Актуальність і важливість теми порядку розкриття банківської таємниці складно переоцінити. Правильне застосування правових норм, регулюючих порядок такого розкриття, необхідно як для працівників банків, так і для усіх інших осіб, що ставлять мету отримати доступ до вказаної інформації. У рамках цієї статті зупиню свою увагу саме на можливих способах отримання інформації, що містить банківську таємницю, і можливих наслідках для банку у разі розкриття такої інформації з порушенням вимог законодавства.
Виходячи з ч. 1 ст. 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність", банківською таємницею є інформація відносно діяльності і фінансового стану клієнта, що стала відомою банку в процесі обслуговування клієнта і взаємин з ним або третім особам при наданні послуг банку. Перелік інформації, що відноситься до банківської таємниці, встановлений в ст. 60 вказаного Закону. Вимоги законодавства покладають на банк обов'язок належним чином зберігати і охороняти банківську таємницю.
В той же час досить часто фізичним і юридичним особам в цілях захисту своїх порушених прав критично необхідно отримати "захищену" законом інформацію. У разі такої необхідності зацікавлена сторона (фізична або юридична особа) відразу намагається знайти правильний порядок доступу до таємниці, що охороняється законом.
Способи доступу
На практиці є декілька можливих варіантів отримання інформації під грифом "банківська таємниця" (відразу помітимо, що в межах цієї статті розглядається можливість діставання доступу до банківської таємниці фізичною або юридичною особою, а не суб'єктом із спеціальними повноваженнями, і не зупинятимемося на можливості діставання доступу в порядку Карного процесуального кодексу України). Так, один з варіантів отримання інформації, що містить банківську таємницю, передбачений главою 12 розділу IV Цивільного процесуального кодексу України, що визначає окремий порядок доступу до останньої. Другий варіант - діставання доступу до банківської таємниці у рамках витребування доказів у справі, що вже знаходиться на розгляді в суді.
При спробі отримання інформації, що становить банківську таємницю, в порядку окремого виробництва (передбаченого главою 12 розділу IV Цивільного процесуального кодексу України) заявник повинен враховувати декілька обставин. По-першезаявник повинен належним чином обгрунтувати свої вимоги (з вказівкою законодавства, що надає відповідні повноваження, або з вказівкою на свої порушені права і інтереси). По-другетака заява обов'язково не повинна грунтуватися на суперечці, яка повинна розглядатися в порядку позовного виробництва. У разі недотримання таких процесуальних вимог заявником в першому випадку - заявникові буде відмовлено в задоволенні заяви, в другому - заява взагалі буде залишена без розгляду.
При зверненні до суду в порядку окремого виробництва ретельного дослідження потребує сам суб'єкт звернення. Системно аналізуючи положення ст. 287 Цивільного процесуального кодексу України і роз'яснення, надані в постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України по розгляду цивільних і карних справ № 10 від 30.09.2011 р. "Про судову практику у цивільних справах про розкриття банками інформації, що містить банківську таємницю,, відносно юридичних і фізичних осіб" можна зробити висновок, що суб'єктом такого звернення можуть бути не лише особи, визначені в ст. 62 Закони, але також інші фізичне або юридичне особа (не передбачені в ст. 62 Закони) без спеціальний повноваження, наданий вони законодавство.
Проте, як свідчить численна судова практиканайчастіше суб'єктом звернень у вказаному порядку є саме особи, передбачені в ст. 62 Закону (зокрема: органи державної старанної служби, органи виконавчої влади, що реалізовують державну податкову політику, Антимонопольний комітет України і т. п.). В той же час фізичним або юридичним особам суди найчастіше відповідають відмовою в діставанні доступу до інформації під грифом "банківська таємниця" в окремому виробництві, обгрунтовувавши свою позицію тим, що суб'єкт звернення неналежний (визначення Апеляційного суду Запорізької області від 17.10.2013 р. у справі № 332/4682/13-ц) або, наприклад, у зв'язку з наявністю суперечки, яка повинна розглядатися в порядку позовного виробництва (визначення Апеляційного суду Львівської області від 20.11.2014 р. у справі № 442/6431/14). Є не одиничні випадки відмов судів у зв'язку з двома вищезгаданими обставинами (визначення Апеляційного суду Львівської області від 16.10.2014 р. у справі № 461/6955/14).
Тому окремий порядок доступу до банківської таємниці виправданий тільки у тому випадку, якщо суб'єкт (який має намір витребувати таку інформацію в порядку окремого виробництва) є належним (найчастіше відповідно до ст. 62 Закони), а само заява про розкриття банком інформації, що становить банківську таємницю, є обгрунтованим і не містить ознак суперечки, яка повинна розглядатися в порядку позовного виробництва.
У разі діставання доступу до банківської таємниці у рамках судової справи, яка вже знаходиться на розгляді, слід належним чином обгрунтувати свої вимоги і довести суду неможливість самостійно представити такі документи або інформацію. У такій ситуації заявник може отримати інформацію під грифом "банківська таємниця" по своєму клопотанню шляхом витребування доказів як в цивільному (в порядку ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України), господарському (в порядку ст. 38 Господарського процесуального кодексу України), так і адміністративному процесах (в порядку ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України).
Цікаво, що процедура витребування доказів, передбачена вищезгаданими процесуальними кодексами, не містить порядку доступу заявників до банківської таємниці, а лише надає одній із сторін судового процесу право витребувати доказу у разі неможливості їх отримання. Проте, виходячи з приписів Закону України "Про банки і банківську діяльність" і Правил збереження, захисту, використання і розкриття банківської таємниці, затверджених постановою Національного банку України № 267 від 14.07.2006 р. (далі - Правила), інформація відносно юридичних і фізичних осіб, що містить банківську таємницю, розкривається банками, у тому числі і за рішенням суду. Тобто у вказаних нормативно-правових актах законодавцем чітко не обкреслений порядок надання доступу до таємниці, що охороняється законом, а лише визначені основи її розкриття банком.
У свою чергу можливість і правомірність розкриття інформації, що становить банківську таємницю, в порядку інституту витребування доказів неодноразово підтверджені судовою практикою. Як правило, за наявності підстав суди задовольняють заяви про розкриття інформації, що становить банківську таємницю (як в адміністративних процесах: визначення Одеського окружного адміністративного суду від 15.12.2015 р. у справі № 815/6383/15, визначення Одеського окружного адміністративного суду від 01.02.2015 р. у справі № 815/56/16, господарських процесах: визначення Господарського суду м. Києва від 12.11.2015 р. у справі № 910/18973/15, визначення Господарського суду Черкаської області від 21.10.2015 р. у справі № 925/1064/15, так і в цивільному процесі, у рамках розгляду конкретної справи позовного виробництва, а не в порядку окремого виробництва, передбаченого главою 12 розділу IV ГПК України : визначення печерський районний суду р. Київ від 25.04.2016 р. у справі № 757/16023/16, визначення Конотопского міськрайонний суд сумський область від 13.05.2016 р. у справі № 577/1901/ 16-ц).
Позиція судів у разі задоволення таких заяв обгрунтовується загальними станами інституту витребування доказів, спрямованого на допомогу особам, що беруть участь в справі і не мають можливості самостійно пред'явити такі докази. З такою позицією суддів не можна не погодитися.
Отже, оскільки витребування доказів є окремим інститутом, створеним законодавцем з метою належних, своєчасних і повних зборів доказів у справі, фізичним і юридичним особам у разі потреби отримання інформації під грифом "банківська таємниця" слід керуватися саме ним у разі потреби діставання доступу до таємниці, що охороняється законом.
Виконання визначень банком, винесених судом з порушенням встановленого законом порядку
Як представник банку можу з упевненістю стверджувати, що банки досить часто отримують для виконання визначення судів, якими зобов'язані розкрити банківську таємницю, як в порядку ст.ст. 287 - 290 ГПК України (окреме виробництво), так і у рамках, наприклад, витребування доказів в цивільному, господарському або адміністративному процесі.
У будь-якому з вказаних випадків і незалежно від обставин справи банки зобов'язані виконувати вказані визначення, враховуючи обов'язковий характер судових рішень і відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 62 Закони України "Про банки і банківську діяльність", п. 3.2 Правил, п. 2 ч. 2 ст. 17 Закону України "Про старанне виробництво". У свою чергу правомірність дотримання сторонами порядку доступу до банківської таємниці, чи належний суб'єкт звернення, підстави для розкриття банківської таємниці повинні досліджуватися судом під час розгляду таких заяв, але ніяк не відповідальними співробітниками банку при виконанні рішення суду, що набрав законної сили.
При цьому слід пам'ятати, що оформлення і надання суду відомостей і документів, що становлять банківську таємницю, повинно здійснюватися банком з дотриманням вимог Правил збереження, захисту, використання і розкриття банківської таємниці, затверджених постановою Національного банку України № 267 від 14.07.2006 р.
Крім того, працівникам банківських установ також необхідно розмежовувати надання інформації, що становить банківську таємницю, з проведенням виїмки документів на підставі визначення слідчого судді, судна про тимчасовий доступ до речей і документів, що передбачено лише вимогами Карного процесуального кодексу України. У разі проведення виїмки документів під грифом "банківська таємниця" працівник банку у будь-якому випадку зобов'язаний ознайомитися з оригіналом визначення, уповноваженою особою, що пред'являється, а також перевірити повноваження особи, вказаної у визначенні. Після цього отримати від особи, що пред'явила визначення: копію визначення, опис речей і документів, що містять інформацію, що становить банківську таємницю, які вилучаються у виконання визначення, копію протоколу про вилучення (виїмці) речей і документів, що містять інформацію, що становить банківську таємницю (у разі складання протоколу особою, що пред'явила визначення).
Можлива відповідальність
На окрему увагу заслуговує питання відповідальності винних осіб за надання інформації, що становить банківську таємницю, з порушенням приписів законодавства. Наслідком такого порушення може бути залучення останніх до громадянської, адміністративної або навіть карної відповідальності.
Так, у разі розголошування банком відомостей, що становлять банківську таємницю, клієнт має право вимагати від банку відшкодування заподіяних збитків і моральної шкоди (згідно ч. 2 ст. 1076 ГК України). Тобто у разі незаконного розголошування банківської таємниці клієнт має право звернутися до суду з позовом про відшкодування заподіяних збитків. Обов'язковою умовою такого позову є доведення клієнтом причинно-наслідкового зв'язку між розкриттям інформації, що становить банківську таємницю, і збитками, які у нього настали внаслідок такого розголошування.
До того ж клієнт гіпотетично не обмежений і в праві звернутися до суду з вимогою відшкодування заподіяної йому моральної шкоди в порядку ст. 1167 ГК. Судова практика з цього питання є незначною, і хоча у більшості випадків суди відмовляють в задоволенні позовних вимог у зв'язку з недоведеністю складу делікту (правопорушення) і невстановленням причинно-наслідкового зв'язку між протиправними діями правопорушника і наявною шкодою, заподіяною особі (рішення Вищого спеціалізованого суду України по розгляду цивільних і карних справ від 28.09.2011 р. у справі № 6-25584св11, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16.04.2013 р. у справі № 2-4429/11), існують і випадки задоволення позовних вимог як про відшкодування заподіяних збитків, так і про відшкодування моральної шкоди (рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30.07.2010 р. у справі № 2-5118/10). Тому, навіть незважаючи на невеликий об'єм судової практики, ризик такого звернення і можливість задоволення позовних вимог (за наявності складу цивільного правопорушення) існує.
Не слід забувати, що, окрім громадянської відповідальності, існують також заходи дії, вживані Національним банком України безпосередньо до банків у разі порушення його нормативно-правових актів, у тому числі правового режиму банківської таємниці (ст. 73 Закони України "Про банки і банківську діяльність", п. 9.1, 9.20 Положень про застосування Національним банком України заходів дії, затвердженої постановою № 346 Національного банку України від 17.08.2012 р.).
Враховуючи те, що правовий режим банківської таємниці врегульований, у тому числі і Правилами збереження, захисту, використання і розкриття банківської таємниці, затвердженими постановою Правління Національного банку України № 267 від 14.07.2006 р., до банку можуть бути застосовані заходи дії у вигляді штрафу у розмірі 0,01 відсотка від суми зареєстрованого статутного капіталу банку за кожне порушення правового режиму банківської таємниці.
Слід також пам'ятати і про карну відповідальність, передбачену ст. 232 Карні кодекси України (розголошування комерційної або банківської таємниці), що передбачає відповідальність у вигляді штрафу від однієї тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів прибутків громадян з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Ця стаття встановлює карну відповідальність за розголошування відомостей, що становлять банківську або комерційну таємницю, особі, якій відома така інформація у зв'язку з професійною або службовою діяльністю, і у разі завдання істотної шкоди суб'єктові господарювання в результаті такого розголошування. Під "розголошуванням" слід розуміти передачу таких відомостей без згоди власника третій особі, яка такими відомостями не володіла. При цьому розголошування може бути здійснене будь-яким способом - усно, письмово, з використанням засобів зв'язку, друкарських або інших засобів масової інформації, комп'ютерних мереж і т. п.
Слід зазначити, що не може визнаватися злочином розголошування банківської таємниці, яке особа здійснює на підставі вимог закону. Для банків не буде злочином розкриття банківської таємниці під час виконання законних вимог запитів, передбачених ст. 62 Закони України "Про банки і банківську діяльність".
Підсумовуючи викладене в статті, вважаю необхідним звернути увагу юристів і адвокатів на розмежування способів доступу до інформації, що містить банківську таємницю, враховуючи судову практику, що при цьому склалася. При цьому працівникам банку слід зосередити увагу на необхідності і обов'язковості надання інформації під грифом "банківська таємниця" тільки в порядку, передбаченому Законом України "Про банки і банківську діяльність", Правилами збереження, захисту, використання і розкриття банківської таємниці, затвердженими постановою Національного банку України № 267 від 14.07.2006 р., і тільки в межах, вказаних у визначенні суду, з метою унеможливлення її незаконного розголошування і уникнення залучення винних осіб до відповідальності.
Богдан Масеха головний юрисконсульт ПАО "Диамантбанк"
