Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплює право кожного на справедливий суд. У кримінальному провадженні гарантії цієї норми поширюються як на стадію судового розгляду, так і на досудове розслідування. Водночас сторона обвинувачення часто нехтує європейськими стандартами, що, як свідчить аналіз практики Європейського суду з прав людини, проявляється у таких типових помилках.
1-ша помилка: Провокація вчинення кримінального правопорушення
Право на справедливий суд порушується, якщо органи правопорядку виходять за допустимі межі розслідування та впливають на особу, провокуючи її на вчинення злочину. ЄСПЛ розмежовує допустиме використання спеціальних методів розслідування та провокацію. Ключове питання полягає в тому, чи була особа схильна вчинити злочин до втручання правоохоронців, чи саме їхні дії сформували цей намір.
Органи влади повинні залишатися переважно пасивними: не чинити тиску, не використовувати наполегливі переконання та не створювати штучних умов, які підштовхують особу до вчинення злочину. Крім того, ЄСПЛ оцінює, чи були об'єктивні підстави для проведення операції, яка була її мета, чи існував належний контроль за її проведенням та чи не вийшли правоохоронці за межі допустимого.
Показовою є справа "Акбай та інші проти Німеччини" (заяви № 40495/15 та ін., 2020). У цій справі поліцейський під прикриттям запропонував заявникам безпечний канал для перевезення великої партії кокаїну. Суд звернув увагу на те, що правоохоронці не просто спостерігали за вже існуючою злочинною діяльністю, а створили умови, які істотно вплинули на її реалізацію. За відсутності активної допомоги агентів держави заявники не мали б злочинного умислу та реальних фінансових чи технічних можливостей для організації протиправної схеми.
Окремо ЄСПЛ оцінив ситуацію щодо другого заявника, який був залучений до злочину першим. Суд врахував, що участь другого заявника була безпосередньо зумовлена саме тими умовами, які були штучно створені державою. Тому має місце непряма провокація.
Насамкінець, суд наголосив, що поведінка правоохоронних органів була протиправною, а тому наслідком такої провокації є недопустимість отриманих доказів або припинення провадження.
Ця практика свідчить про те, що в кожній справі, де залучені агенти під прикриттям, інформатори або контрольовані закупівлі, захисту варто перевірити: хто був ініціатором злочину, коли виник злочинний умисел та яку саме роль у його реалізації відіграли правоохоронці.
2-га помилка: Обмеження права на доступ до правової допомоги
Право на доступ до правової допомоги має бути забезпечене з моменту, коли особа піддається "кримінальному обвинуваченню" в автономному розумінні Конвенції. Відповідно, проведення первинних слідчих дій (затримання, особистий обшук, допит, огляд місця події) без участі захисника, "оформлення" відмови від адвоката шляхом підписання стандартного друкованого бланка або допит фактичного підозрюваного як свідка без роз'яснення права на правничу допомогу є порушенням статті 6 Конвенції.
Показовою є справа "Бьоз проти Бельгії" (заява № 71409/10, 2018). Заявника допитували без участі адвоката, а його показання згодом використали в кримінальному провадженні. ЄСПЛ оцінив не лише сам факт відсутності захисника, а й сукупність процесуальних обмежень: заявник не мав належного доступу до адвоката, його не було належним чином поінформовано про право не давати показань, а отримана інформація була використана для подальшого переслідування. У результаті показання заявника суттєво вплинули на подальше обвинувачення та судовий розгляд. ЄСПЛ наголосив, що оскільки отримані без захисника відомості стали частиною доказової бази, загальна справедливість провадження була підірвана. Відповідно, має місце порушення статті 6 §§ 1 та 3 (c).
Процесуальна помилка обвинувачення може стати точкою опори для захисту, якщо адвокат знає, де саме суди проводять межу допустимого. У LIGA360 зібрані практика ВС та ЄСПЛ, аналітика й інструменти, які допомагають швидше знайти потрібну правову позицію та оцінити її значення для конкретного кримінального провадження. Замовте демо LIGA360 та подивіться, як це працює на вашій справі.
3-тя помилка: Приховування матеріалів від сторони захисту
Згідно зі статтею 6 Конвенції принцип рівності сторін та змагального судового розгляду вимагає, щоб органи кримінального переслідування розкривали стороні захисту всі наявні у них докази - як докази, що підтверджують обвинувачення, так і докази, що можуть виправдати особу.
Однак слідчі та прокурори часто вважають, що мають право самостійно вирішувати, які матеріали досудового розслідування є релевантними для передачі захисту, а які можна приховати (наприклад, первинні показання свідків, що суперечать версії слідства, або протоколи НСРД із виправдувальними відомостями). Такий підхід прямо суперечить статті 6 § 1 Конвенції.
У справі "Роу і Девіс проти Сполученого Королівства" (заява № 28901/95, 2000) прокуратура самостійно, без інформування суду першої інстанції та захисту, вирішила приховати певні докази з міркувань суспільного інтересу. ЄСПЛ констатував порушення статті 6 § 1, підкресливши, що приховування доказів позбавляє обвинуваченого права на справедливий суд.
В іншій справі "Натунен проти Фінляндії" (заява № 21022/04, 2009) поліція та прокурор вилучили й знищили частину записів телефонних розмов, визнавши їх "нерелевантними", без надання захисту можливості оцінити їхній зміст. Суд визнав таку практику несумісною з вимогами рівності сторін.
Ця практика Суду підкреслює очевидне: якщо адвокат не має доступу до первинних показань свідка, матеріалів НСРД, записів розмов чи інших документів, які можуть суперечити версії обвинувачення, він фактично позбавлений можливості повноцінно перевірити доказову базу та вибудувати стратегію.
4-та помилка: Порушення презумпції невинуватості
Доти, доки вина особи не буде доведена в установленому законом порядку, представники держави повинні утримуватися від публічних заяв, які фактично проголошують її винною. Існує принципова різниця між заявою про те, що особа підозрюється у вчиненні злочину, та стверджувальною заявою про те, що вона вчинила цей злочин. Публічні заяви високопосадовців, що впливають на формування суспільної думки про винуватість підозрюваного, не лише порушують статтю 6 § 2 Конвенції, а й чинять негативний тиск на суд.
У справі "Гуцанові проти Болгарії" (заява no. 34529/10, 2014) міністр внутрішніх справ у інтерв'ю ЗМІ після арешту заявника заявив, що той протягом років уособлював "досконалу систему махінацій". Суд визнав це прямим порушенням статті 6 § 2 Конвенції.
При цьому порушення презумпції невинуватості не обов'язково полягає в прямій фразі "ця особа винна". Значення можуть мати контекст, зміст заяви, статус посадовця та спосіб подання інформації суспільству. Тому для захисту важливо фіксувати не лише сам факт публічної заяви, а й її точний текст, контекст, дату, статус особи, яка її зробила, а також те, як саме була представлена причетність підозрюваного до кримінального правопорушення.
5-та помилка: Неефективність досудового розслідування / судового розгляду
Стаття 6 Конвенції гарантує розгляд справи в розумний строк. При цьому держава зобов'язана організувати свою судову систему таким чином, щоб забезпечити ефективний розгляд кожної справи, уникаючи періодів безпідставної бездіяльності.
Безсумнівно, складні кримінальні провадження можуть тривати довше, однак сама по собі складність справи не пояснює кожного періоду бездіяльності органів влади.
Це питання ЄСПЛ розглядав, зокрема, у справі "Рутковські та інші проти Польщі" (заяви № 72287/10 та ін., 2015). У своєму пілотному рішенні Суд констатував системну проблему надмірної тривалості проваджень і виділив аспекти, які держава повинна покращити або змінити. Затягування розслідування кримінальних проваджень, на яке скаржилися заявники, уряд намагався аргументувати складністю розслідування економічних злочинів.
Однак ЄСПЛ установив порушення статті 6 § 1, зазначивши, що навіть за умови великої складності справи Суд не може визнати "розумними" безпідставні тривалі періоди затримок у розслідуванні провадження. Хоча певна складність може виправдати довший час розгляду, вона не є достатньою підставою для обґрунтування всієї тривалості процесу, якщо органи влади не діяли з належною сумлінністю щодо його просування.
Висновок
Порушення права на справедливий суд не завжди виглядає очевидним. Іноді воно проявляється у провокуванні злочину, що складно виявити без аналізу всіх матеріалів провадження. Іноді - у проведенні допиту особи без адвоката, роках бездіяльності, нерозкритих документах або публічній заяві посадовця.
Саме тому для сторони захисту важливо не лише реагувати на такі порушення постфактум, а й своєчасно їх виявляти, фіксувати та ставити перед судом питання про їхні процесуальні наслідки.
Практика ЄСПЛ показує: справедливість кримінального провадження оцінюється не лише за його результатом, а й за тим, яким шляхом держава до цього результату дійшла.
Анастасія Савчук,
молодша юристка LCF Law Group