Поділ майна, набутого у фактичних шлюбних відносинах: судова практика

Як відомо, проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

Разом з тим, Сімейний кодекс України, який набрав чинності 1 січня 2004 року, передбачає можливість, за певних обставин, надати набутому у період проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу майну статус спільного сумісного майна подружжя зі всіма юридичними наслідками, що застосовні до такого майна, згідно з Главою 8 Сімейного кодексу України.

Оскільки Кодекс про шлюб та сім'ю такого поняття не знав та аналогічних норм не містив, норми Сімейного кодексу України (стаття 74) не застосовуються щодо відносин фактичного подружжя до 1 січня 2004 року. Тобто майно можна визнати спільною сумісною власністю фактичного подружжя лише при умові, що таке майно було набуте після 1 січня 2004 року. Саме така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 24.01.2020 року у справі № 546/912/16-ц.

Майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

У зв'язку із цим під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці (зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23.09. 2015 року у справі № 6-1026цс15).

Критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: час набуття, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте); мета придбання.

Необхідно враховувати, що положення статті 74 Сімейного кодексу України не поширюється на випадки, коли чоловік та жінка перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними не склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Обов'язковою умовою для визнання чоловіка та жінки такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду у постанові від 14.07.2020 року у справі № 552/5693/18 окреслив основні критерії надання такому майну статусу спільного сумісного, а також виклав інші нюанси таких справ, які заслуговують на увагу. Зокрема, Верховний Суд зазначив:

1) при наданні майну статусу спільного сумісного (якщо особи проживають сім'єю без укладення шлюбу) враховується, що майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'ї - якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Тобто суд має встановити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці. А спільною працею осіб вважаються їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття такого майна, або ж ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету;

2) при застосуванні статті 74 Сімейного кодексу України важливо врахувати, щоб особи не перебували у будь-якому іншому шлюбі на цей час, та що між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Для визнання осіб такими, що проживають однією сім'єю, крім факту спільного проживання, важливі також: наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування; участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт; надання взаємної допомоги; наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням; інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин.

У вказаній судовій справі позивачкою були надані до матеріалів справи такі докази як довідки, акти, квитанції, світлини за різний період часу, на яких зафіксовані події у колі сім`ї, спільний відпочинок, поїздки, крім того, з матеріалів справи вбачається, що у період спільного проживання однією сім'єю, вони обоє працювали, продали спільну квартиру, одержували пенсію, мали депозитні вклади. Було залучено багато свідків, що давали показання на користь жінки. Всі ці докази визнані судом достатніми для встановлення факту проживання однією сім'єю та надання майну статусу спільного сумісного майна подружжя.

Враховуючи викладене, Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що спірне майно, а саме квартира, автомобіль та грошові кошти на рахунках, є спільною сумісною власністю сторін, оскільки набуті у період їх спільного проживання: сторони працювали, одержували доходи, які об'єднували для ведення спільного господарства та набуття спільного майна, його ремонту та утримання.

Що стосується судової практики про встановлення факту проживання чоловіком та жінкою однією сім'єю без реєстрації шлюбу, то вона є настільки різною, що інколи вже не зрозуміло - які саме докази слід надати суду для встановлення вказаного факту.

Так, цікавим є висновок Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду, викладений у постанові від 14.02.2018 року у справі № 129/2115/15-ц, відповідно до якого показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу.

У цій справі чоловіком до жінки було подано позов про встановлення юридичного факту проживання однією сім'єю, визнання нерухомого майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя, поділ спільного сумісного майна, встановлення порядку користування земельною ділянкою подружжя. Вимоги позивача були вмотивовані тим, що з лютого 1989 року до 2010 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, а після розлучення з 2010 року по 2015 рік проживали як подружжя без реєстрації шлюбу. До укладення шлюбу відповідачу належав на праві приватної власності недобудований житловий будинок, який під час шлюбу спільними коштами та працею подружжя було добудовано та відремонтовано, в результаті чого його вартість збільшилась. Місцевий та апеляційний суд визнали факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, а Касаційний цивільний суд скасував попередні рішення, посилаючись на те, що для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу та визнання майна спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї. Вказані обставини місцевим судом не встановлено, а покази свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення вказаного факту.

Часто трапляються випадки, коли подружжя після розірвання шлюбу продовжує проживати в одному будинку/квартирі, виховує спільних дітей та веде спільне господарство, або повністю розриває всі відносини і тільки в силу обставин залишається проживати під одним дахом. У такому разі для встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу (після розлучення) необхідні докази сімейних відносин (наявність спільного бюджету, участь у спільних витратах на харчування та утримання житла тощо). Саме така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 10.10.2019 року у справі № 748/897/18.

Слід звернути увагу, що визнання відповідачем факту перебування у фактичних шлюбних відносинах не завжди передбачає позитивне рішення суду і, відповідно, визнання майна спільною сумісною власністю.

Так, у постанові від 15.07.2020 року у справі № 524/10054/16 Верховний Суд України у складі Касаційного цивільного суду вказав, що саме по собі визнання відповідачем факту проживання без реєстрації шлюбу не є однозначною підставою для його задоволення, суд повинен дослідити всі обставини справи.

Так, у вказаній справі з метою знизити свої боргові зобов'язання та не дати банку можливості звернути стягнення на предмет іпотеки (належну квартиру), дружина звернулась до суду з позовом про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та визнання права власності на частку у спільному майні подружжя. Незважаючи на те, що відповідач позов визнав, апеляційний суд в позові відмовив. Касаційний цивільний суд, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, вказав, що належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є, зокрема: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружино?, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.

Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставин? справи, повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову.

Слід також звернути увагу, що спільний відпочинок, пересилання коштів, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, не свідчать про проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та не дають підстав для визнання придбаного у цей період майна спільною сумісною власністю. Саме такі висновки викладені в постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 27.02.2019 року у справі № 522/25049/16-ц та від 15.08.2019 року у справі № 588/350/15-ц.

Підсумовуючи викладене, можна прийти висновку, що набуте у фактичних шлюбних відносинах майно можна визнати спільною сумісною власністю і поділити в рівних частках, якщо довести належними та допустимими доказами факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та обставини придбання майна - в період спільного проживання, за спільні кошти та для спільного користування.

Маючи великий професійний досвід представництва інтересів у сімейних спорах, вважаю, що така категорія справ є досить складною, вимагає ретельної підготовки позовної заяви, доказової бази чи, навпаки, відстоювання позиції невизнання позовних вимог. А тому, доцільним і необхідним у таких випадках буде своєчасне звернення за якісною правничою допомогою.

Також вам буде цікаво: Рейдерские атаки: как защитить свой бизнес

Коли особа втрачає право на користування житловим приміщенням?

Як відновити документи на нерухомість у випадку їх втрати?

Особливості укладення шлюбного договору

Адвокатський запит: як запобігти зловживанням?

Матеріальна відповідальність працівника: кого і як можна притягнути?