Закон "Про судоустрій і статус суддів" наділив вищі спеціалізовані суди статусом останньої інстанції і ввів нову стадію судочинства, яка може позбавити Верховний Суд України можливостей для перегляду судових рішень. Вершити правосуддя на цій стадії будуть виключно вищі спеціалізовані суди. Стадія характеризується відсутністю процедурних норм, таємністю провадження у справі і неможливістю оскарження рішень, прийнятих за результатами її проходження.
Важливою особливістю реформування судової системи є те, що Верховному Суду України віднині надлежит розчинити свої повноваження в "посилених" компетенціях вищих спеціалізованих судів і впасти в повну залежність від їх рішень. Залишаючи за найвищою судовою інстанцією "статусний фасад", законодавець позбавив її яких-небудь діяльних функцій в цій сфері. За новим законом вищі спеціалізовані суди самостійно прийматимуть рішення про осудність або неосудність справ Верховному Суду України.
Це виглядатиме так.
Заяви про перегляд рішень вищих спеціалізованих судів подаватимуться до цих же самих судів. Однією з функцій цих судів є визначення правильності винесення ними ж їх власних рішень. Чи, якщо виражатися сухою мовою нормативної лексики, "вирішення питання про допуск справи до виробництва Верховним Судом України".
Ця функція включає право вищих спеціалізованих судів відмовляти в допуску справ до виробництва у Верховному Суді. Вимога, яка пред'являється до визначення про відмову в допуску справи, а таке визначення було обгрунтованим. ГПК і КАС встановили, що визначення судів є різновидами судових рішень. При цьому в КАС (ст. 159) вказано загальне правило, що судове рішення має бути законним і обгрунтованим. Буде цілком допустимим аналогічно пред'явити подібні вимоги до усіх процесів - оскільки положення ст. 129 Конституцій називає законність в якості однієї з основ судочинства. Таким чином, справедливим буде допущення, що усі судові рішення мають бути законними і обгрунтованими. Включаючи визначення про відмову в доступі справи до перегляду Верховним Судом України. Проте реформа внесла в це правило свої корективи. Усі процесуальні кодекси в новій редакції вказують, що визначення вищих спеціалізованих судів про відмову в допуску справи до виробництва Верховним Судом України мають бути обгрунтованими. Не законними і обгрунтованими, а просто обгрунтованими. Що це - "посилення" загального принципу обгрунтованості судових рішень або відмова від дотримання законності при винесенні такого визначення? На користь першого припущення говорить хіба тільки те, що не можна так безсоромно зневажати конституційний принцип законності. На користь же другого - те, що норми, що передбачають підстави для відмови в доступі, ні в одному законі не містяться. Це означає, що кожен вищий спеціалізований суд абсолютно вільний в допуску/недопуску справи до виробництва у Верховному Суді України.
Кожен вищий спеціалізований суд абсолютно вільний в допуску/недопуску справи до виробництва у Верховному Суді України |
Питання про те, наскільки це відповідає конституційному принципу инстанционности, залишається відкритим.
Для того, щоб побачити наочно усю парадоксальність цього нововведення, досить "спуститися" нижче на один "правосудний ступінь". Наприклад, основи для перегляду рішень судів апеляційних інстанцій чітко передбачені в процесуальних кодексах. Це порушення норм матеріального і процесуального права. Тобто, якщо суд апеляційної інстанції при розгляді справи порушив норми матеріального/процесуального права, то його рішення підлягає перегляду касаційною інстанцією. При цьому апеляційні суди не наділені правом оцінки їх власних рішень для визначення подальшої долі справи. Скарги на рішення апеляційних судів подаються безпосередньо до суду касаційної інстанції. Це справедливо і відповідає здоровому глузду - суд (в даному випадку - апеляційний) виносить ухвали законні і обгрунтовані. Якщо згодом цей же самий суд погоджується з тим, що є основи для його перегляду, то він таким чином розписується у власній некомпетентності або серйозних порушеннях закону.
Тобто тільки касаційна (а не апеляційна - що винесла спірний вердикт) інстанція приймає рішення, чи належить переглядати справу. Це виглядає виправданим - вимоги, що пред'являються до суддів вищого ступеня "інстанції" в ієрархії судів, завжди вище і жорсткіше. Таким чином, тільки суд більше високого рівня може з позиції вищого професіоналізму оцінити законність і обгрунтованість рішення, прийнятого нижчою інстанцією. З переглядом же справи у Верховному Суді справа йде абсолютно інакше. Вищий спеціалізований суд розглядає свій власний акт (наприклад, постанова) з позиції можливостей його подальшого перегляду у вищій по відношенню до нього, і найвищою - взагалі, інстанції і виносить відповідну ухвалу (наприклад - не допустити!).
При цьому законодавець не передбачив яких-небудь можливостей по оскарженню визначення вищого спеціалізованого суду про відмову в допуску справи до розгляду Верховним Судом. В той же час питання про допуск справи до перегляду вирішується без виклику учасників процесу. Наскільки тут дотримуються такі конституційні основи судочинства, як забезпечення права на оскарження і гласність судового процесу - однозначно відповісти важко.
Яких-небудь можливостей по оскарженню визначення вищого спеціалізованого суду про відмову в допуску справи до розгляду Верховним Судом не передбачено |
По суті, новий закон передбачає виникнення неминучого "підпроцесу", такій напівофіційній стадії, що знаходиться між касаційним оскарженням і процедурою перегляду рішень Верховним Судом України. Таку стадію можна умовно позначити як "допусковое виробництво". Таке "виробництво" перебуває повністю в компетенції вищих спеціалізованих судів і характеризується наступними ознаками:
- відсутність правових норм, що визначають підстави для допуску (недопуску) справи до перегляду Верховним Судом України;
- відсутність процесуальних норм, що регламентують порядок такого "виробництва";
- привласнення вищими спеціалізованими судами повноважень вищої судової інстанції;
- таємність;
- неможливість оскарження судових рішень, прийнятих за результатами такого "допускового виробництва".
Зважаючи, що Верховний Суд згідно з реформою скорочується до 20 чоловік (по 5 на кожен вид судочинства), можна припустити наступне. Остаточні вердикти у судових справах виноситимуть вищі спеціалізовані суди. Вони ж відмовлятимуть в допуску справ до перегляду по абсолютній більшості відповідних заяв. Потрапляти ж на перегляд будуть лише ті справи, де містяться питання, по яких спеціалізовані суди самі потребують відповідних роз'яснень.
Ситуація багато в чому нагадує виникнення Британської співдружності націй. У 1931 році Вестминистерским статутом була закріплена абсолютна самостійність членів королівства. Кожен з них діставав можливість ухвалювати власні закони, навіть якщо вони і суперечать законам Великобританії, мати власного монарха, але при цьому особа Британського монарха залишалася єдиною для усіх країн Співдружності. Можливо, принцип "англійської королеви" багато в чому сприяв розвитку державності кожного конкретного домініону. В той же час його втілення в єдиній системі українського правосуддя навряд чи може бути виправданим.
