Про те, які основні погрози для суспільства таять в собі положення законопроекту про кримінальну відповідальність за наклеп, аналізує головний редактор видання "ЮРИСТ & ЗАКОН" Олександр Попов.
Українське суспільство, а особливо представники ЗМІ, бурхливо відреагувало на прийняття Верховною Радою 18 вересня в першому читанні законопроекту № 11013 авторства народного депутата Віталія Журавского. Цей короткий документ присвячений лише одному питанню - поверненню до Карного кодексу статті про наклеп.
Те, що ця тема буде дуже болючою для багатьох, сам автор проекту прекрасно усвідомлював. Про це свідчать і норма про введення в дію закону з 1 грудня 2012 року, і додаток до проекту такого незвичайного для українського парламентаризму документу, як перелік прикладів карної відповідальності за наклеп в законодавстві країн - членів ЄС. У цьому відбилося прагнення отримати можливість спростувати звинувачення у бажанні досадити можливим конкурентам по електоральному полю (закон підлягає застосуванню тільки після виборів) і відступі від демократичних цінностей (навряд чи можна назвати Чехію або Австрію недемократичною державою). Згадаємо також, що пан Журавский - персона досить публічна, тому знайомий з проблемою наклепу не з чуток.
Проте звинувачень в наступі на свободу слова уникнути не вдалося. Більше того, значною частиною українського суспільства цей законопроект був однозначно сприйнятий як введення жорсткої цензури. Без сумніву, в цій ситуації роль зіграло і те, що законопроект був ухвалений в дуже невигідний для спокійної дискусії передвиборний час.
Давайте залишимо емоції і гучні гасла осторонь і спробуємо розібратися в тому, що саме пропонується в проекті, а також чим це може загрожувати звичайній людині, журналістові і бізнесменові.
Що саме пропонується визнати злочином?
|
Олександр Попов |
Відповідальність пропонується ввести за умисне поширення свідомо неправдивих відомостей, що порочать іншу людину або підривають його ділову репутацію, якщо це спричинило тяжкі наслідки.
З цього формулювання виходять такі висновки:
1. Звинувачення в наклепі може бути висунене проти будь-якої людини, оскільки норма не містить обмеження по суб'єктові злочину.
2. Каране діяння полягає в поширенні наклепу, що охоплює дуже багато дій у реальному світі. Наприклад, поширенням буде повідомлення такої інформації третьої особи в розмові тет-а-тет.
3. Поширення наклепу має бути умисним, тобто людина повинна усвідомлювати, що він займається саме цим. Отже, не можна по цій статті притягнути до відповідальності, наприклад, за випадкове залишення на столі документів, в яких міститься подібна інформація, незалежно від того, чи прочитав хтось їх. Також варто звернути увагу на формулювання "свідомо неправдиві відомості". Тобто для визнання обвинуваченого в наклепі винним необхідно довести, що він знав про те, що поширювані ним відомості не відповідають дійсності. Це безумовний плюс, оскільки ускладнює притягнення до відповідальності того, хто просто переказував чужі слова, повіривши джерелу.
4. Поширювані відомості повинні порочити честь і гідність іншої людини або його ділову репутацію. Це якраз одно з потенційно проблемних місць, оскільки містить оцінне поняття і дає можливість для різних кваліфікацій поширюваної інформації. Проте в цьому визначенні є і позитивний момент - слідству необхідно довести, що поширювана інформація порочить честь, гідність і ділову репутацію конкретної людини.
5. Поширювані відомості можуть торкатися будь-кого людини незалежно від яких-небудь чинників. Тобто можна притягнути до відповідальності як за наклеп на адресу народного депутата, так і в адресу просто громадянина України і навіть іноземця.
6. Поширення відомостей повинно спричинити за собою тяжкі наслідки. При нанесенні матеріального збитку - це 50 і більше неоподатковуваних мінімумів, для кваліфікації злочинів що мають розмір половини прожиткового мінімуму за станом на початок поточного року. Тобто в грудні 2012 року для притягнення наклепника до карної відповідальності необхідно буде, щоб внаслідок наклепу потерпілий поніс збитків не менше чим на 26825 гривен.
Головна проблема в тому, що з норм статті незрозуміло, чи береться до уваги тільки матеріальний збиток. Адже якщо враховується і нематеріальний збиток, то ми знову отримуємо ситуацію без чітких орієнтирів, оскільки в даному випадку закон не дає критеріїв визначення тяжкості наслідків.
На цьому закінчуються ознаки "простого" наклепу (кваліфікуючі ознаки розглянемо нижче). Давайте спробуємо застосувати їх до деякої абстрактної ситуації, як це робиться на семінарських заняттях по карному праву у студентів юридичних Внз.
"Випадок з життя"
Припустимо, що деякий громадянин А розповів своєму другу б, що їх загальний знайомий В "купив будинок на Канарах при зарплаті в 2000 гривен". У наступному виявилось, що ця інформація не правдива. Чи є підстави для залучення А до відповідальності за наклеп?
Поставимо себе на місце слідчого, якому доручена ця справа. У цій ситуації добре вже те, що ми точно знаємо, що А в принципі може бути суб'єктом злочину і він точно поширював неправдиві відомості про В. Але нам ще потрібно встановити, чи знав А про те, що поширювана їм про В інформація не відповідає дійсності, чи була зачеплена честь, гідність або ділова репутація В, чи спричинила бесіда А і б тяжкі наслідки для В.
Наприклад, припустимо, що б - працедавець В. Зрозуміла справа, що його зацікавить, звідки у В гроші додому на Канарах, і цей інтерес може спричинити для В неприємні наслідки. А ось якщо б і В усього лише колишні сусіди, то, швидше за все, усе обмежиться просто заздрістю, тобто негативних наслідків для В діяння А не спричинить.
Як бачимо, ключове значення має ще цілий ряд відомостей, без яких вирішити питання про залучення А до відповідальності неможливо. І це ще відносно проста для розбору ситуація. При цьому цілий ряд таких важливих відомостей містить оцінні складові, що служить хорошим грунтом для зловживань.
Отже у запропонованому виді стаття Карного кодексу про наклеп досить не вдала. У ній є усе, щоб ця норма застосовувалася вибірково. Особливо небезпечна прив'язка складу злочину до тяжких наслідків (визначених тільки для випадків нанесення матеріального збитку). В принципі за наявності зацікавленості органів слідства і суду завжди можна буде довести факт настання/ненастання (потрібне підкреслити) таких наслідків.
А тепер перейдемо до кваліфікуючих ознак, що потенційно обважнює відповідальність. Вони розділені на дві групи по тяжкості діяння. До першої відноситься наклеп з боку слідчого, прокурора або судді, а також наклеп, поширюваний шляхом публічної демонстрації в творах або ЗМІ. Якщо з першим усе зрозуміло - чітко вказано три категорії осіб, що несуть підвищену відповідальність за наклеп, то з другим складніше.
Звернемо увагу на формулювання "вчинене шляхом публічного демонстрування у творах або засобах масової інформації". Тобто йдеться не про посилену відповідальність журналістів, а про посилену відповідальність будь-яких осіб у разі, якщо вони поширювали наклеп шляхом публічної демонстрації в творах або засобах масової інформації. Скажемо відразу - формулювання дуже спірне і не вдале (зокрема, якщо виходити з норм авторського права, в ЗМІ, як правило, розміщуються твори). З неї можна зробити наступні висновки:
1. Застосувати цю кваліфікуючу ознаку можна до будь-якої особи, а не тільки до штатного співробітника ЗМІ, журналіста, редактора. При цьому незрозуміло, хто саме повинен вважатися особою, що поширює наклеп шляхом публічної демонстрації, - той, хто створив твір, той, хто дав добро на розміщення наклепу в ЗМІ, герой телесюжету, який її безпосередньо вимовляє, або всі разом.
2. Загострює відповідальність не сам факт розміщення наклепу в ЗМІ або творі, а публічна демонстрація такого ЗМІ/твору.
Ось на цьому зупинимося детальніше. По-перше велике питання, що таке "публічна демонстрація в творі або ЗМІ". Такого терміну в законодавстві немає. Найближчий аналог - "публічна демонстрація твору" в авторському праві. Можливо, автори законопроекту саме це і мали на увазі, благо це цілком логічно, оскільки підвищується відповідальність за наклеп, з яким могло ознайомитися необмежене коло осіб (хоча виражатися потрібно все одно точніше). А ось що таке публічна демонстрація в ЗМІ, не так зрозуміло. І якщо на показ ролика з наклепом на телебаченні вказану ознаку можна "натягнути", то що таке публічна демонстрація в газеті або журналі? Отже в реальній працездатності вказаної кваліфікуючої ознаки існують великі сумніви.
До другої групи відноситься лише одно обставина - об'єднання наклепу із звинуваченням в скоєнні тяжкого або особливо тяжкого злочину. При цьому застосовуватися ця ознака може тільки за наявності хоч би однієї з ознак першої групи. Таким чином, маємо ситуацію, коли максимально важке покарання можливе, приміром, за слова слідчого : "А зробив вбивство б", якщо А не здійснював цього. При цьому аналогічне покарання спричинить і така фраза, якщо вона міститься в сюжеті на телебаченні, незалежно від того, хто її вимовляє.
Варто відмітити ще одну особливість наклепу як злочини. Законопроект відносить її до категорії справ приватного звинувачення. Тобто єдиною основою для початку розслідування у справах про наклеп може бути тільки заява потерпілого.
З усього вищесказаного можемо вивести ті самі п'ять побоюваньщо були винесені в заголовок цієї статті :
1. Винним в наклепі може бути визнаний будь-яка людинаоскільки ніяких обмежень (окрім загальних для усіх злочинів станів про неосудність, малоліття і т. п.) законом не передбачено. Для деяких категорій осіб (суддів, прокурорів, слідчих) вводиться жорсткіша відповідальність.
2. Обов'язковою умовою для притягнення до відповідальності за наклеп являється спричинення тяжких наслідків, розмір яких визначений законом тільки для випадків, коли вони мають матеріальний характер. Якщо ж наслідки не матеріальні, довести ступінь їх тяжкості (та і взагалі факт наявності або відсутності) буде досить важко, що створює можливість для різноманітних зловживань.
3. Абсолютно не врегульовано, хто притягуватиметься до відповідальності за наклеп в ЗМІ, - автор статті або сюжету, випускаючий або головний редактор, що інтерв'юється (у словах якого міститься наклеп), джерело неправдивих відомостей для журналіста, що дає можливість для різної практики застосування цієї статті.
4. В якості кваліфікуючої ознаки вказується публічна демонстрація в творі (а не тільки в ЗМІ), що дає можливість вимагати суворішого покараннянаприклад для авторів ролика, викладеного в мережі Інтернет, або картини, виставленої на художній виставці.
5. Під ознаки злочину підпадає невизначений круг дійвнаслідок яких інформація стає відомою додатково хоч би одній особі.
Висновок:
В цілому ж ці 5 погроз створюють передумови для всього однієї, головною, небезпеки - виборчого підходу співробітників правоохоронних органів і суддів при застосуванні цієї статті Карного кодексу.
Читайте також підбірку інших новин по темі законопроекту про наклеп.
_______________________
"ЮРИСТ & ЗАКОН" - це електронне аналітичне видання, що входить в інформаційно-правові системи ЛІГА :ЗАКОН і створене спеціально для юристів і фахівців, що потребують якісної аналітичної інформації про зміни, що відбуваються в правовому полі України. З питань придбання "ЮРИСТ & ЗАКОН" звертайтеся до менеджерам ЛІГА :ЗАКОН чи до регіональним дилерам.
