Судовий прецедент. Закон припускає, а практика розташовує

Останнім часом багато практикуючих юристів відмічають важливість використання у своїй практиці судових прецедентів. Головних причин тому дві: численні зміни і доповнення, що вносяться в ключові нормативно-правові акти, і проведення судової реформи. Обидва згадані чинники породжують велику кількість правозастосовних колізій, у тому числі і в судовій практиці. У подібній ситуації використання судових прецедентів в юридичній практиці - свого роду орієнтир, що дає розуміння позиції українських суддів з тих або інших питань.

Сьогодні, мабуть, кожен юрист підтвердить, що знання одних тільки нормативно-правових актів виявляється недостатньо для ведення успішної юридичної практики. Зокрема, фахівець, що активно практикує в судах, повинен добре уявляти, як норми права застосовуються служителями Феміди і який результат може мати судовий процес при застосуванні тих або інших нормативно-правових документів. Як правило, до розуміння і правильного застосування тенденцій в судовій практиці приходять двома шляхами: або методом власних проб і помилок, або методом вивчення і аналізу вже існуючої практики і рішень.

В той же час, слід зазначити, що вивчення судової практики є досить копітким і трудомістким процесом, що займає дуже велику кількість часу, особливо з урахуванням кількості і контексту судових рішень, що приймаються в нашій країні. Згідно з теоретичними викладеннями, їх кількість може досягати до 5 млн. щорічно. Крім того, багато юристів при підготовці до засідань стикаються не просто з проблемою пошуку судових прецедентів, а з проблемою пошуку прецедентів, які б були найбільш близькі до предмета їх суперечки. І хоча нині з'явилися нові електронні ресурси, що полегшують завдання по вивченню практики, такі як Єдиний державний реєстр судових рішень, істотна кількість часу і зусиль все ж доведеться витратити на відбір схожих рішень, які найбільш показово відбивають суть, течію і результат суперечки. Цей реєстр може бути цілком прийнятним джерелом для пошуку окремих рішень переважно у стандартних справах.

"Як показують неодноразові опитування, проведені нами серед практикуючих юристів, та і серед теоретиків теж, їм потрібні не стільки мільйонні маси судової практики, просто закумульовані в загальну базу, і не окремі рішення у конкретній справі, скільки аналіз і розуміння тенденцій судової практики"- прокоментувала Ірина Петрушкевичкерівник Департаменту інформаційних ресурсів компанії ЛІГА :ЗАКОНщо випустила в квітні поточного року на ринок ресурс "Судові прецеденти".

За її словами, при створенні цього інструменту ставу зроблена на аналітичну роботу з рішеннями судової гілки влади. Йдеться про ретельно відібрані і систематизовані підбірки матеріалів судової практики з урахуванням історії їх розгляду і оскарження в судових інстанціях усіх рівнів, які формуються шляхом відсікання великої кількості аналогічних і незначних справ з багатомільйонної маси розрізнених матеріалів судової практики усіх органів судової системи, в т. ч. рішень, представлених в Єдиному реєстрі судових рішень. Крім того, база даних ресурсу "Судові прецеденти" постійно поповнюється новими судовими рішеннями.

У нашій країні не існує прецедентного права, можуть заперечити деякі. Так, офіційно не існує. Але усім практикуючим юристам відомо, що аналогія результату справ, що розглядаються в одному суді або одним суддею, або аналогічних справ в інших судах при їх розгляді або оскарженні має місце у більшості випадків і, не знаючи цих життєвих реалій, сподіватися на успіх в суді досить проблематично. Але, безумовно, робота з такими підбірками істотно полегшує можливості аналізу і вироблення прогнозованих позицій судових органів і представників суддівського корпусу при розгляді справ в судах України.

Про те, яке місце судовий прецедент займає в практичній юриспруденції і яке місце йому відведене в правовій системі України де-юре, ми говорили з представниками провідних українських юридичних компаній :

Андрій Астапов, керівний партнер "AstapovLawyers" :

По-перше, згідно ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини"при розгляді справ українські суди застосовують як джерело права практику Європейського суду з прав людини.

По-друге, судовий прецедент частенько використовується в судовій практиці "неформально". Особливо його значення проявляється після внесення значних змін до законодавства. В якості прикладу можна привести зміну норм процесуального права, регулюючих порядок визнання і виконання рішень іноземних судів і іноземних арбітражів в Україні (змінилася територіальна осудність таких справ, а саме: судами, компетентними розглядати клопотання про визнання і виконання іноземних рішень, замість апеляційних стали місцеві суди загальної юрисдикції). У цій ситуації судді, як правило, дотримувалися висновків про наявність у них компетенції, викладених у визначеннях у схожих справах, винесених іншими судами.

Якщо говорити про значення прецедентів в Україні, необхідно порушити ще одне важливе питання, яке, на мій погляд, має найбезпосередніше відношення до прецедентів.

Нові редакції Цивільного процесуального, Господарського процесуального кодексів Україниа також Кодексу адміністративного судочинства України (ст. ст. 355, 111-16, 237 відповідно) містять наступну основу для відміни рішень вищих спеціалізованих судів : неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих же норм матеріального праващо спричинило прийняття різних за змістом судових рішень в подібних правовідносинах.

На практиці це означає, що, приймаючи рішення, що суперечить вже існуючому, Вищий спеціалізований суд тим самим створює правову основу для відміни ухвали, що виноситься ним, в майбутньому. Фактично існування вказаної вище норми закону дає додаткові підстави для ретельного вивчення практики відповідного вищого спеціалізованого суду при обгрунтуванні позовних вимог або вибудовуванні стратегії захисту в тій або іншій справі. У разі існування рішення Вищого спеціалізованого суду у схожій справі має сенс ознайомитися з викладеною в рішенні позицією і аргументацією суду і дотримуватися її під час розгляду справи в судах першої і апеляційної інстанції. У такому разі при винесенні місцевим або апеляційним судом несприятливого рішення шанси на його відміну будуть досить високі.

Крім того, у разі винесення Вищим спеціалізованим судом рішення, протилежного до винесеного їм раніше в схожій правовій ситуації, існує висока вірогідність того, що Верховний Суд відмінить оспорюване рішення і відправить справу на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому рішення Вищого спеціалізованого суду є обов'язковим для усіх судів України, і при новому розгляді справи суд першої інстанції зобов'язаний буде дотримуватися виводів ВСУ.

Ілля Костин, старший партнер ЮК "Правовий альянс":

Давайте говорити прямо: офіційно доктрина прецедентного права у нас не застосовується. Між тим часто перед початком судового процесу юристи витрачають багато часу на пошук судового прецеденту, тому як розуміють, що наявність позитивного судового прецеденту може істотно полегшити тягар відстоювання своєї правової позиції.

Скільки разів судді запитували у нас про наявність судового прецеденту у справаху яких правова позиція не є явною, а повинна грунтуватися на дусі закону, верховенстві права! Скільки разів ми, юристи, адвокати, які активно практикують в суді, мріяли про те, як було б зручно, якби судове рішення дійсно дорівнювало силі закону і повинне було застосовуватися усіма і на усій території України! Законодавці увесь час випробовували нас на міцність.

У ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України (зміни, що набули чинності з 30.07.2010 р.) передбачено, що рішення Верховного Суду України є обов'язковими для усіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, який містить вказану в рішенні норму, а також для усіх судів України. Аналогічні норми містяться в ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України і ст. 360-7 Цивільного процесуального кодексу України.

Проте говорити про офіційне застосування доктрини прецедентного права в Україні, особливо у світлі останніх змін процесуального законодавства, за моїм глибоким переконанням, поки дуже рано.

Вадим Беляневич, кандидат юридичних наук, адвокат, старший радник ЮФ "Василь Кисиль і Партнери" :

Наскільки мені відомо, серед практикуючих адвокатів і суддів далеко не усі підтримують ідею посилення ролі судової практики в правозастосуванні. В основному побоювання адвокатів зводяться до того, що якість судових актів українських судів залишає бажати кращого, що судової помилки, що одного разу припустилася, може стати нехорошим зразком для подальших судових справ. З цим важко не погодитися, проте чи варто пасивно чекати, коли наше суспільство досягне досить високого рівня правової культури? Думаю, що надання судовим актам Верховного Суду певної міри нормативності (а разом з ними і судовим актам касаційних судів, що пройшли через процедуру перевірки ВСУ) матиме значний зворотний вплив на самі суди, спонукатиме суддів виносити і писати якісні судові рішення. Адже будь-яке з них може потрапити у фокус вищих судових інстанцій і значно посилених останнім часом органів непроцесуального контролю над судовою діяльністю.

Внутрішні процедури підготовки справ адвокатами судового департаменту нашої юридичної фірми передбачають підбір і використання судових актів, нормообразующие, що містять, правові позиції. Формування досьє судової практики у судовій справі і подача його до суду з відповідними письмовими поясненнями сталі повсякденною нормою і важливої складової роботи адвокатів фірми у кожній справі. Звичайно, не є одиничними випадки, коли суддя відмахується від таких матеріалів, вважаючи, що формально не пов'язаний правовими позиціями вищих судів. Проте наявність в матеріалах справи такого досьє може стати корисною при перегляді справи в апеляційній і касаційній інстанції, а також при ухваленні рішення про допуск справи до перевірки судового акту касаційного суду Верховним Судом.

Знання судової практики не перешкодить і юристам, які займаються підготовкою проектів договорів і інших правових документів, юридичним аналізом, оскільки дає можливість передбачити розвиток правовідношення, якщо воно перейде в стадію конфлікту, дати достовірнішу оцінку ризиків і т. п.

Володимир Губенко, керівний партнер ЮФ "Губенко і Партнери" :

Не можу не погодитися зі своїми колегами в тому, що судовий прецедент має велике значення в системі права. Проте, на мій погляд, недавніми змінами, внесеними в ряд нормативно-правових актів, законодавці створили усі умови, що дозволяють де-факто рахувати судовий прецедент одним з джерел права.

Хоч українські суди і не наділені нормотворчими функціями, але Верховний Суд України, згідно п. 2 ч. 2 ст. 47 Закону України "Про судоустрій України" № 3018 - IIIмав право давати судам роз'яснення з питань застосування законодавства на основі узагальнення судової практики і аналізу судової статистики. У Законі України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453 - VIяким був скасований Закон України № 3018 - III, передбачено, що тепер повноваження давати такі роз'яснення відносно застосування судами законодавства мають вищі спеціалізовані суди.

Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 36 Закону № 2453 - VI роз'яснення Пленуму Вищого спеціалізованого суду носять рекомендаційний характер. Попередній Закон № 3018 - III не уточнював, що роз'яснення є рекомендаційними актами, що породжувало різні погляди на їх правову природу і обов'язковість для судів.

Примітно, що кроки у бік визнання прецеденту в якості джерела права зроблені законодавцем в раніше згаданому Законі України "Про судоустрій і статус суддів". Згідно п. 1 ч. 2 ст. 38 вказаного Закону, Верховний Суд України переглядає справи на підставі неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції однієї і тієї ж норми матеріального права в подібних правовідносинах, в порядку, передбаченому процесуальним законом. Цим же Законом внесені зміни і доповнення до процесуальних законів, а саме - норма про те, що рішення ВСУ, прийняті за результатами розгляду подібних заяв, є обов'язковими для усіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують відповідний нормативно-правовий акт, у тому числі для судів. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішеннями ВСУ.

Таким чином, можна сказати, що перелік джерел права в Україні тепер розширений і враховує також рішення ВСУякі за своєю суттю є прецедентами. У таких умовах підвищується роль збірок судових рішень, які і без того є для юристів важливим орієнтиром у виборі правової позиції. На жаль, Єдиний державний реєстр судових рішень, яким ми користуємося через інтернет, поки не став повними зборами судових прецедентів. Частенько там відсутні шукані документи. Отже добре систематизовані збірки судових рішень, на мій погляд, в майбутньому користуватимуться все більшою популярністю серед юристів.

Підводячи підсумки, можна констатувати, що, не будучи формально джерелом права в Україні, судовий прецедент проте активно використовується разом з розвитком процесу законодавчого закріплення використання в Україні прецедентного права. Таким чином, можна сміливо говорити про те, що судовий прецедент є важливим елементом правової системи України, а вивчення і аналіз прецедентної бази - невід'ємною частиною повсякденної роботи судових юристів.