Завершення розгляду господарської справи та набрання судовим рішенням законної сили саме по собі ще не гарантує реального відновлення порушених прав. Тому, після отримання рішення, яке набрало законної сили, та судового наказу стандартною практикою є звернення до державного або приватного виконавця з метою примусового виконання. Водночас у випадках, коли боржником виступає держава, зокрема в особі державних підприємств, виконання відповідних рішень здійснюється в межах компетенції державної виконавчої служби. При цьому ефективність виконання судового рішення може бути поставлена під сумнів через бездіяльність державного виконавця, що особливо відчутно у сфері господарських правовідносин, де результат судового розгляду зазвичай має безпосередній економічний вимір. Відтак, виникає закономірне питання: якщо державний виконавець допускає протиправну бездіяльність, то наскільки реальним є механізм її оскарження?
Варіанти оскарження
Чинне законодавство передбачає різні варіанти оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця в межах виконавчого провадження, відкритого після судового розгляду. Однак якщо з конкретними рішеннями чи діями, як правило, усе більш-менш зрозуміло - вони оформлюються відповідними постановами або іншими документами і мають чітко зафіксований зміст, то бездіяльність має дещо іншу правову природу. Вона не виражається в конкретному акті, а тому потребує особливого підходу до доказування: скаржник повинен обґрунтувати, що саме був зобов'язаний вчинити виконавець відповідно до закону, а також чому невчинення відповідних дій порушує права скаржника як сторони виконавчого провадження. Саме ця специфіка ускладнює доведення бездіяльності державного виконавця та впливає на обрання способу захисту.
Так, одним із передбачених законом способів реагування на протиправну бездіяльність державного виконавця є подання скарги до начальника відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований цей виконавець. Така можливість встановлена Законом України "Про виконавче провадження" і може бути реалізована стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження, за винятком боржника. У разі незгоди з рішенням, діями чи бездіяльністю начальника відділу скарга може бути подана до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня.
Вказана скарга подається виключно в письмовій формі та повинна відповідати встановленим законом вимогам до змісту, зокрема містити реквізити відповідного виконавчого документа, виклад обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги, посилання на порушену норму закону тощо.
Для подання такої скарги законом встановлено десятиденний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав. Примітним є те, що бездіяльність, на відміну від рішень та дій, у нормі щодо зазначеного строку прямо не згадується, що на практиці може ускладнювати процес її оскарження. Можливість поновлення цього строку законодавством не передбачена.
Альтернативним варіантом оскарження бездіяльності державного виконавця є подання скарги безпосередньо до територіального органу Міністерства юстиції України. Як приклад, такий спосіб може застосовуватися у випадках, коли скаржник вважає, що протиправна бездіяльність державного виконавця не була усунута після подання скарги до його начальника.
Разом з тим порядок подання такого звернення в законі не регламентований. Тому при підготовці цієї скарги доцільно враховувати вищезгадані вимоги Закону "Про виконавче провадження" та зважати як на правила щодо її змісту й виключно письмової форми, так і на десятиденний строк для подання.
Однак на практиці найбільш поширеним способом захисту своїх прав у випадку протиправної бездіяльності державного виконавця є звернення до суду. Закон "Про виконавче провадження" закріплює можливість оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавця до суду, який видав виконавчий документ. Водночас процесуальні кодекси встановлюють спеціальні норми, що визначають порядок подання та розгляду таких скарг.
Окремо зупинимося на особливостях оскарження бездіяльності державного виконавця за правилами господарського судочинства.
Особливості оскарження в судовому порядку
Господарський процесуальний кодекс України прямо передбачає право сторін виконавчого провадження звернутися до суду зі скаргою у разі, якщо бездіяльністю державного виконавця під час виконання судового рішення порушено їхні права. При цьому йдеться саме про той суд, який розглядав справу як суд першої інстанції та видав виконавчий документ.
Відповідна скарга подається виключно в письмовій формі та повинна відповідати чітко визначеним процесуальним вимогам. Закон установлює обов'язковий перелік її реквізитів: зокрема, мають бути визначені сторони виконавчого провадження, державний виконавець, бездіяльність якого оскаржуються, ідентифікатор для повного доступу до інформації про відповідне виконавче провадження, виклад обставин, якими обґрунтовуються вимоги скаржника, тощо.
Важливе значення має дотримання строків для звернення. Загальне правило передбачає можливість подання скарги на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця протягом десяти днів з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав. Водночас, на відміну від порядку оскарження, передбаченого Законом "Про виконавче провадження", пропущений строк може бути поновлений судом за наявності поважних причин, якщо заявлено відповідне клопотання. За відсутності таких причин скарга залишається без розгляду.
Разом з тим судова практика виходить з того, що бездіяльність має триваючий характер та існує доти, доки не будуть вчинені дії, які свідчать про її припинення. Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 26 березня 2025 року у справі № 910/1114/21, залишати без розгляду скаргу на таку бездіяльність через пропуск строку подання - неправильно і суперечить процесуальному закону. Своєю чергою не менш показовим є висновок Верховного Суду в постанові від 10 січня 2022 року у справі № 908/5303/15, згідно з яким бездіяльність державного виконавця є триваючим правопорушенням, у зв'язку з чим початок перебігу строку на її оскарження автоматично відкладається.
Отже, такі підходи Верховного Суду безпосередньо впливають на практику оскарження бездіяльності державного виконавця та свідчать про можливість її оскарження в будь-який момент протягом усього періоду, поки така бездіяльність триває, без необхідності поновлення строку на подання скарги.
У результаті розгляду скарги, якщо доводи скаржника визнаються обґрунтованими, суд може визнати бездіяльність державного виконавця неправомірною та зобов'язати його усунути допущене порушення шляхом вжиття передбачених Законом "Про виконавче провадження" заходів примусового виконання.
Примітним є також те, що окремо передбачено обов'язок відповідного органу державної виконавчої служби повідомити суд і скаржника про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги, не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання.
Судова практика оскарження
Втім, яким би деталізованим не був процесуальний механізм оскарження бездіяльності державного виконавця, його цінність визначається лише реальними результатами. Своєю чергою саме судова практика дає відповідь на ключове питання: наскільки реальний цей механізм захисту прав?
Аналіз актуальної практики свідчить, що господарські суди дійсно застосовують його як ефективний засіб судового контролю. Як приклад, упродовж 2025 року Господарський суд міста Києва неодноразово задовольняв скарги на бездіяльність державного виконавця, визнавав таку бездіяльність неправомірною та зобов'язував усунути допущені порушення.
Серед таких рішень, зокрема:
Попри відмінність фактичних обставин кожної справи, зазначені ухвали об'єднує підхід, за яким суд виходить із обов'язку державного виконавця діяти достатньо активно, своєчасно та в межах наданих законом повноважень. При цьому йдеться не лише про дотримання стандартних процедур, а про реальне спрямування дій виконавця на досягнення результату у вигляді фактичного виконання судового рішення. Формальне відкриття виконавчого провадження або його приєднання до зведеного не вважається судом належним виконанням обов'язків, покладених на державного виконавця. Відповідно, зазначені судові рішення підкреслюють, що за відсутності здійснення повного обсягу виконавчих дій, така бездіяльність державного виконавця може бути визнана протиправною з відповідними процесуальними наслідками.
Висновок
Таким чином, оскарження бездіяльності державного виконавця у межах господарського судочинства є реальним і практично дієвим механізмом захисту прав. Практика демонструє, що після ухвалення відповідного судового рішення державний виконавець, як правило, «пришвидшується» у вчиненні необхідних виконавчих дій та застосовує необхідні й доступні заходи примусового виконання. Також, інколи належні дії починають здійснюватися виконавцем одразу після подання скарги, ще до винесення відповідного судового рішення. Водночас ефективність цього механізму значною мірою залежить від якісної підготовки, збирання повного обсягу доказів та детального обґрунтування скарги, тому залучення досвідчених юристів у подібних випадках є першочерговою передумовою успіху.
Анастасія Клян,
радниця судової практики GOLAW, адвокатка
Станіслав Жуков,
помічник юриста судової практики GOLAW