Мы даем ЗНАНИЯ для принятия решений, УВЕРЕННОСТЬ в их правильности и ВДОХНОВЛЯЕМ на развитие честного бизнеса, как основного двигателя развития Украины
КРУПНОМУ БИЗНЕСУ
СРЕДНЕМУ и МЕЛКОМУ БИЗНЕСУ
ЮРИДИЧЕСКИМ КОМПАНИЯМ
ГОСУДАРСТВЕННОМУ СЕКТОРУ
РУКОВОДИТЕЛЯМ
ЮРИСТАМ
БУХГАЛТЕРАМ
Для ФЛП
ПЛАТФОРМА
Единое информационно-коммуникационное пространство для бизнеса, государства и социума, а также для профессиональных сообществ
НОВОСТИ
и КОММУНИКАЦИИ
правовые, профессиональные и бизнес-медиа о правилах игры
ПРОДУКТЫ
и РЕШЕНИЯ
синергия собственных и партнерских продуктов
БИЗНЕС
с ЛІГА:ЗАКОН
мощный канал продаж и поддержки новых продуктов

Судова практика захисту прав дітей у кредитних правовідносинах

Кредитна заборгованість: як суди захищають права дітей
31.12.2010, 10:00
7831
23

Як і очікувалось, поступово, при повній бездіяльності Національного банку України та уряду проблема кредитної заборгованості доходить свого апогею. Банки вже більш-менш отямились від кризи та масових неплатежів по кредитах і вимагають від позичальників більш дієвих рухів, направлених на погашення заборгованості, що виникла. А також відмовляються здійснювати подальшу реструктуризацію.

У свою чергу це призводить до того, що позичальник, який отримав реструктуризацію заборгованості і збільшив свої щомісячні платежі у майбутньому, не в змозі виконувати свої зобов'язання в повному обсязі та ще і з врахуванням доданих сум за рахунок отриманих відстрочок.

Банкам, які не хочуть або не можуть застосовувати інші механізми щодо реструктуризації заборгованості, не залишається іншого шляху, як здійснювати звернення стягнення на предмет застави або іпотеки.

При цьому ні банк, ні державу не цікавить, а що саме робити позичальникам, чиє житло забирають, та куди дівати дітей, які там проживають. Одним з позитивних моментів в цьому питанні є позиція судів у справах, пов'язаних з захистом прав дітей.

Так матеріали судової практики свідчать про те, що на даний час судами України вироблена ґрунтовна правова позиція стосовно спорів даної категорії - щодо визнання недійсним правочинів про передачу в іпотеку нерухомого майна, право на користування яким мають неповнолітні діти; ця позиція неодноразово підтримана Верховним Судом України.

Зокрема, у спорах цієї категорії суди, як правило, задовольняють вимоги про визнання недійсним договору іпотеки з підстав не дотримання при його укладенні вимог ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей", згідно з якою для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування.

Наведена правова позиція відображена у наступних судових рішеннях:

1. Рішення судів усіх інстанцій по справі за одним позовом:

Рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 02.11.2009 року по справі №2-3653/09;

Ухвала Апеляційного суду Херсонської області від 03.03.2010 року по справі №22ц-184;

Ухвала Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 30.07.2010 року.

2. Рішення судів усіх інстанцій по справі за одним позовом:

Рішення Хмельницького міськрайонного суду від 11 вересня 2009 року за позовом заступника прокурора міста Хмельницького;

Ухвала Апеляційного суду Хмельницької області від 19 листопада 2009 року по справі №22ц-2191;

Ухвала Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 березня 2010 року.

3. Рішення судів усіх інстанцій по справі за одним позовом

рішення Ківерцівського районного суду від 3 травня 2007 року та додаткове рішення Ківерцівського районного суду від 25 червня 2007 року.

Ухвала Апеляційного суду Волинської області від 16 серпня 2007 року по справі №22ц-626/07;

Ухвала Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 17 березня 2008 року.

4. Рішення судів усіх інстанцій по справі за одним позовом

рішення Мукачівського міськрайонного суду від 24 червня 2009 року.

Ухвала Апеляційного суду Закарпатської області від 21 жовтня 2009 року по справі №22-1645/09.

Ухвала Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 23 грудня 2009 року.

5. Інші рішення:

Ухвала Апеляційного суду Волинської області від 21 жовтня 2010 року по справі №22ц-5006/10;

Ухвала Апеляційного суду Чернівецької області від 28 липня 2010 року;

Ухвала Апеляційного суду Херсонської області від 06 жовтня 2010 року по справі №22ц-6257.

Ст. 3 Конвенції "Про права дитини", схваленої резолюцією 44-сесії Генеральної Асамблеї ООН 44/25 від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою ВР України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Основним законом, який визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток, встановлює основні засади державної політики у цій сфері, є Закон України "Про охорону дитинства", норми якого узгоджуються із вищеназваними положеннями Конвенції "Про права дитини" та не можуть тлумачитись звужено.

У випадку наявності будь-якої правової колізії, неповноти, нечіткості або суперечливості законодавства, що регулює спірні правові відносини, що стосуються інтересів дитини, суд відповідно до вимог ст.8 ЦПК України та ст. З Конвенції "Про права дитини" надаває перевагу якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. У т.ч. це стосується й положень такого підзаконного нормативно-правового акту, як Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Ростислав Кравець: "У судовій практиці приділяється значна увага фактичному місцю проживання дитини, а не місцю прописки на час отримання кредиту".

Суди неодноразово зауважували, що одним із правочинів, які не можуть вчиняти батьки без дозволу органів опіки і піклування, відповідно до статті 177 СК України є відмова від майнових прав дитини, до яких відноситься і право користування жилим приміщенням. Адже відповідно до частини другої та третьої ст.18 Закону України "Про охорону дитинства" діти члена сім'ї наймача або власника житлового приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчужені жилих приміщень та купівлі нового житла.

Наведені положення узгоджуються із вимогами частини другої ст.64 та частини першої ст.156 ЖК України та ст.405 ЦК України.

Таким чином, батьки управляють майном, майновими правами, які належать дитині, з обов'язковим врахуванням потреб та інтересів дитини, зокрема, з додержанням відповідних правил про опіку та піклування (з дозволу органу опіки та піклування), а тому отримання батьками дозволу органів опіки та піклування на укладення договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, є необхідним не тільки тоді, коли ці договори стосуються майна дитини, але й тоді, коли вони стосуються її майнових прав, зокрема, права на користування жилим приміщенням. Отримання такого дозволу є необхідною умовою законності відповідного правочину.

Наведене тлумачення цілком узгоджується з правовими позиціями, викладеними Міністерством праці та соціальної політики України в листі від 22.05.2006 року за №3411/0/14-06/042 та Міністерством юстиції України від 25.07.2006 року за №19-50-556 "Щодо отримання згоди органів опіки та піклування".

При цьому, згідно з положеннями частин третьої та четвертої ст. 29 Цивільного кодексу України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Тому, у судовій практиці приділяється значна увага саме фактичному місцю проживання дитини ніж місцю де вона була прописана на час отримання кредиту.

З метою визначення обставин, які б підтверджували проживання дитини у приміщенні переданому в іпотеку без дозволу органу опіки та піклування судами використовуються покази свідків, довідки з медичних, дошкільних та шкільних установ, матеріали анкети позичальника де б зазначалось про склад членів родини, а також копії паспортів що містяться у матеріалах кредитної справи з відмітками про наявність дітей. Як свідчить судова практика, саме ці докази приймаються судами до уваги при винесенні рішень щодо недійсності договорів іпотеки укладених без згоди органів опіки та піклування.

Нажаль в цілому це не вирішує проблеми погашення заборгованості, що виникла, однак дієво запобігає погіршенню житлових умов дітей та позбавлення їх житла. При цьому саме така позиція судів найчастіше спонукає банки до сумісного шляху вирішення питання погашення кредитної заборгованості.

Связаться с редактором

Войдите, чтобы оставить комментарий