Виплата вихідної допомоги при звільненні: що потрібно знати

Відповідно до трудового законодавства України в день звільнення роботодавець повинен повністю розрахуватись з працівником: виплатити заробітну плату, компенсацію за невикористану відпустку, а в окремих випадках - вихідну допомогу.

Які це випадки, в якому розмірі, який порядок обчислення та строки виплати, роз'яснила юристка Третього одеського бюро правової допомоги Тетяна Дімова.

Працівники, які звільнені не за власним бажанням або якщо їх звільнення спричинене умовами, що від них не залежать, мають право на вихідну допомогу. Її завданням є матеріальне забезпечення звільненого працівника в період пошуку нової роботи. Розмір вихідної допомоги не пов'язаний з кількістю і якістю праці, а лише з фактом звільнення з визначених законом підстав.

Розмір вихідної допомоги

Розмір грошової виплати залежить від підстав звільнення та розміру середнього заробітку працівника або його конкретного заробітку у двотижневий період перед звільненням.

Кодекс законів про працю визначає, що вихідна допомога у розмірі не менше одного середньомісячного заробітку виплачується у таких випадках:

• відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом із підприємством, установою, а також відмова працівника від продовження роботи у зв'язку зі зміною істотних умов праці;

• зміни в організації виробництва та праці (у тому числі ліквідація, реорганізація, банкрутство або перепрофілювання підприємства, скорочення штату працівників);

• невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану його здоров'я, які перешкоджають продовженню роботи. Також у разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування такого допуску (якщо робота вимагає доступу до державної таємниці);

• поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.

Вихідна допомога у розмірі не менше двомісячного середнього заробітку виплачується:

• у разі призову або вступу на військову службу, або направлення на альтернативну (невійськову) службу.

Вихідна допомога у розмірі не менше тримісячного середнього заробітку виплачується:

• у разі порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору.

Вихідна допомога у розмірі не менше шестимісячного середнього заробітку виплачується:

• у разі припинення повноважень посадових осіб (п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП).

Вихідна допомога у розмірі тижневого середнього заробітку виплачується у разі розірвання трудового договору при призупиненні робіт на підприємстві:

• для сезонних працівників.

Вихідна допомога у розмірі триденного середнього заробітку виплачується у разі розірвання трудового договору при призупиненні робіт на підприємстві:

• для тимчасових працівників.

Порядок обчислення

Розрахунок вихідної допомоги здійснюється виходячи з виплат за останні два місяці роботи, що передують звільненню (відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 8 лютого 1995 року № 100).

Якщо працівник пропрацював в організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Якщо він взагалі не працював протягом зазначеного періоду, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середню заробітну плату обчислюють виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового окладу.

Під час розрахунку враховуються тільки виплати, які безпосередньо пов'язані з роботою, а саме:

• посадовий оклад;

• надбавки (вислуга років, ранг, робота у вихідні дні та нічний час тощо);

• щомісячні премії та винагороди.

В які строки виплачується вихідна допомога?

У день звільнення працівнику виплачують всі суми, що належать йому від підприємства. Якщо він у день звільнення не працював, то ці суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення вимоги про розрахунок. Перед виплатою роботодавець повинен письмово повідомити працівника про нараховані суми (стаття 116 КЗпП).

Вихідна допомога при припиненні трудового договору входить до інших виплат, які не належать до фонду оплати праці (п. 3.8 розд. 3 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики від 13.01.2004 № 5).

Тому сума вихідної допомоги, нарахована роботодавцем працівникові при його звільненні, не є базою нарахування єдиного соціального внеску.

Відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні

У разі невиплати у зазначені строки з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум, підприємство повинне виплатити працівнику його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (якщо немає спору про їх розмір та у розмірах, який встановлює орган, що вирішує спір, якщо такий є) (ст. 117 Кодексу законів про працю).

У випадках виникнення спору про розміри сум, якщо спір вирішено на користь працівника, роботодавець повинен сплатити відшкодування. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Вирішити спір з приводу затримки розрахунку при звільненні можна як у позасудовому, так у судовому порядках:

• зокрема, працівник у тримісячний строк з дня, коли він дізнався про порушення свого права, має право звернутися із заявою до комісії по трудових спорах (КТС) (у разі її створення) для вирішення спору. Протягом 10 днів з дня звернення комісія у присутності працівника розглядає спір і приймає рішення. Розгляд спору за відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою;

• якщо роботодавець відмовляється здійснювати виплату, працівник також може звернутися із позовною заявою до суду про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - у тримісячний строк з дня, коли він дізнався про затримку розрахунку.

Читайте також:

З 1 жовтня Україна повністю перейшла на е-лікарняні: як це працює?