Фраудаторність у цивільному процесі

Фраудаторність - відносно нове поняття, яке вже отримало своє регулювання в Кодексі України з процедур банкрутства та почало активно використовуватися саме в рамках господарського процесу.

Хоча Цивільний кодекс України і не містить визначення цього поняття, проте в реаліях сучасного українського правосуддя, зокрема цивільного процесу, це не просто наукове визначення, а реальний інструмент протидії можливим спробам боржників уникнути відповідальності.

У цій статті ми розповімо, що таке фраудаторні правочини саме в звичайних цивільних правовідносинах між фізичними особами, яка судова практика в спорах щодо визнання правочинів боржника фраудаторними й чому цей інститут сьогодні стає все актуальнішим.

1. Що таке фраудаторний правочин і чому про нього говорять усе частіше?

Отже, фраудаторні правочини - це дії боржника, які формально виглядають як звичайні цивільні правочини, але мають одну приховану мету - уникнути виконання зобов'язань перед кредитором. Тобто йдеться про продаж, дарування або іншу передачу майна, яка покликана зменшити активи боржника й зробити його «юридично порожнім» для подальшого стягнення.

Як вже було згадано вище, Цивільний кодекс України не містить окремої норми, що прямо визначала б фраудаторність. Проте вже усталена практика, особливо на рівні Верховного Суду, свідчить: існує чіткий підхід до кваліфікації таких дій як недобросовісних і таких, що суперечать основам цивільного права.

2. Як працює механізм фраудаторності в суді?

Велика Палата Верховного Суду сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як:

- фіктивного (стаття 234 ЦК України);

- такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України);

- такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).

3. Ознаки фраудаторного правочину: як зрозуміти, що угода - фраудаторна?

Судова практика сьогодні зводиться до того, що будь-який правочин, вчинений боржником у період настання в нього зобов'язання з погашення боргу й що призводить до погіршення його платоспроможності, підлягає сумніву й набуває ознак фраудаторності. Навіть у разі реального виконання такого правочину (тобто оформлення договору й передачі майна на користь третіх осіб) це не виключає того, що він був спрямований на недопущення звернення стягнення і його можна визнати недійсним за загальними правилами цивільного права.

Верховний Суд неодноразово підтверджував: якщо правочин здійснено з «метою уникнення сплати боргу або виконання судового рішення» і при цьому він містить характерні ознаки фраундаторності, такий правочин можна визнати незаконним на підставі ст. 3 і 13 ЦКУ та загальних принципів добросовісності.

Головні ознаки фраудаторності - це обставини, які вказують, що договір укладався не в інтересах власника, а з метою «вивести» активи від стягнення кредитора. Зокрема, до них можемо віднести так:

• момент укладення: якщо договір укладено після виникнення боргу або незадовго до можливого звернення стягнення, це викликає підозру;

• афілійованість сторін: передача майна родичам або бізнес-партнерам боржника викликає сумніви в добросовісності;

• неринкова вартість: договір купівлі-продажу за заниженою ціною або без оплати - типова ознака фраудаторності;

• фінансовий стан боржника: якщо він має борги й водночас «роздаровує» активи;

• мета правочину: якщо дії спрямовані на уникнення звернення стягнення - це вже правова підстава для визнання угоди недійсною;

• фактичне виконання: якщо договір оформлено, але реальна передача коштів не здійснена або здійснена лише номінально, це вказує на імітацію угоди. Навіть якщо договір «виконано», суди звертають на це увагу.

4. Судова практика: приклади та прецеденти

За останні роки сформовано цілу низку прецедентних рішень, де ВС розкриває підходи до фраудаторних правочинів.

Так, у постанові ВП ВС від 3 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц вказано, що особа має право звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника (фраудаторний правочин), на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом або послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Відповідно до викладеного в постанові КЦС ВС від 24 липня 2019 року в справі № 405/1820/17: «будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину». У цій справі Суд визнав, що наявність обставини, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

У постанові КЦС ВС від 18 травня 2022 року в справі № 643/15604/17 суд дійшов висновку, що встановлення фраудаторності договору є достатньою та самостійною підставою визнання його недійсним і застосування наслідків його недійсності. Належним способом захисту права/інтересу кредитора за вимогою про повернення сторін у первісний стан, тобто відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України), є повернення відповідного майна боржнику, і для такого повернення оспорювання наступних правочинів (реєстраційних дій) щодо цього майна не вимагається.

У постанові КЦС ВС від 12 квітня 2023 року в справі № 161/12564/21 зазначено, що рішення суду про відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом повернення частки в праві спільної часткової власності є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права за боржником.

Таким чином, суди демонструють прагнення розкрити дійсну мету операцій боржника.

Надаючи оцінку таким правочинам, суди ретельно з'ясовують обставини: час вчинення угоди (наприклад, після подачі позову або відкриття провадження), наявність зобов'язання боржника перед кредитором, форму договору, його умови (ціна, відсутність оплати тощо) та особу набувача (треті особи, пов'язані з боржником).

5. Наслідки фраудаторності: що буде з майном і контрагентами?

Якщо суд дійшов висновку, що правочин є фраудаторним, він оголошується недійсним з моменту його вчинення. Цей недійсний правочин не породжує правових наслідків, крім тих, що випливають із його недійсності. За загальним правилом сторони повинні повернути одна одній усе, що одержали за цим правочином. Якщо повернення «в натурі» неможливе, сторона, що одержала майно, зобов'язана відшкодувати його вартість. Також будь-які збитки або моральну шкоду, завдані такою недійсною операцією, відшкодовує винувата сторона.

У контексті фраудаторності це означає, що майно, передане за договором, повертається до «первісного» власника (зазвичай боржника). Верховний Суд у своїх рішеннях наголошує, що суть «позаконкурсного оскарження» полягає саме в тому, щоб відновити майно боржника для подальшого примусового стягнення, таким чином, щоб кредитор опинився в тому стані, в якому він був до вчинення фраудаторного правочину.

Для третіх осіб наслідки можуть бути різні. Якщо набувач перебував у добросовісному правовідношенні й не знав про фраудаторну мету іншої сторони, його права можуть бути захищені. Проте якщо суд виявить, що набувач діяв спільно з боржником у протиправному намірі (наприклад, оформлення на родича), то це може мати негативні наслідки й для такого набувача.

6. Висновки: фраудаторність - інструмент справедливості чи поле для зловживань?

Фраудаторність - це не формальність, а реальний захист кредитора, який дає змогу відновити справедливість у тих випадках, коли боржник намагається обдурити систему. І хоча формально такого поняття у ЦКУ ще немає, українські суди вже давно навчилися його використовувати на практиці.

Водночас не можна заперечувати й зворотній бік медалі: інститут фраудаторності може стати об'єктом маніпуляцій і з боку самого кредитора. Оскарження угод боржника з добросовісними особами, тиск на боржника через загрозу недійсності правочинів - це ті ризики, що вимагають обережного й зваженого підходу суду до оцінки обставин справи.

Саме тому юристам варто глибоко розуміти суть фраудаторності - не лише як правової доктрини, а як практичного інструмента, що має служити справедливості, а не ставати знаряддям тиску в руках недобросовісної сторони.

Катерина Манойленко,

партнерка, керівниця судової практики GOLAW, адвокатка

Катерина Цвєткова,

партнерка судової практики GOLAW, адвокатка