"Суд виніс виправдувальний вирок", - ця фраза звучить в Україні дуже рідко, особливо якщо порівнювати з Європою. Чому ж так відбувається?
За статистикою, у 2016 році місцеві суди ухвалили вироки стосовно 86744 осіб. З них було виправдано 314, що становить 0,36 %. Показник минулого року трішечки гірший - 0,29 %. Багато це чи мало? Порівняємо з іншими країнами.
Річний статистичний звіт адвокатських працівників США за 2012 рік має показник "відсоток звинувачених" (conviction rate), який можна знайти на 8 сторінці. Так от, згідно з цим звітом у 2012 році з 87709 відповідачів 80963 (93 %) визнали себе або були визнані винними. А отже, 7 % було виправдано. З року в рік цей показник коливається: у 1972 році він становив 75 %, а до 1992-го зріс до 85 %. Відсоток звинувачених Королівського суду Великобританії згідно з повідомленням ВВС становить 80 %.
Виходить, що судова система України виносить у 20 - 60 разів менше виправдувальних вироків, ніж у США чи Британії. Цікаво дізнатися, що про це думають самі судді?
Голова Шаргородського райсуду Вінницької області Тетяна Соколовська вважає, що наша судова практика ще не досягла європейського рівня. "Але у нас зараз в судах немає обвинувального нахилу, як це було раніше, всі сторони процесу рівні, - каже Тетяна Соколовська. - Якщо є підстави для виправдувального вироку, то вони є. Нас ніхто не спонукає до винесення неправосудних рішень, і все відбувається у межах закону".
Звідки ж тоді беруться ці 0,36 %? Голова правління ГО "Експертний центр з прав людини" Юрій Бєлоусов у своєму блозі для "Української правди" зробив припущення, що в усьому винна Прокуратура. "Жоден прокурор в Україні не захоче направити справу до суду, якщо є шанс на виправдувальний вирок, а якщо шанс великий - будьте певні, правоохоронці зроблять усе, щоб справу "зам'яли", - пише Юрій Бєлоусов. - Чому? Бо для українських прокурорів виправдувальний вирок - це неминуче покарання.
У 1992 році відповідною постановою Верховна Рада затвердила Дисциплінарний статут прокуратури України. У ньому написано, що винесення виправдувального вироку є однією з підстав, яка тягне за собою дисциплінарну відповідальність прокурорів та слідчих.
Тож тільки-но суд визнає підозрюваного невинним, прокурор автоматично отримує щонайменше догану. Це означає, що наступні півроку він не отримуватиме премію, а це часто 30 - 40 % зарплатні".
|
Олег Шинкаренко |
Чи це правда? На сайті Верховної Ради розміщено Дисциплінарний статут прокуратури України, і там, дійсно, серед "проступків, які порочать працівника прокуратури" є "винесення виправдувального вироку". Чи дійсно це спонукає прокурорів маніпулювати справами перед їх розглядом у суді? На жаль, у приватних розмовах українські прокурори не захотіли навіть обговорювати цю тему: і їх цілком можна зрозуміти. Кожен з них радив розпочати з офіційного запиту до Генпрокуратури. Втім, відповідь на нього не важко передбачити: ніхто й ніколи не буде писати в офіційній відповіді на запит, що він вдається до маніпуляцій, аби уникнути покарання.
Що ж думають про це правозахисники, яким буквально щодня доводиться стикатися з реаліями української правоохоронної системи? Директор Центру стратегічних справ Української Гельсінської спілки з прав людини Михайло Тарахкало каже, що такий мізерний відсоток виправдувальних вироків пов'язаний з тим, що в Україні довгий час була відсутня змагальна система правосуддя, де адвокат та прокурор були б рівними і доводили б судді свою версію подій. "У нас було дуже просто: суддя та прокурор були на одному боці, а адвокат - на іншому, - каже Михайло Тарахкало, - і він міг впливати на вирок тільки якщо доводив суттєві порушення під час ведення справи. Усі сучасні судді та прокурори виховувалися та вчилися ще під час існування такої системи, і вони досі є її продуктом".
На думку юриста, навіть новий Кримінальний процесуальний кодекс, де чітко прописано принцип змагальності, не виправив ситуацію. "Я читаю інтерв'ю з прокурорами і досі бачу у них тверде переконання, що судді у будь-якому разі повинні підтримувати їхню позицію, незалежно від обставин справи", - каже Михайло Тарахкало.
Юрист пропонує декілька кроків для того, щоб збільшити кількість виправдувальних вироків до відсотка, типового для правоохоронної системи передових держав світу.
По-перше, треба збільшити незалежність наших судів, а саме - різко скоротити кількість покарань за їхні рішення: якщо у рішенні немає очевидного криміналу, то ніякого покарання бути не має. "Я маю на увазі, - пояснює Михайло Тарахкало, що судді не мають боятися приймати рішення, які суперечать громадській думці або позиції влади. Вони не мають відчувати страх, якщо це рішення законне та відсутні очевидні зловживання".
По-друге, прокурори мають бути сміливішими: вони надто бояться програти. Це стосується справ щодо зловживання владою та службовими повноваженнями. "Чомусь наші правоохоронці вважають, що в таких випадках має бути залізний і стовідсотковий доказ провини, - каже Михайло Тарахкало, - наприклад, не можна йти до суду без відеозапису тортур у міліції для доведення їх факту. Вони мають йти до суду і доводити свою позицію без страху поразки, адже вона є частиною роботи. Власне, виправдувальні вироки і є наслідком поразки прокуратури у суді".
Михайло Тарахкало вважає, що як суспільство, так і правоохоронці мають спокійніше ставитися до того, що ймовірний злочинець може уникнути покарання через те, що у справі недостатньо доказів або ж вони виглядають непереконливо. "Але не треба забувати, що все це має відбуватися у процесі змагальної процедури та під контролем судді", - уточнює Михайло Тарахкало.
По-третє, одним з механізмів відновлення нормального балансу у нашій судовій системі може стати дієвий суд присяжних. Народні засідателі, які зараз сидять поруч із суддею, ситуацію не виправлять. Необхідна ціла колегія присяжних із дванадцяти людей (хоча їх може бути і набагато більше), які самостійно прийматимуть рішення щодо вини або ж невинності підсудного. Суд, зі свого боку, має лише слідкувати за дотриманням процесуальних норм та можливістю використовувати ті чи інші докази, залежно від їхньої якості. Якщо присяжні прийшли до висновку про вину підсудного, то суд має вирішувати питання про міру його покарання.
По-четверте, потрібно суттєво скоротити час від початку розслідування до винесення вироку, бо у нас цей строк часто буває неадекватно великим: розгляд найпростіших справ тягнеться роками. І через це наприкінці для підсудного вже не має значення, засудять його чи виправдають, бо він відбув свій строк у СІЗО.
З усього викладеного видно, що почати краще з реформи законодавства, бо покарання прокурорів за виправдувальні вироки явно не призведе до збільшення кількості останніх.
Олег Шинкаренко,
письменник, журналіст Громадського Радіо; журналіст Центру Стратегічного Судового захисту Української Гельсінської спілки з прав людини
