідальність прокурорів та слідчих.
Тож тільки- але суд визнає підозрюваного невинним, прокурор автоматичний отримує щонайменше догану. Це означає, що наступні півроку він не отримуватиме премію, а це часто 30 - 40 % зарплатні".
|
Олег Шинкаренко |
Чи це правда? На сайті Верховної Заради розміщено Дисциплінарний статут прокуратури Україниі там, дійсно, серед "проступків, які порочать працівника прокуратури" є "Винесення виправдувального вироку". Чи дійсно це спонукає прокурорів маніпулювати справами перед їх розглядом у суді? На шкода, у приватних розмовах українські прокурори не захотіли навіть обговорювати цю тему: і їх цілком можна зрозуміти. Кожен з них старанний розпочати з офіційного запиту до Генпрокуратури. Втім, відповідь на нього не важко передбачити : ніхто й ніколи не буде писати в офіційній відповіді на запитий, що він вдається до маніпуляцій, аби уникнути покарання.
Що ж думають про це правозахисники, яким буквально щодня доводитися стикатися з реаліями української правоохоронної системи? Директор Центру стратегічних справ Української Гельсінської спілки з прав людини Михайло Тарахкало каже, що такий мізерний відсоток виправдувальних вироків пов'язаний з тим, що в Україні довгий година була відсутня змагальна система правосуддя, де адвокат та прокурор булі б рівними і доводили б судді свою версію подій. "У нас було дуже просто: суддя та прокурор булі на одному боці, а адвокат - на іншому, - каже Михайло Тарахкало, - і він міг впливати на вирок тільки якщо доводив суттєві порушення під година ведення справи. Усі сучасні судді та прокурори виховувалися та вчилися ще під година існування такої системи, і сморід досі є її продуктом".
На думання юриста, навіть новий Кримінальний процесуальний кодексде чітко прописане принцип змагальності, не виправив ситуацію. "Я читаю інтерв 'ю з прокурорами і досі бачу у них тверде переконання, що судді у будь-якому разі повинні підтримувати їхню позицію, незалежно від обставин справи", - каже Михайло Тарахкало.
Юрист пропонує декілька кроків для того, щоб збільшити кількість виправдувальних вироків до відсотка, типового для правоохоронної системи передових держав світу.
По-першетреба збільшити незалежність наших судів, а саме - різко скоротити кількість покарань за їхні рішення: якщо у рішенні немає очевидного криміналу, то ніякого покарання бути не має. "Я травню на увазі, - пояснює Михайло Тарахкало, що судді не мають боятися приймати рішення, які суперечать громадській думці або позиції влади. Сморід не мають відчувати страх, якщо це рішення законне та відсутні очевидні зловживання".
По-другупрокурори мають бути сміливішими: смороду надто боятися програти. Це стосується справ щодо зловживання владою та службовими повноваженнями. "Чомусь наші правоохоронці вважають, що в таких випадках має бути залізний і стовідсотковий доказ провини, - каже Михайло Тарахкало, - наприклад, не можна йти до суду без відеозапису тортур у міліції для доведення їх факту. Сморід мають йти до суду і доводити свою позицію без страху поразки, адже вона є частиною роботи. Власне, виправдувальні вироки і є наслідком поразки прокуратури у суді".
Михайло Тарахкало вважає, що як суспільство, так і правоохоронці мають спокійніше ставитися до того, що ймовірний злочинець може уникнути покарання через ті, що у справі недостатньо доказів або ж сморід виглядають непереконливо. "Але не треба забувати, що усе це має відбуватися у процесі змагальної процедури та під контролем судді", - уточнює Михайло Тарахкало.
По- третєодним з механізмів відновлення нормального балансу у нашій судовій системі може статі дієвий суд присяжних. Народні засідателі, які заразом сидять поруч із суддею, ситуацію не виправлять. Необхідна ціла колегія присяжних із дванадцяти людей (хоча їх може бути і набагато більше), які самостійно прийматимуть рішення щодо вини або ж невинності підсудного. Суд, зі свого боку, має лише слідкувати за дотриманням процесуальних норм та можливістю використовувати ті чи інші докази, поклад від їхньої якості. Якщо присяжні прийшли до висновку про провину підсудного, то суд має вирішувати питання про міру його покарання.
По-четвертепотрібно суттєво скоротити година від качану розслідування до винесення вироку, бо у нас цей рядків часто буває неадекватно великим: розгляд найпростіших справ тягнеться роками. І через це наприкінці для підсудного вже не має значення, засудять його чи виправдають, бо він відбув свій рядків у СІЗО.
З усього викладеного видно, що почати краще з реформи законодавства, бо покарання прокурорів за виправдувальні вироки явно не призведе до збільшення кількості останніх.
Олег Шинкаренко,
письменник, журналіст Громадського Радіо; журналіст Центру Стратегічного Суднового захисту Української Гельсінської спілки з прав людини
