Ця сторінка доступна рідною мовою. Перейти на українську

Мовний закон є конституційним: аргументи КСУ

Реклама

Конституційний Суд визнав конституційним Закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної» від 25 квітня 2019 року № 2704-VIII.

Відповідне Рішення № 1-р/2021 Суд ухвалив 14 липня у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України (суддя-доповідач у справі: Сергій Головатий), інформує відділ комунікацій КСУ та правового моніторингу.

Суб'єкт права на конституційне подання просив визнати оспорений Закон таким, що не відповідає Конституції України.

Зокрема, автори подання зазначали, що окремі норми оспореного Закону «фактично означають дискримінацію російськомовних громадян», обмежують перелік мов корінних народів і національних меншин і визначають «вибіркове використання та вибірковий захист мови одного корінного народу та деяких інших мов національних меншин…» та «…фактично встановлюють пріоритет для використання англійської мови та інших офіційних мов Європейського Союзу».

У Рішенні Конституційний Суд визначив, зокрема: «(…) українська мова є невіддільним атрибутом української державності, що зберігає свою історичну спадкоємність від давньокиївської доби. Українська мова - доконечна умова (conditio sine qua non) державності України та її соборності. (…) тому будь-які зазіхання на юридичний статус української мови як державної на території України неприпустимі, оскільки порушують конституційний лад держави, загрожують національній безпеці та самому існуванню державності України».

Суд констатував, що володіти українською мовою як мовою свого громадянства - обов'язок кожного громадянина України. При цьому кожен громадянин України є вільним у виборі мови або мов для приватного спілкування. Порядок функціонування української мови як державної та її підтримка державою мають поєднуватися із шанобливим ставленням до мов національних меншин, що історично проживають в межах України, та забезпеченням захисту мовних прав осіб, що належать до таких меншин.

Конституційний Суд установив, що оспорений Закон не містить приписів, які можуть обмежувати вільний розвиток, використання і захист мов, що мають юридичний статус мов національних меншин (включно з російською), а також тих приписів, що перешкоджали б державі сприяти розвиткові самобутності, зокрема мовної, корінних народів і національних меншин України.

Суд констатував, що законодавче врегулювання, метою якого є утверджувати українську мову як державну, захищає також і демократичний лад нашої держави, а дібрані законодавцем засоби в рамках застосованого в Законі диференційованого підходу є домірними легітимній меті, що її переслідувано в оспореному Законі.

КСУ вважає, що оспорений Закон є юридичним інструментом подолання наслідків тривалого перебування різних частин України в складі інших держав та загального зросійщення України, яке тривало не одне століття під час перебування України в складі спочатку царської Росії, а згодом СРСР, та є належною юридичною основою для запровадження інституційних механізмів, що забезпечують функціонування української мови як державної з можливістю вживати державою заходів підтримчої дії (affirmative action) на користь української мови, не перешкоджаючи розвиткові, використанню й захистові мов національних меншин України.

Конституційний Суд України не виявив порушення права законодавчої ініціативи народних депутатів України під час розгляду оспореного Закону на пленарних засіданнях Верховної Ради та його ухвалення.

Обстоюючи свою позицію, суб'єкт права на конституційне подання посилався, зокрема на Європейську мовну хартію, ратифіковану Законом від 15 травня 2003 року № 802-IV. Конституційний Суд України зазначив, що оспорений Закон не є і не може бути інструментом її імплементації. Закон і Хартія, як свідчать їх назви та зміст, мають зовсім різні предмети регулювання. Тому порушення питання про відповідність чи невідповідність Закону приписам Хартії є штучним та юридично некоректним.

Утім, під час конституційного провадження Суд виявив наявність двох варіантів офіційного перекладу українською мовою тексту Хартії та практичне застосування кожного з них у той чи той історичний період. Як наголошується в Рішенні Суду, засадничою проблемою є те, що залежно від застосовуваного в назві українського тексту ключового поняття - «регіональні мови або мови меншин» чи «регіональні або міноритарні мови» - автоматично змінюються об'єкт і цілі Хартії як міжнародного договору.

Конституційний Суд вказав, що відповідні органи державної влади, зокрема Міністерство закордонних справ, Кабінет Міністрів, Верховна Рада, згідно з наданими їм повноваженнями й компетенцією мають установити однозначність у питанні офіційного перекладу Хартії українською мовою, а також учинити інші дії, що їх потребує належне виконання Україною зобов'язань, узятих за Хартією як міжнародним договором.

Рішення Конституційного Суду є обов'язковим, остаточним і таким, що не може бути оскаржено.

Як швидко знаходити судові справи? У LIGA360 є більше 20 фільтрів для пошуку. Інстанції, регіони, імена суддів, форми судочинства - укажіть параметри, що цікавлять саме вас. Замовляйте тест-драйв прямо зараз.

Залиште коментар
Увійдіть щоб залишити коментар
Увійти
Підпишіться на розсилку
Головні новини і аналітика для вас по буднях

Схожі новини