За останні декілька місяців про введення інституту приватних виконавців не висловився в юридичному співтоваристві тільки ледачий. І не дивно, адже йдеться не про "чергове" внесення змін до законодавства, які припускають чергове перепідпорядкування або зміну назв державних органів. Усі чекають саме "якісного стрибка", покликаного змінити систему виконання судових рішень.
Надії і побоювання у усіх різні. Банки, як основні стягувачі, нетерпляче потирають руки в передчутті; позичальники - фізичні особи готуються до викручування рук черговими колекторами; позичальники з бізнесу думають, як тепер ховати і на кого переоформити майно; адвокати і юридичні радники виражають стриманий оптимізм, сподіваючись, що зможуть віднині пропонувати клієнтам не лише можливість виграти в суді справу, але і виконати судове рішення швидко і ефективно.
Як буде насправді, поки не знає ніхто, адже приватні виконавці почнуть працювати тільки на початку наступного року. Але вже зараз багатьох стягувачів і їх юристів цікавлять чисто практичні питання і алгоритми, пов'язані з приватними виконавцями, а також порядком їх роботи : як звернутися до приватного виконавця, якого виконавця вибрати, як передати старанний документ з державної старанної служби приватному виконавцеві і т. д.
Уважно вивчивши положення законів України від 02.06.2016 "Про органи і осіб, що здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" і "Про старанне виробництво", а також прийнятих на їх основі підзаконних нормативних актів, вже можна говорити про практичні алгоритми роботи стягувачі з майбутніми приватними виконавцями.
Старанні округи
Передусім слід зазначити, що приватні виконавці зможуть приймати до виконання лише ті рішення, місце виконання яких (визначене за правилами статті 24 Закони України "Про старанне виробництво") знаходиться в межах його старанного округу. Територіально старанний округ співпадає з відповідною областю, Автономною Республікою Крим, містами Києвом і Севастополем. Тому, приміром, банкам, у яких боржники розкидані по всій країні, працювати з одним-двумя приватними виконавцями не вийде.
При роботі з приватним виконавцем стягувач не буде прив'язаний до конкретного району області або міста, як у випадку з органами державної старанної служби.
Скажімо, банкам, у яких безліч боржників в різних районах різних областей, куди частенько важко і незручно добиратися, прийнятніше працюватиме з одним приватним виконавцем, який територіально знаходиться в обласному центрі, чим організовувати відрядження своїм юристам по найвіддаленіших точках країни для спілкування з державними виконавцями.
Обмеження і причини можливої відмови в прийнятті старанного документу
Вперше, вибираючи приватного виконавця в потрібному старанному окрузі, стягувачам необхідно враховувати ряд умов, які можуть стати перешкодою для майбутньої роботи з ним.
В першу чергу, згідно з положеннями частини 4 статті 5 Закону України "Про старанне виробництво" приватний виконавець не може виконувати рішення, якщо сума стягнення по старанному документу з урахуванням сум по документах, які вже знаходяться в його виробництві, перевищує мінімальний розмір страхової суми за договором страхування цивільно-правової відповідальності приватного виконавця. І якщо розмір страхової суми конкретного виконавця можна упізнати з Єдиного реєстру приватних виконавців, то загальної суми стягнення по усіх старанних виробництвах приватного виконавця у відкритому доступі не буде.
У зв'язку з цим приватний виконавець зможе відмовити стягувачу в прийнятті його старанного документу зважаючи на перевищення загальної суми, що підлягає стягненню по усіх його старанних документах, над мінімальним розміром страхової суми. Щоб уникнути відмов на цій підставі стягувачу необхідно буде уточнювати дані про загальну суму у самого виконавця.
Стягувач також може зіткнутися з відмовою приватного виконавця прийняти старанний документ по підставах, передбачених частиною 3 статті 5 Закону України "Про старанне виробництво". Цією нормою передбачено право приватного виконавця повернути стягувачу старанний документ без прийняття його до виконання, зокрема, якщо з усіх виробництв, що знаходяться у нього на виконанні, більше 20 % складають виробництва по стягненню періодичних платежів, заробітної плати, заборгованості громадян по житлово-комунальних послугах і відновленні на роботі.
При цьому приватний виконавець зобов'язаний письмово вказати підстави повернення старанного документу без прийняття його до виконання, але не довести наявність таких підстав. На практиці майбутні приватні виконавці зможуть використовувати цю норму для відмови в прийнятті до виробництва фінансово нецікавих для них старанних документів, не особливо піклуючись про мотивування відмови. Перевірити, чи існують насправді ці підстави, можна буде лише оскарживши дії виконавця до суду, який, у разі задоволення скарги, просто зобов'яже його повторно вивчити можливість прийняття документу до виконання.
Слід вважати, що скарги такого роду на дії приватного виконавця не стануть частим явищем, адже стягувач наділений правом вибору приватного виконавця і не стане зациклюватися на якомусь одному, який не хоче займатися його стягненням. Тому питання прийняття старанного документу вирішуватимуться на стадії переговорів стягувача з приватним виконавцем ще до подачі йому старанного документу з відповідною заявою.
Винагорода приватних виконавців
Новим законодавством стягувачу і приватному виконавцеві надано більше свободи у фінансових аспектах їх взаємин, а саме в питаннях винагороди виконавця, а також додаткових витрат на старанні дії.
В той же час у випадку з державним виконавцем усе залишилося як і раніше: виконавський збір у розмірі 10 % підлягає стягненню з боржника, а за фактичне виконання рішення державний виконавець може отримати винагороду у розмірі 2 % від стягнутої суми. Винагорода виплачується за рахунок засобів державного бюджету.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 затверджений Порядок виплати винагород державним виконавцям і їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця, в якому встановлена досить складна бюрократична процедура виплати винагороди державному виконавцеві за фактичне виконання рішень.
Деяким аналогом виконавського збору є основна винагорода приватного виконавця, яка також підлягає стягненню з боржника і також складає 10 % від суми, що підлягає стягненню по старанному документу. Проте ця сума не перераховується до бюджету, як у випадку з виконавським збором, а залишається у розпорядженні приватного виконавця.
Окрім основної винагороди приватного виконавця, законом передбачена можливість виплати йому додаткової винагороди.
Додаткова винагорода може виплачуватися безпосередньо самим стягувачем упродовж усього терміну виконання повністю або частково в порядку і розмірах, які визначаються угодою, ув'язненою між приватним виконавцем і стягувачем.
Таким чином, матеріально зацікавити на ефективну роботу приватного виконавця законним способом буде куди легше, ніж державного, що, у свою чергу, повинно привести до підвищення рівня виконання судових рішень якраз за рахунок приватних виконавців.
Авансування витрат старанного виробництва
Ще однією новелою, передбаченої новим Законом України "Про старанне виробництво", являється обов'язкове авансування витрат старанного виробництва, яке раніше могло здійснюватися стягувачем лише в добровільному порядку.
За новими правилами до заяви про примусове виконання рішення стягувач зобов'язаний прикласти квитанцію про сплату авансового платежу. По рішеннях майнового характеру його розмір складає 2 % від суми, що підлягає стягненню (але не більше 10 мінімальних заробітних плат), по рішеннях немайнового характеру - 1 або 2 мінімальних заробітних плати (якщо боржник фізична особа або якщо боржник юридична особа відповідно).
Якщо внесеної суми авансу не хапає для проведення певних старанних дій, стягувач повинен здійснити їх додаткове авансування. Причому у випадку з приватними виконавцями додаткове авансування здійснюється тільки на вимогу приватного виконавця. В той же час додаткове авансування і додаткові витрати на старанні дії можуть бути заздалегідь обумовлене стягувачем в ув'язненому з приватним виконавцем угоді, що передбачено частями 8, 10 статей 31 Закону України "Про органи і осіб, що здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Витрати старанного виробництва підлягають стягненню з боржника, а авансовий внесок - поверненню стягувачу в першу чергу на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових коштів. Таким чином, за новими правилами практично будь-яка старанна дія, що має на увазі витрати, має бути авансована стягувачем.
Передача старанних документів від органів ГИС до приватних виконавців
Ще одне питання, яке сьогодні цікавить багатьох стягувачів, полягає в тому, чи можна старанні документи, які зараз знаходяться на виконанні в органах державної старанної служби, передати приватним виконавцям.
Відповісти на нього досить непросто зважаючи на наступне.
Частина 5 статей 5 Закону України "Про старанне виробництво" передбачає можливість передачі старанного документу від органу державної старанної служби до приватного виконавця за заявою стягувача, без яких би то не було додаткових умов. В той же час згідно з пунктом 7 розділу ІІІ Інструкції по організації примусового виконання рішень передача старанного документу можлива лише до відкриття виконавцем старанного виробництва.
Але основна складність навіть не в цьому. Згідно з пунктом 6 Завершальних і перехідних положень Закону України "Про старанне виробництво" рішення, які виконувалися органами державної старанної служби до набуття чинності справжнього Закону, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення (укр. "завершення") старанного виробництва.
Проте сам Закон не містить поняття "завершення" старанного виробництва, а в статті 39 вживається термін "припинення" (укр. "закінчення") старанного виробництва і називаються підстави для його припинення. Ці підстави, як правило, мають на увазі припинення самого права стягувача вимагати примусового виконання рішення, наприклад у разі визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення, твердження судом світової угоди на стадії старанного виробництва, фактичного виконання рішення в повному об'ємі і так далі
Виходячи з таких нестикувань, на практиці можливі два варіанти розвитку подій.
Боржникам якоюсь мірою буде вигідне трактування термінів "завершення" і "припинення" як тотожних, оскільки в цьому випадку можна говорити про те, що передбачені статтею 39 підстав не настали, зважаючи на що старанні документи повинні залишатися на виконанні в органах державної старанної служби. Тому при спробах стягувачів активізувати процес виконання рішень, до яких у державних виконавців "не доходять руки", шляхом передачі їх приватному виконавцеві висока вірогідність оскарження таких дій боржниками, яких інертність старої системи цілком влаштовує.
Проте тлумачити "завершення" і "припинення" можна і як різні терміни. Приміром, "завершення" цілком можна розглядати як ширше поняття, яке, окрім припинення старанного виробництва, включає також повернення старанного документу стягувачу на підставі його письмової заяви (пункт 1 частини 1 статті 37), після чого старанний документ можна подати знову і вже приватному виконавцеві. При такому підході оскаржити дії приватного виконавця з прийняття старанного документу і відкриття старанного виробництва буде куди складніше.
Спочатку роботи приватних виконавців на практиці зустрічатимуться обидва варіанти, і лише через деякий час можна сподіватися на усунення цих неточностей судовою практикою або змінами в законодавство.
Олег Громовий, адвокат, партнер ЮФ "Gentls"
Олександр Рубля, адвокат, ЮФ "Gentls"
