Рівненський апеляційний суд задовольнив позов про поділ спільного майна подружжя та скасував оскаржене позивачем рішення суду попередньої інстанції, яким йому безпідставно відмовлено у задоволенні позовних вимог через пропуск строку позовної давності.
Апелянт просив скасувати оскаржене ним рішення та ухвалити нове - про задоволення позову.
Про це йдеться у постанові Рівненського апеляційного суду від 12 серпня 2025 року у справі № 570/3614/24 (провадження № 22-ц/4815/792/25).
Обставини справи
Звертаючись до суду з позовом, позивач вказував, що він із відповідачкою набули у власність майно, яке підлягає поділу між ними.
Відмовляючи позивачеві у задоволенні позову з підстав пропуску ним строку позовної давності, суд першої інстанції, керуючись ч. 2 ст. 73 Сімейного кодексу України, вказав, що початок перебігу позовної давності почався з моменту звернення відповідачки з позовом до колишнього чоловіка про поділ майна подружжя, і йому вже 20 років відомо про те, що квартира перебуває у спорі. З цього часу колишній чоловік відповідачки міг пред'явити позов про її поділ, однак звернувся до суду поза межами трирічної позовної давності.
Апеляційний суд не погодився з висновком суду попередньої інстанції, виходячи з наступного.
Позиція суду апеляційної інстанції
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі статтею 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю три роки.
У ч. 2 ст. 72 Сімейного кодексу України та пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Встановлено, що позивач мав вільний доступ до спірної квартири, проживав у ній, його права на частку у спільному сумісному майні з моменту придбання квартири не зменшилися і не порушилися, тому апеляційний суд дійшов до думки про відсутність підстав для висновку про пропуск позивачем позовної давності.
Звернення відповідачки у 2004 році до суду з позовом до колишнього чоловіка про визнання за нею права власності на квартиру з компенсацією йому половини вартості квартири, який місцевий суд задовольнив, а Апеляційний суд Рівненської області своїм рішенням від 05 жовтня 2006 року у справі № 22а-805/06 скасував таке судове рішення, підтвердивши право спільної сумісної власності на спірну квартиру, не може вважатися початком перебігу строку позовної давності, оскільки такий факт не підтверджує заперечень щодо прав позивача на набуте у період шлюбу майно, не свідчить про порушення його права спільної сумісної власності, а, отже, і вказувати на початок перебігу позовної давності.
Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15 та постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 203/304/17.
Отож, зважаючи на усі обставини провадження та на практику Верховного Суду при розгляді такої категорії справ, Рівненський апеляційний суд апеляційну скаргу позивача задовольнив, оскаржене ним судове рішення скасував, позов до його колишньої дружини про поділ спільного майна подружжя задовольнив та визнав за позивачем право власності на частину спірної квартири.
За інформацією Рівненського апеляційного суду
Отримуйте максимум інформації та аналізуйте судову практику на 360! До кожного судового рішення - пов'язані кейси, експертна аналітика, НПА тощо. Замовте презентацію нового рішення LIGA360 для вашої компанії.
Читайте також: Спадкування одноразової грошової допомоги
Судочинство без електронного кабінету: до чого призводить ігнорування ЄСІТС
