Станом на початок 2022 року в Україні було зареєстровано 239 609 активних ФОПів із КВЕДами з галузі ІТ, а вже в лютому 2024 року, навіть попри війну та «ненайкращі часи» для української економіки, їх кількість становила вже 275 279 ФОП.
Наведені дані свідчать про стрімкий розвиток IT-сфери в Україні.
Створення нових та масштабування існуючих компаній у сфері технологій, запуски численних проєктів, кооперацій, збільшення пропозицій продукту у відповідь на попит – усе це відбувається в умовах класичної конкуренції на ринку при збільшенні ступеню нагляду з боку держави. А відтак, спори у сфері інформаційних технологій та поступове збільшення їх кількості та значимості є закономірним наслідком розвитку суспільства.
Класично, говорячи про спори у сфері ІТ, ми маємо на увазі спори щодо захисту прав інтелектуальної власності (ІВ), як правило, на такий специфічний об’єкт ІВ як програмне забезпечення (ПЗ). Однак наведене розуміння є дещо завузьким.
Виходячи зі специфіки сьогоднішнього ринку та судової практики, можна виокремити такі групи спорів у сфері ІТ:
- спори у сфері ІВ – беззаперечно, найбільш поширена група спорів у сфері інформаційних технологій. Сюди відносяться такі види спорів як:
- спори, пов’язані з укладанням, виконанням / невиконанням та розірванням договорів у сфері розпорядження майновими правами ІВ (ліцензійні, авторські договори, договори про створення об’єкта ІВ на замовлення та інші);
- спори щодо захисту порушених або невизнаних прав ІВ, у тому числі, на програмне забезпечення, торговельні марки, винаходи тощо;
- спори щодо боротьби з контрафактом або ж, як прийнято казати, з «піратством»;
- доменні спори.
- спори, пов’язані з договорами про неконкуренцію (англійською – NCA або ж Non-Compete Agreement). Сюди ж належать і спори у зв’язку з розголошенням конфіденційної інформації або комерційної таємниці, порушенням угод про нерозголошення – так звані NDA (Non-Disclosure Agreement) та спори, пов’язані з порушенням умов договорів про «непереманювання» – Non-Solicitation Agreement (NSA);
- спори у сфері оподаткування діяльності ІТ компаній;
- спори, пов’язані із захистом персональних даних, зокрема, в мережі Інтернет, а також щодо захисту честі, гідності та ділової репутації;
- спори щодо захисту прав ІТ фахівців (трудові спори або ж спори за цивільно-правовим договором).
Судова практика за останні кілька років
Охарактеризувати специфіку прийняття рішень національними судами у сфері ІТ можна таким терміном як «неодностайність». Це пов'язано з тим, що на сьогоднішній день правова база в Україні для регулювання ІТ-сфери постійно розвивається, що, в свою чергу, закономірно призводить до існування різних підходів суддів у вирішенні спорів, пов'язаних із новітніми технологіями та іншими аспектами цифрової індустрії.
У порівнянні з іншими напрямками господарської діяльності, ІТ сфера є найбільш дерегульованою. Це одночасно є як плюсом, так і мінусом, оскільки, з одного боку, створює широке поле правової свободи учасників правовідносин, а з іншого – має наслідком відсутність сталої судової практики у даній сфері, що натомість значно ускладнює прогнозування результатів вирішення справ.
Ще однією особливістю вирішення спорів у сфері ІТ в судовому порядку є надзвичайна важкість тягаря доказування, який покладається на сторони, зокрема, на позивача. Це пов’язано з тим, що попри значну кількість судових рішень в ЄДРСР, спосіб доказування та формат доказів для доведення тих чи інших обставин досі не є загально узгодженими і приймаються або відхиляються судом в кожному окремому випадку індивідуально.
Ще, беззаперечно, як і в усіх інших категоріях судових спорів, маючи намір захистити свої порушені права в судовому порядку у сфері ІТ, важливо правильно обрати спосіб захисту. Як показує судова практика (посилання на одне з таких судових рішень буде нижче), помилки при обранні належного способу захисту зустрічаються доволі часто і, як правило, призводять до несприятливих для заявників обставин.
Аби підтвердити усе вище зазначене, пропоную ознайомитись із кількома судовими рішеннями у сфері ІТ за 2024 рік.
Спори щодо захисту прав інтелектуальної власності
Кейс: у липні 2023 року всесвітньо відома компанія LEGO A/S («Компанія») звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до фізичної особи-підприємця про заборону здійснення останнім продажу товарів, які, на думку компанії, порушували її майнові авторські права, одночасно заявляючи вимогу про знищення таких товарів та стягнення з підприємця на користь компанії компенсації у розмірі 800 тис. грн (справа № 910/11011/23).
Позовні вимоги обґрунтовані виявленням Компанією факту продажу відповідачем дитячих конструкторів у належному йому інтернет-магазині, що є порушенням майнових авторських прав позивача, оскільки дизайн упаковки таких конструкторів за своїм зовнішнім виглядом відтворює оригінальний авторський дизайн упаковок продукції позивача.
За наслідками розгляду справи, в суді першої інстанції рішенням Господарського суду міста Києва позовні вимоги LEGO A/S задоволено частково: стягнуто з підприємця компенсацію у розмірі 40 тис. грн та судовий збір. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Зокрема, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем було видалено інформацію щодо продукції з порушеннями з веб-сайту до моменту звернення позивача з даним позовом, а відтак добросовісно припинено порушення авторських прав.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, LEGO A/S звернулась до Північного апеляційного господарського суду із вимогою скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити первинно заявлені вимоги Компанії повністю.
Апеляційний суд, як і суд першої інстанції, позицію позивача не підтримав, посилаючись, зокрема, на те, що станом на момент звернення до суду із даним позовом та відкриття провадження у справі підприємцем були видалені з сайту всі відомості щодо спірного товару, а також судом при дослідженні доказів було встановлено відсутність будь-якої інформації щодо наявності в інтернет-магазині відповідача товарів, які порушують авторські права позивача.
Таким чином, судами першої та апеляційної інстанцій спір не було вирішено по суті, а головне – не було відновлено порушені права позивача та вжито заходів для попередження повторних порушень. Фактично, відповідача не було позбавлено можливості в будь-який момент відновити порушення прав інтелектуальної власності позивача шляхом повторного продажу продукції через веб-сайт, адже відсутня будь-яка встановлена судом фактична заборона на зазначені дії. В такому разі позивач був би змушений повторно (а можливо, й неодноразово) звертатися до суду за захистом цих же прав від порушення з боку відповідача, що, однозначно, свідчить про неефективність захисту цих прав на рівні оскаржуваного рішення.
Однак вже в липні 2024 року Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу компанії LEGO A/S на предмет вирішення наведених вище проблемних питань. Зокрема, ВС заборонив підприємцю здійснювати будь-яке відтворення, публічне сповіщення на веб-сайті інтернет-магазину та подальше розповсюдження шляхом введення в цивільний обіг будь-яким способом спірних товарів. В решті рішення суду двох попередніх інстанцій було залишено без змін.
Спори, що випливають з договорів про розробку ПЗ
Кейс: у травні 2024 року особа звернулась до суду із позовом до іншої фізичної особи про стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди (справа № 201/16124/23). Підставою для звернення до суду стало те, що в кінці 2023 року позивач, маючи потребу у створенні інтернет-сайту, на веб-ресурсі OLX віднайшов оголошення відповідача із пропозицією надання послуг зі створення веб-сайтів. Відповідач за телефоном, вказаним в оголошенні, запевнив позивача, що є спеціалістом у галузі веб-технологій та озвучив вартість своїх послуг й строки їх надання, після чого позивач здійснив перерахування коштів відповідачеві. Згодом відповідач перестав відповідати на дзвінки та повідомлення, а саме оголошення було видалено.
Позивач стверджує, що, окрім матеріальної, своїми діями відповідач завдав позивачеві й моральної шкоди, оскільки останній був змушений кілька тижнів телефонувати та писати відповідачеві, намагаючись отримати послуги, за які сплатив гроші, та не зміг вчасно запустити роботу сайту, що негативно вплинуло на розвиток бізнесу позивача.
Таким чином, позивач просив стягнути з відповідача суму коштів, сплачену ним за розробку сайту, а також відшкодувати моральну шкоду та витрати на професійну правничу допомогу.
Суд першої інстанції у позові відмовив повністю, після чого позивач подав апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду.
Детально дослідивши обставини справи, апеляційний суд встановив, що формально відповідач свої зобов’язання за укладеним усним договором про надання послуг з розробки веб-сайту виконав. Натомість основні суперечки між сторонами виникли на підставі якості виконаної роботи. За словами позивача та свідка, створений сайт не задовільнив замовника своїм дизайном та функціоналом. Продукт, очевидно, був недопрацьований, сайт погано та нестабільно працював, не завантажувались зображення, була наявна значна кількість технічних помилок. Допрацювати сайт іншим спеціалістом також не виявилось можливим, оскільки специфіка роботи відповідача не дозволяла будь-кому іншому редагувати створені ним сайти.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди обох інстанцій виходили з того, що доводи позивача про невиконання відповідачем договору щодо розробки веб-сайту відповідно до умов, визначених позивачем, не ґрунтуються на матеріалах справи, не доведені належними і допустимими доказами. Між сторонами існують суперечності щодо якості виконаних робіт, однак вони можуть бути вирішені лише у відповідності до вимог статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» із наданням позивачем належних і допустимих доказів наявності недоліків в роботі відповідача. За таких обставин, суд вважав, що позивач не довів своїх позовних вимог в частині стягнення коштів за договором, а тому у задоволенні цих вимог відмовив. При цьому, врахувавши, що відшкодування моральної шкоди позивач пов'язує саме із неналежним виконанням відповідачем умов договору, однак ці вимоги не були доведені, суд вважав, що вимоги про відшкодування моральної шкоди також не підлягають задоволенню.
Окрім цього, встановивши під час розгляду, після огляду частини сайту, який створював відповідач, що ця частина сайту працює, на ньому розміщена інформація, яка може бути візуально сприйнята, тобто файлова структура сайту розгорнута на хостингу і позивач може ним скористатися, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем заявлених вимог в частині стягнення коштів за договором.
Даний кейс яскраво демонструє проблеми здійснення як правового захисту, так і правосуддя:
- По-перше, позивачем із самого початку було обрано неправильний спосіб захисту порушеного права. Замість того, аби клопотати про відшкодування у зв’язку з неналежним виконання зобов’язань (неякісно створеним сайтом), позивач наполягав на невиконання зобов’язань відповідачем взагалі. Очевидно, що дана помилка стала ключовою для прийняття судом такого рішення.
- По-друге, оскільки якість будь-якої роботи чи послуги – критерій суб’єктивний, а якість надання такої послуги як створення веб-сайту – тим паче, суд в даному випадку не врахував якісні критерії надання відповідачем послуги для позивача. Опорним моментом стало те, що сайт є і його фізично можливо проглянути. Разом з тим, питання – наскільки такий сайт може слугувати для досягнення господарських цілей позивача, тобто його якісну функціональність та зручність у користуванні, суд не врахував.
Доменні спори
Кейс: у червні 2023 року Приватбанк звернувся з позовом до фізичної особи та до ТОВ «Центр Інтернет-Імен України» про припинення порушення прав інтелектуальної власності, заявивши вимогу про визнання дій фізичної особи з використання доменного імені pb.com.ua незаконними та такими, що порушують право інтелектуальної власності та виключні майнові права Приватбанку на торговельну марку, а також з вимогою заборонити фізичній особі використовувати торговельну марку «ПБ», у тому числі позначення «pb» та «пб», а також схожі або тотожні позначення у будь-якій формі та спосіб, зокрема шляхом застосування в мережі Інтернет на веб-сторінках і на веб-сайтах, в тому числі у назвах доменних імен (справа № 363/3593/23).
Позов з боку позивача аргументовано тим, що станом на момент звернення до суду існує очевидна небезпека заподіяння шкоди його правам та інтересам з огляду на те, що ТОВ «Центр інтернет імен України» як реєстрант спірного доменного імені може у будь-який час змінити власника або користувача такого доменного імені, що призведе, в свою чергу, до використання у доменному імені торговельної марки позивача без відповідної згоди, а веб-адреса http://pb.com.ua/ позиціонуватиме себе як веб-сайт іншого банку, що, очевидно, призведе до введення в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги, а для позивача, як власника торговельної марки, матиме негативні наслідки.
Судом першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Суд апеляційної інстанції також погодився з тим, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наведене нижче.
Позивачем, зокрема, не наведено обґрунтованих мотивів існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам до ухвалення рішення у цій справі та реальну можливість обраного способу забезпечення позову здійснити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, з огляду на те, що позивач просив заборонити вчинення дій лише Товариству з обмеженою відповідальністю «Центр Інтернет-Імен України», не з'ясувавши при цьому період реєстрації домену pb.com.ua за останнім, що безпосередньо впливає на реальну можливість виконання судового рішення про забезпечення позову.
Отже, доводи апеляційної скарги колегія суддів розцінила критично та відхилила, оскільки обраний позивачем спосіб забезпечення позову не є співмірним заявленим позовним вимогам та не надає змоги здійснити ефективний захист виконання майбутнього рішення суду.
Висновки
Наведені у цій статті кілька прикладів серед численних інших яскраво демонструють, що IT-сфера більше не є чужорідною для нашої правової системи. Українські суди щодня розглядають справи, пов'язані з інтелектуальною власністю, цифровими технологіями, розробкою програмного забезпечення та іншими аспектами інформаційної сфери.
Водночас, IT-сектор залишається однією з найменш регульованих сфер економічної діяльності. Недостатність законодавчої бази або її відсутність у певних питаннях призводить до правової невизначеності. Це, в свою чергу, впливає на рівень узгодженості суддівських рішень та призводить до відсутності сталості в судовій практиці, що ускладнює прогнозування результатів навіть у найпоширеніших спорах.
Разом з тим, зважаючи на стрімкий розвиток технологій та зростаючу увагу держави до сфери IT, варто очікувати, що вже в найближчому майбутньому судова практика в цій галузі стане більш впорядкованою.
