Особливості розвитку вугільної промисловості в Україні
Одним з парадоксів стану вугільної промисловості в Україні є те, що ця галузь, що фактично виникла в XIX столітті повністю за ініціативою і за рахунок приватного капіталу, є зараз найбільш одержавленою. По різним даним на початку XXI століття від 90 до 95 % вуглевидобувних підприємств знаходилися в державній власності.
Однією з причин цього стали юридичні особливості. У СРСР була тенденція до гігантизму, укрупнення вуглевидобувних підприємств. У сфері Міністерства вугільної промисловості діяли великі трести і об'єднання, в які в якості підрозділів входили десятки і сотні шахт, транспортних і промислових підприємств. Самі по собі шахти, в переважній більшості не були окремими юридичними особами. Особливий статус мали розрізи і кар'єри, які не завжди існували як підприємства в правовому розумінні. Крім того, до складу таких підприємств входили об'єкти, що взагалі не мали прямого відношення до видобутку вугілля, наприклад: багатоквартирні житлові будинки, сільгосппідприємства і так далі. Таким чином, без дроблення трестів і об'єднань повноцінна приватизація підприємств вугільної промисловості була ускладнена.
Ці проблеми усвідомлювалися владою. Ще в лютому 1996 року Президентом України Леонідом Кучмою був прийнятий Указ "Про структурну перебудову вугільної промисловості"яким передбачалося створення державних підприємств як юридичних осіб на базі шахт і інших структурних підрозділів об'єднань, трестів, комбінатів у сфері управління Міністерства вугільної промисловості України, а також відділення від вуглевидобувних і вуглезбагачувальних державних підприємств об'єктів, діяльність яких не пов'язана із здобиччю і переробкою вугілля.
Проте починаючи з травня 1996 року по 2007 рік Кабінет Міністрів України (КМУ) номінально у виконання вищеназваного Указу прийняв ряд постанов, якими був впроваджений принцип "державної підтримки вугільної промисловості". Форми такої підтримки і перелік підприємств, які мали подібне право постійно мінялися. Незмінною залишалася можливість отримання дотацій з боку держави вуглевидобувними підприємствами на покриття збитків і вирішення соціальних питань.
Як передбачалося, кошти, що виділяються, повинні були використовуватися керівниками підприємств на розподіл перспективних і збиткових шахт, причому перші повинні були проходити корпоратизацію з наступною приватизацією, а другі - закриватися з рішенням за рахунок дотацій соціальних питань, що виникають у зв'язку з цим. На ділі ж. підсівання на "дотаційну голку", керівники шахт і об'єднань не були зацікавлені ні в закритті підприємств, ні в їх приватизації.
Перші досліди приватизації
Для реанімації процесу приватизації в 2001 році КМУ приймає Програму "Українське вугілля". Не дивлячись на те, що в Програмі признавалися як "низька інвестиційна привабливість вуглевидобувних підприємств"так і "відсутність реальних механізмів приватизації підприємств, які зважали б на специфіку вугільної галузі"способи рішення проблем були вибрані не найвдаліші. На базі вуглевидобувних і углеперерабатывающих підприємств було створено 21 велике державне об'єднання, до складу яких входили як рентабельні, так і нерентабельні шахти.
Необхідність ухвалення спеціалізованого закону про приватизацію вугільних підприємств давно не те що дозріла, а скоріш перезріла |
З урахуванням такого продажу "усе скопом" інтерес приватних інвесторів був досить обмеженим. З 21 вуглевидобувного об'єднання лише одно з найсучасніших об'єднань, "Павлоградуголь", було приватизовано в 2003-2004 роках. Власником "Павлоградугля" став концерн ДТЭК, який входить в СКМ. Окрім цього, були також приватизовані ряд дрібніших вугільних підприємств.
Звертає на себе увагу та обставина, що в тексті відповідного Указу Президента, вказаний процес називається "роздержавленням"а не приватизацією. Однією з причин цього є заплутаність нормативної бази, що діяла на той момент, яка фактично не дозволяла здійснити технічно бездоганну приватизацію.
Можливо тому, недавній перехід контролю ДТЭК над ще трьома вугільними об'єднаннями був здійснений без повноцінного оформлення права власності.
Нові правила гри
З урахуванням усього вищесказаного необхідність ухвалення спеціалізованого закону про приватизацію вугільних підприємств давно не те що дозріла, а скоріш перезріла.
У прийнятому Законі "Про особливості приватизації вуглевидобувних підприємств" явно робиться упор на спрощення процесу приватизації і захист прав інвесторів. Уперше об'єктами приватизації названі не лише існуючі великі об'єднання, а окремі шахти (шахтоуправління) і розрізи як єдині майнові комплекси (стаття 4).
Передприватизаційна підготовка вуглевидобувних підприємств може включати також виділення із складу підприємств структурних підрозділів, які не порушують технологічної єдності виробництва і технологічних циклів, і здійснення інших заходів.
Звертає на себе увагу також виділення в статті 5 в якості окремого суб'єкта приватизації посередників, що дозволяє таким посередникам, з одного боку, діяти самостійно, без необхідності надання інформації про кінцевий бенефіціар, а з іншого боку, підвищує ризик виникнення спекулятивної приватизації, здійсненої з метою майбутнього перепродажу реальним інвесторам.
Законом передбачений широкий круг способів приватизації. Так, відповідно до статті 7 Закону, приватизація об'єктів здійснюється наступними способами:
-продажа на аукціоні;
-продажа на інвестиційному конкурсі;
-иными способами, передбаченими законодавством з питань приватизації, у тому числі шляхом викупу орендарями або концесіонерами цілісних майнових комплексів вуглевидобувних підприємств, які були передані в концесію або оренду до дня набуття чинності Законом.
Вибір того або іншого способу приватизації повністю переданий на розсуд державних органів приватизації, що потенційно дає їм можливість надавати переваги тим або іншим інвесторам |
Таким чином, надаються широкі можливості, як для нової приватизації, так і для завершення здійснених раніше процесів "де факто" приватизація.
У статтях 8 і 9 Закону прописані процедури проведення продажу об'єктів приватизації на аукціоні і інвестиційному конкурсі, проте неясно, які об'єкти слід приватизовувати шляхом проведення аукціону, а які - через інвестиційний конкурс.
По суті, вибір того або іншого способу приватизації повністю переданий на розсуд державних органів приватизації, що потенційно дає їм можливість надавати переваги тим або іншим інвесторам.
Досить декларативно виглядають вимоги до інвестора надавати в орган приватизації інформацію про спосіб забезпечення виконання зобов'язань по фінансуванню інвестиційного проекту (частина 2 статті 9 Закону). У вигляді такої інформації можуть бути надані: банківська гарантія, резервні акредитиви, чеки, депозити і векселі або будь-яке інше забезпечення виконання зобов'язань, передбачене законодавством.
Іншими словами, потенційний інвестор може, приміром, укласти договір поручительства на усю суму інвестиційних зобов'язань (допустимо 200 млн. гривен) з товариством з обмеженою відповідальністю, статутний фонд якого складає лише 1500,00 гривен, - при цьому усі вимоги законодавства будуть виконані.
Для підприємств, які стали об'єктом приватизації, Законом створені пільгові стартові умови діяльності. Згідно із статтею 13 Закону встановлюються трирічний мораторій на застосування процедури примусової реалізації майна об'єктів приватизації шляхом зупинки старанного здійснення і мораторій на збудження подів про банкрутство вуглевидобувних підприємств. Вказана норма застосовується лише до тих вуглевидобувних підприємств, відносно яких прийнято рішення про приватизація після набуття чинності цього Закону, і до вуглевидобувних підприємств, приватизованих після набуття чинності цього Закону.
Згідно із статтею 11 Закону, кожному з працівників підприємства, яке приватизовується, надається право на першочергове придбання акцій, сума номінальної вартості яких складає 45 неоподатковуваних мінімумів прибутків громадян. Ціна однієї акції у разі пільгового продажу, передбаченою цією статтею, встановлюється на рівні половини номінальної вартості акції.
Складність застосування вказаної вище норми про право працівників вугільних підприємств на участь в процесі приватизації, полягає в тому, що в Законі відсутня процедура здійснення такого викупу, неясно, до кого і в який термін такий співробітник повинен звертатися для викупу акцій, які терміни і так далі
ВИСНОВОК
Незважаючи на очевидний позитивний ефект і назрілу необхідність прийняття нормативного акту про приватизацію підприємств вугільної промисловості, вказаний вище Закон України "Про особливості приватизації вуглевидобувних підприємств" потребує певних доопрацювань і уточнень. Можливо, деталізація передбачених Законом процесів і процедур буде врегульована в підзаконних актах, прийнятих в його виконання.
Партнер ЮК "Бізнес Форс" Віталій Правдюк
______________________
Від 16 травня 1996 р. N 521від 28 березня 1997 р. N 280від 6 січня в 1999 р. N 26від 27 грудня 2001 р. N 1733, від 21 серпня 2003 р. N 1311від 6 березня 2007 р. N 378.
2 Указ Президента України від 3 березня 2003 року N 185/2003 "Про заходи по роздержавленню відкритого акціонерного товариства Державна холдингова компанія "Павлоградуголь".
3 Так, цілісний майновий комплекс ГП "Добропольеуголь" був переданий в оренду, а ЦВК підприємств "Ровенькиантрацит" і "Свердловантрацит" були передані в концесію.
