Коли закон стає ризиком: конституційна скарга як інструмент захисту бізнесу, активів і власності

У правовій державі судове рішення має бути не лише формально законним, а й відповідати базовим конституційним принципам - справедливості, рівності, пропорційності та правової визначеності. Проте українська практика довгий час демонструвала іншу проблему: навіть безпомилкове судове рішення може призводити до несправедливого результату, якщо сам закон є дефектним.

Саме для таких ситуацій Конституція України передбачила окремий інструмент - конституційну скаргу. Це механізм, який дозволяє фізичним особам і бізнесу оскаржити не рішення суду, а закон, який був застосований у їхній справі.

Сьогодні цей інструмент уже не є теоретичним - він активно змінює правила гри для бізнесу, інвесторів і власників активів.

1. Коли проблема - не в суді, а в законі

Для бізнесу принципово важливо правильно визначити джерело порушення. Іноді йдеться про помилку суду. Але дедалі частіше - про ситуацію, коли суд діє правильно, проте змушений застосувати норму, яка:

1) обмежує право власності без належного балансу;

2) створює нерівні або дискримінаційні умови;

3) покладає надмірний фінансовий або регуляторний тягар;

4) допускає надмірне втручання держави у господарську діяльність;

5) порушує принцип правової визначеності.

У таких випадках конституційна скарга стає не черговим процесуальним етапом, а стратегічним інструментом впливу на саму правову систему.

2. Що саме перевіряє Конституційний Суд

Предметом конституційної скарги є не судове рішення, а закон або його положення, яке було застосоване в остаточному судовому рішенні.

Це принципово відрізняє цей механізм від апеляції чи касації: Конституційний Суд не переглядає факти, а відповідає на ключове питання - чи відповідає сам закон Конституції.

Саме тому конституційна скарга - це інструмент не "виграти справу", а змінити правила для всіх.

3. Хто може звернутися

Конституційна скарга - це не абстрактний юридичний механізм, а практичний інструмент захисту для фізичних осіб та юридичних осіб приватного права. Юридичні особи публічного права таким правом не наділені.

Для бізнесу це означає, що компанія, яка вже пройшла всі судові інстанції та отримала остаточне судове рішення, не завжди вичерпує можливості захисту. Якщо у справі була застосована норма закону, яка порушила права компанії та має ознаки неконституційності, бізнес може ініціювати її перевірку Конституційним Судом України.

4. Ключові умови подання

Конституційна скарга може бути подана лише за наявності чітких юридичних передумов:

- по-перше, у справі має бути остаточне судове рішення;

- по-друге, у цьому рішенні має бути застосовано конкретний закон або його окреме положення;

- по-третє, саме ця норма має впливати на порушення прав заявника;

- по-четверте, заявник має належно обґрунтувати, чому відповідне положення не відповідає Конституції України;

- по-п'яте, усі інші національні засоби юридичного захисту мають бути вичерпані;

- по-шосте, скарга має бути подана у встановлений законом строк - як правило, протягом трьох місяців з дня набрання законної сили остаточним судовим рішенням.

5. Стратегічне значення для бізнесу та власників активів

Для компаній і власників значних активів конституційна скарга є інструментом стратегічного захисту у спорах, де йдеться не лише про фінансовий результат, а про фундаментальні гарантії: право власності, передбачуваність регулювання, законні очікування та довіру до держави.

Значення конституційної скарги особливо зростає в податкових, регуляторних, корпоративних, майнових, земельних, банківських, санкційних та інших спорах, у яких застосована норма закону призводить до надмірного, непропорційного або несправедливого наслідку для бізнесу чи власника активів.

У таких справах саме конституційна скарга дає змогу вийти за межі стандартної судової аргументації та поставити питання принципово іншого рівня: не лише чи правильно суд застосував закон, а чи відповідає сам закон Конституції та чи може він існувати в правовій системі саме в такій редакції.

6. Ключові кейси: як захист прав бізнесу формує правові межі держави через КСУ

Останні рішення Конституційного Суду України демонструють системний підхід до захисту прав бізнесу та власності.

1. Податкова визначеність: справа Товариства з обмеженою відповідальністю "Геомакс-Ресурс" (Рішення КСУ від 21 січня 2025 року № 3-р(ІІ)/2025)

Справа стосувалася акцизного податку на роздрібну реалізацію пального, який був запроваджений змінами до Податкового кодексу з 1 січня 2015 року фактично одразу після опублікування закону.

Суть звернення: ТОВ "Геомакс-Ресурс" оскаржило норму, за якою реалізацію пального через АЗС віднесли до роздрібної реалізації підакцизних товарів, що створило для товариства новий податковий обов'язок і призвело до донарахувань акцизу та штрафів.

Що вирішив КСУ: Суд визнав відповідний припис Податкового кодексу України неконституційним, оскільки закон набрав чинності майже негайно, без достатнього перехідного періоду. Платники податків не мали реальної можливості адаптувати облік, ціноутворення та податкове планування до нових правил. Суть підходу Суду в тому, що держава не може створювати регуляторне середовище, у якому бізнес не здатен планувати свою діяльність, а податкові правила мають бути стабільними та прогнозованими - це основа інвестиційної привабливості.

Що показує кейс: навіть у податковій сфері держава не може раптово вводити нові обов'язки без передбачуваності, юридичної визначеності та розумного часу для адаптації бізнесу. Це важливий кейс про захист легітимних очікувань платника податків і межі податкової дискреції законодавця.

2. Захист власності: справа Приватного акціонерного товариства "Чернігівоблбуд" (Рішення КСУ від 20 жовтня 2021 року № 7-р(ІІ)/2021)

Суть звернення: ПрАТ "Чернігівоблбуд" оскаржило норму Закону "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", яка дозволяла примусово передавати гуртожитки, включені до статутного капіталу приватних товариств, у комунальну власність - без згоди власника і без компенсації за рішенням суду. Фактично йшлося про втручання держави у приватну власність під приводом захисту житлових прав мешканців гуртожитків.

Що вирішив КСУ: Суд визнав це положення неконституційним, оскільки:

1) примусове відчуження майна можливе лише за умови попереднього і повного відшкодування вартості;

2) закон допускав безкомпенсаційне вилучення, що прямо суперечить ст. 41 Конституції України;

3) держава не може перекладати вирішення соціальних проблем (права на житло) на приватного власника шляхом фактичної експропріації.

Тобто навіть соціально важлива мета не може виправдовувати порушення сутності права приватної власності.

Що показує цей кейс: Право власності має пріоритет навіть перед сильним соціальним інтересом (правом на житло). Будь-яке втручання держави у власність може бути тільки за принципом пропорційності та компенсації. Законодавець не має дискреції скасовувати компенсацію при відчуженні майна - це пряма конституційна гарантія. Соціальна політика держави не може фінансуватися за рахунок окремих приватних суб'єктів.

3. Непорушність права власності: справа Приватного акціонерного товариства "Одестеплокомуненерго" (Рішення КСУ від 16 листопада 2022 року № 9-р(ІІ)/2022)

Справа ПрАТ "Одестеплокомуненерго" - про межі повноважень Мін'юсту при скасуванні реєстрації права власності.

Суть звернення: ПрАТ "Одестеплокомуненерго" мала зареєстроване право власності на об'єкт незавершеного будівництва. За скаргою органу місцевого самоврядування Мін'юст скасував рішення державних реєстраторів про реєстрацію цього права. Компанія стверджувала, що через помилки реєстратора держава фактично обмежила її право власності.

Що вирішив КСУ: Суд визнав неконституційною норму, яка дозволяла Мін'юсту скасовувати рішення державного реєстратора. Суд підкреслив: сама реєстрація є ключовим елементом здійснення права власності на нерухомість. Якщо її скасувати, власник втрачає можливість повноцінно розпоряджатися майном, а держава більше не підтверджує його право.

Тобто проблема не в тому, що держава взагалі не може виправляти незаконні реєстраційні дії. Може. Але механізм має бути чітким, пропорційним і не повинен перекладати ризик помилки державного реєстратора на добросовісного власника без належних гарантій чи компенсації.

Що показує цей кейс: скасування реєстрації - це не просто технічна дія. Для нерухомості це фактичне втручання у право власності. Держава повинна будувати реєстраційні процедури так, щоб боротьба з рейдерством чи помилками реєстраторів не перетворювалася на нове порушення права власності. Держава не може перекладати власні помилки на власника майна.

4. Держава як учасник бізнесу: справа Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "ABAHПOCT" (Рішення КСУ від 22 липня 2020 року № 8-р(І)/2020)

Справа "Аванпост" - про те, чи може держава законом примусово забирати частину прибутку компанії, якщо учасники не ухвалили рішення про дивіденди.

Суть звернення: АТ ЗНВКІФ "Аванпост" оскаржив норму Закону "Про управління об'єктами державної власності", яка зобов'язувала окремі господарські товариства з державною участю сплачувати до держбюджету частину чистого прибутку, навіть якщо загальні збори не прийняли рішення про дивіденди.

Що вирішив КСУ: Суд визнав цю норму неконституційною. Держава не може підміняти корпоративне рішення учасників імперативним вилученням прибутку. Такий механізм обмежує корпоративні права, зокрема право брати участь в управлінні товариством, ставить державу у привілейоване становище порівняно з іншими учасниками та є непропорційним втручанням у право власності.

Що показує цей кейс: навіть коли держава є акціонером або має вплив у компанії, вона не може діяти одночасно як учасник ринку і як владний суб'єкт, який законом "забирає" прибуток в обхід корпоративних процедур. Державний інтерес у надходженнях до бюджету не виправдовує порушення рівності учасників, права власності та принципу пропорційності. Рівність учасників ринку - ключова умова функціонування економіки.

5. Повноваження антикорупційних органів: рішення КСУ, яке варто знати кожному власнику бізнесу (Рішення КСУ від 5 червня 2019 року № 4-р(ІІ)/2019)

Суть звернення: бізнес оскаржив норму Закону "Про Національне антикорупційне бюро України", яка дозволяла НАБУ самостійно звертатися до суду з позовами про визнання угод недійсними. На практиці це створювало ризик, що антикорупційний орган міг втручатися у приватні господарські відносини не лише через розслідування, а й через судове оскарження договорів.

Що вирішив КСУ: Суд визнав таке повноваження НАБУ неконституційним. Ключова позиція: НАБУ є органом досудового розслідування, а не органом, який представляє інтереси держави в суді. Представництво держави у судових спорах належить прокуратурі у визначених Конституцією випадках, і Парламент не може звичайним законом передати цю функцію іншому органу.

Що показує цей кейс: навіть суспільно важлива мета боротьби з корупцією не дає державному органу права виходити за межі своїх конституційних повноважень. Для бізнесу це рішення важливе тим, що воно посилює правову визначеність: державні органи можуть втручатися в угоди та майнові права лише в межах чітко визначеної компетенції.

6. Прокурор у бізнес-спорах: КСУ звузив "виключні випадки" представництва держави (Рішення КСУ від 3 грудня 2025 року № 6-р(ІІ)/2025)

Суть звернення: ТОВ "Рейнір Бізнес Груп" оскаржило норму Закону "Про прокуратуру", яка дозволяла прокурору звертатися до суду в інтересах держави, якщо відповідний орган влади "не здійснює" або "неналежно здійснює" захист цих інтересів. У справі прокурор вимагав припинити право власності компанії на земельні ділянки та повернути їх громаді.

Що вирішив КСУ: Суд визнав неконституційною цю частину норми. Ключова позиція: Конституція дозволяє прокурору представляти інтереси держави в суді лише у виключних випадках, а не як універсальний механізм замість органів влади. Формули "не здійснює" або "неналежно здійснює" захист є занадто широкими й фактично можуть перетворити прокуратуру на орган загального нагляду.

Водночас КСУ залишив конституційними процесуальні гарантії: прокурор має обґрунтувати підстави представництва, суд має їх підтвердити, а відповідний орган має бути попередньо повідомлений.

Що показує кейс: Держава не може використовувати прокурора як "універсального позивача" у спорах із бізнесом. Представництво інтересів держави має бути винятком, чітко визначеним законом, а не інструментом втручання у майнові та корпоративні права компаній. Це рішення посилює правову визначеність для бізнесу у спорах із державою.

7. Висновок

Конституційна скарга поступово стає для бізнесу не винятковим юридичним інструментом, а елементом стратегічного захисту активів, власності та інвестиційної стабільності. Її значення полягає не лише у можливості поставити під сумнів окрему норму закону, а й у здатності змінювати саму логіку взаємодії держави з бізнесом.

Практика Конституційного Суду України демонструє чіткий сигнал: держава не є необмеженою у своїй дискреції. Податковий інтерес, соціальна мета, боротьба з корупцією, управління державною власністю чи захист інтересів громади не можуть виправдовувати непропорційне втручання в право власності, корпоративні права, свободу підприємництва та принцип правової визначеності.

Для бізнесу це означає, що навіть після завершення судового спору правовий захист не завжди вичерпаний. Якщо проблема полягає не в помилці суду, а в самому законі, конституційна скарга може стати тим механізмом, який переводить спір із площини індивідуального конфлікту в площину системного захисту прав.

У сучасних умовах, коли передбачуваність регулювання є однією з ключових передумов інвестиційної довіри, конституційна скарга набуває особливого значення. Вона дає змогу бізнесу не лише захищати конкретний актив чи фінансовий інтерес, а й формувати правові межі, в яких держава повинна діяти відповідально, пропорційно та в межах Конституції.

Тетяна Опанасюк,

адвокатка судової практики GOLAW