Верховний Суд роз'яснив, за яких умов суд може затвердити мирову угоду в спорі щодо земельної ділянки комунальної власності та об'єкта, який може мати ознаки самочинного будівництва. Ключове питання полягає в тому, чи достатньо згоди міської ради на збереження нерухомості та подальше користування землею, якщо законність самого будівництва оспорюється. Відповідні висновки викладено в постанові Верховного Суду від 24 вересня 2026 року у справі № 904/254/25.
Спір виник після звернення прокурора в інтересах територіальної громади з вимогами повернути земельну ділянку комунальної власності шляхом знесення розташованої на ній нежитлової будівлі, яку він вважав самочинним будівництвом, а також скасувати державну реєстрацію права власності на будівлю та права оренди землі. Під час розгляду справи міська рада і товариство уклали мирову угоду: рада погоджувалася на збереження оренди та зареєстрованого права власності, а товариство мало протягом 36 місяців сплачувати подвійну орендну плату. Суди попередніх інстанцій затвердили цю угоду та закрили провадження.
Прокурор заперечував, вказуючи, що така домовленість фактично дозволяє залишити у власності відповідача об'єкт, який може бути самочинним будівництвом, тобто легалізувати його у спосіб, не передбачений статтею 376 ЦК України. Також він наполягав, що питання щодо комунальної землі та орендної плати мають вирішуватися міською радою на пленарному засіданні.
Для адвоката важливо не просто знати останню практику Верховного Суду, а вчасно перетворити її на переконливий аргумент у справі. LIGA360 допомагає швидко перейти від аналізу судових рішень до формування правової позиції, економлячи час без втрати глибини дослідження. Оцініть можливості системи, скориставшись тестовим доступом.
Верховний Суд уточнив, що окреме рішення ради про затвердження мирової угоди не потрібне, якщо її предмет у частині розпорядження землею збігається з уже прийнятим рішенням ради. У цій справі земельну ділянку раніше було передано товариству в оренду на підставі відповідного рішення ради, тому мирова угода не містила нового рішення про розпорядження землею.
Водночас наявності волі ради недостатньо для автоматичного затвердження мирової угоди. За статтею 376 ЦК України кожна з передбачених нею ознак самочинного будівництва є самостійною та достатньою. Верховний Суд наголосив, що положення цієї статті виключають інші способи легітимізації самочинного будівництва. Тому домовленість власника землі з власником споруди, державна реєстрація права власності чи подальша передача землі в оренду самі по собі не усувають необхідності перевірити законність будівництва.
Суди мали встановити правовий статус об'єкта саме на момент його спорудження та перевірити, чи не призводить мирова угода фактично до легітимізації самочинного будівництва в обхід закону. Оскільки цього зроблено не було, Верховний Суд скасував рішення про затвердження мирової угоди та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
У повній аналітичній статті розбираємо аргументи сторін, позицію Верховного Суду та уточнення правового висновку щодо мирових угод стосовно комунальної землі.