На превеликий жаль, однією з ознак успішного ведення бізнесу в Україні є періодичне отримання різноманітних листів та запитів від правоохоронних органів. Зазвичай, це вже не викликає у представників бізнесу панічної атаки, а лише обмежується легким стресом, внаслідок нетривалого спілкування з правоохоронцями. Але як реагувати, коли запит про надання інформації або документів надходить від адвоката, який, здавалось би, знаходиться по інший бік барикад?
На перший погляд, адвокатський запит, не підкріплений довгими номерами кримінальних проваджень, та ще довшими назвами посад правоохоронців, не несе в собі будь-яких негативних наслідків. Але, так само як і з запитами правоохоронців, бізнесу не варто приймати одне з двох крайніх рішень під час його розгляду: надавати все що просять, або ж ігнорувати чи відмовляти. Кожен з таких варіантів може нести в собі певні ризики.
Нерідко, недобросовісні адвокати використовують адвокатський запит не з метою реального представництва інтересів клієнта, а як інструмент комерційного шпигунства. Під прикриттям збирання доказів для представництва клієнта в суді, адвокат може спробувати отримати від адресата інформацію з обмеженим доступом. До прикладу, зустрічаються спроби отримати документи фінансового характеру, або ж відомості що містять персональні дані. В результаті, надана на такий запит інформація опиняється в руках конкурентів. З іншого боку, відмова надавати відповідь на такий запит може бути використаною для притягнення представника компанії-адресата до відповідальності.
Дійсно, відповідно до Закону України "По адвокатуру та адвокатську діяльність", в ході здійснення адвокатської діяльності, адвокат має право отримувати від підприємств, установ та організацій інформацію та копії документів, необхідних для надання правової допомоги своєму клієнту. Збір таких відомостей відбувається шляхом направлення адвокатського запиту. Також, цей закон передбачає, що відмова в наданні інформації на адвокатський запит, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, тягнуть за собою встановлену законом відповідальність.
У зв'язку з чим, розглядаючи черговий адвокатський запит слід враховувати, яка інформація підлягає наданню, яка ні, і у яких випадках особа, що його розглядає буде підлягати адміністративній відповідальності за ненадання запитуваної інформації чи документів.
Перше на що слід звернути увагу, це інформація з обмеженим доступом. Поняття такої інформація міститься у Законі України "Про інформацію" та включає в себе конфіденційну, таємну та службову інформацію. У свою чергу, конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.
Одним з видів інформації, до якої юридична особа вправі самостійно обмежити доступ сторонніх осіб є комерційна таємниця. Господарським кодексом України передбачено, що відомості пов'язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб'єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб'єкта господарювання, можуть бути визнані його комерційною таємницею. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, спосіб їх захисту визначаються суб'єктом господарювання самостійно у строгій відповідності до закону.
До інформації, що становить комерційну таємницю може належати: собівартість продукції, розмір торгівельної націнки, обсяги виробництва продукції, поточні й перспективні плани виробництва, стратегія підприємств, відомості про постачальників та інше.
Зазвичай, віднесення певних видів інформації до комерційної інформації фіксується у внутрішніх документах компанії, а саме політиках, положеннях, інструкціях і т.д. Аналогічно з цим, внутрішніми документами закріплюються і порядок користування такою інформацією, а також випадки та підстави для її розкриття третім особам. Така документація повинна бути належним чином затверджена керівником підприємства шляхом видання відповідного наказу.
Лише з дотриманням такої процедури, суб'єкт господарювання може законно обмежити доступ третіх осіб до певної частини інформації та документів щодо своєї господарської діяльності. При цьому, слід враховувати, що формальна відмова надавати інформацію на адвокатський запит з посиланням на комерційну таємницю не є достатньою для уникнення адміністративної відповідальності. Відмовляючи, варто чітко роз'яснити адвокату, що ненадання запитуваної інформації чи документів зумовлено саме їх конфіденційним характером та на підтвердження цього надати відповідні внутрішні документи підприємства.
Аналогічні обмеження стосовно інформації з обмеженим доступом поширюються і на запити що стосуються персональних даних. Відповідно до Закону України "Про інформацію", інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Це, зокрема, прізвище, ім’я, по батькові, адреса, телефони, паспортні дані, національність, освіта, сімейний стан, релігійні та світоглядні переконання, стан здоров’я, матеріальний стан, дата і місце народження, місце проживання та перебування тощо. Законом передбачено, що не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини.
Зважаючи на це, розголошення інформації щодо конкретних осіб може мати наслідком претензії від останніх. Крім того, якщо адресат запиту не є юридичною особою публічного права то і відсутні будь-які підстави витребувати інформацію про фізичних осіб в порядку доступу до публічних даних.
Водночас, для усунення будь-яких ризиків притягнення до відповідальності за ненадання інформації на адвокатський запит, яка серед іншого містить персональні дані, рекомендовано затвердити на підприємстві положення про обробку та захист персональних даних. Після цього у випадку надходження адвокатського запиту про витребування будь-яких персональних даних, відмову у їх надання можна підкріпити посиланням на таке положення.
Разом з цим, не варто залишати поза увагою й той факт, що обмеженню у доступі підлягає лише інформація, а не сам документ. Відтак, у випадку якщо документ лише частково стосується персональних даних, його копію все ж слід надавати, але з вилученими шляхом ретушування відомостями, доступ до яких обмежено відповідно до закону.
Окрім цього, приймаючи остаточне рішення, надавати чи не надавати адвокату запитувану інформацію та документи, слід враховувати наступне. Як чинне законодавство, так і судова практика враховує не тільки нормативно-урегулювану змістовну складову адвокатських запитів та протоколів про адміністративне правопорушення, а й ряд пов'язаних з ними процедурних аспектів. Саме процесуальні прорахунки на етапі складання протоколу про адміністративне правопорушення є частою підставою для відмови у притягненні особи до відповідальності.
Зокрема, вирішуючи питання про притягнення особи до відповідальності за ненадання відповіді на адвокатський запит суди, досить суворо враховують трьох місячний строк давності на притягнення до адміністративної відповідальності. Складення протоколу з порушенням такого строку унеможливлює притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Також, не менш важливим є дотримання принципу індивідуальної відповідальності, у справах пов'язаних з ненаданням інформації та документів на адвокатські запити. До прикладу, якщо адресатом запиту була саме юридична особа, проте відповідь на нього було надано особою, що не уповноважена здійснювати такі дії від імені цієї юридичної особи, то така особа не буде вважатися суб'єктом адміністративного правопорушення.
Певні особливості має і диспозиція статті 2123 КУпАП України, яка передбачає відповідальність конкретно за неправомірну відмову в наданні інформації на адвокатський запит, несвоєчасне або неповне надання інформації та надання інформації, що не відповідає дійсності. У той же час, вказана стаття не передбачає відповідальності за ненадання відповіді на адвокатський запит.
Як наслідок у деяких регіональних радах адвокатів, до прикладу в Раді адвокатів міста Києва, а також Раді адвокатів Київської області, склалась практика відмов у складанні протоколів про адміністративні правопорушення, якщо адвокатський запит був повністю проігнорований адресатом.
Окрім цього, підставою для відмови у притягненні особи до адміністративної відповідальності можуть слугувати формальні процесуальні порушення при складанні протоколу про адміністративне правопорушення відповідною радою адвокатів регіону. Наприклад, суди нерідко звертають увагу на те, чи є в протоколі про адміністративне правопорушення відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (ім'я та прізвище, дата народження, місце проживання та інше). Аналогічно суди звертають увагу на те, чи було роз'яснено особі право бути присутнім під час складання протоколу, а також на отримання копії складеного протоколу.
Підсумовуючи слід зазначити, що практика направлення адвокатських запитів сумнівного характеру стає досить поширеною. Часто, зловживаючи своїми повноваженнями, адвокати намагаються отримати від компаній комерційно-чутливу інформацію для подальшої передачі конкурентам. Тому, кожен отриманий адвокатський запит слід детально аналізувати на предмет можливості чи неможливості розкриття запитуваної у ньому інформації. Якщо така інформація дійсно має обмежений доступ, у її розкритті можна без будь-яких вагань відмовляти, але така відома повинна бути належним чином обґрунтованою та підкріпленою внутрішніми політиками компанії.
Микола Ничипорук
Старший юрист, адвокат Arzinger
Юрій Ватащук
Молодший юрист Arzinger
