Коли пара розлучається, найбільше страждають їх діти. Це завжди було і є, бо дитина - найбільш вразлива категорія в сімейних спорах. Тому питання розірвання шлюбу пари, яка має дитину, завжди супроводжується питанням визначення місця проживання дитини. Добре, якщо батьки знаходять спільну мову та компроміси щодо дитини. Якщо ні, то в хід йдуть як нотаріально посвідчені договори про встановлення місця проживання дитини та способи участі у її вихованні, так і вирішення спору в судовому порядку. Тож розкажемо про щось цікаве та нове в судовій практиці у справах про визначення місця проживання дитини.
Пріоритет інтересів дитини та врахування її бажань судом
Перше і найголовніше, що варто зазначити - всі суди на практиці мають ухвалювати рішення виходячи з пріоритету інтересів дитини. Це «фундамент» у суддівській практиці в такій категорії спорів (наприклад, постанови Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 754/1447/23, від 22.05.2024 року у справі № 754/3063/22).
Тут навіть варто зазначити 2 умови, які ЄСПЛ має в своїй прецедентній практиці, які необхідно враховувати при визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку:
1. у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною;
2. у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (див. пункт 100 рішення ЄСПЛ у справі «Мамчур проти України»).
При цьому стаття 171 СК закріплює положення про те, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Як бачимо, норма не містить вікового обмеження, коли дитина може висловлювати свою власну думку (звісно, суди враховують при цьому вік і рівень розвитку дитини тощо).
«З огляду на право дитини бути вислуханою способами забезпечення реалізації такого права у справах, зокрема щодо визначення способу участі у вихованні дитини, можуть бути:
заслуховування думки безпосередньо від дитини в залі судового засідання;
отримання інформації щодо думки дитини з висновку органу опіки і піклування, експерта та/або спеціаліста» (постанова Верховного Суду від 19.06.2024 року у справі № 372/3402/22).
Бажання батьків - це вже другорядне питання, яке, звісно, теж враховується.
Принцип рівності батька та матері у вихованні
Також «червоною ниточкою» по всіх свіжих постановах Верховного Суду є принцип рівності батьківських прав (наприклад, постанова Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 754/1447/23). Тобто суди вже не підтримують позицію про те, що дитина «ближче до мами». Такого вже немає. А якщо і є, то це легко оскаржити. Якщо є і батько, і мати - маємо однаковий! обсяг прав і обов'язків (навіть у питаннях стягнення аліментів). Хоча, звісно, є винятки.
Варіанти вирішення питання щодо визначення місця проживання дитини
Наразі Верховний Суд виділяє такі моделі (варіанти) вирішення питання щодо визначення місця проживання дитини:
спільна батьківська опіка з почерговим проживанням дитини у помешканні кожного із батьків за відповідним графіком (наприклад, у постанові від 10.01.2024 року у справі № 183/3958/20 Верховний Суд звернув увагу на можливість застосування судами моделі спільної фізичної опіки над дитиною; постанова Верховного Суду від 16.02.2024 року у справі № 465/6496/19, постанова Верховного Суду від 22.05.2024 року у справі № 754/3063/22);
визначення місця проживання дитини у помешканні, в якому дитина проживала, а батьки при цьому почергово мають приїжджати і виїжджати до цього помешкання згідно з узгодженим графіком;
визначення місця проживання дитини з одним із батьків із забезпеченням контакту дитини з іншим з батьків за відповідним графіком (постанова Верховного Суду від 16.02.2024 року у справі № 465/6496/19).
Відібрання дитини в разі невиконання рішення суду про визначення місця проживання дитини
Довгий час у справах про визначення місця проживання дитини не було єдиної судової практики щодо застосування «інструменту», передбаченого статтею 162 Сімейного кодексу України, - відібрання дитини як наслідок протиправної зміни місця проживання малолітньої дитини одним із батьків (з яким вона не проживає) або третьою особою. Проблема полягає в нижченаведеному.
Оскільки в рішенні про визначення місця проживання дитини відсутній! обов'язок вчинення дій боржником (тим з батьків, з яким фактично проживає дитина), таке рішення не підлягає примусовому виконанню. Чинне законодавство не передбачає, що невиконання одним з батьків такого рішення щодо визначення місця проживання дитини з іншим з батьків є умовою/підставою застосування статті 162 СК України, тобто відібрання дитини. Хоча саме це забезпечило б ефективне виконання рішення суду). Фактично, ми маємо справу із прогалиною в законі. Через це і судова практика неоднозначна. У 2018 році Верховний Суд вважав недоцільним звернення із окремим позовом про відібрання дитини, враховуючи, що примусовим виконанням має займатись виконавець (окремо це правове питання вирішенню не підлягає) (постанова від 3 жовтня 2018 року у справі № 682/2778/17). Через цю позицію суду виникало дуже багато питань.
Але цю ситуацію виправила постанова Верховного Суду від 25.03.2024 року у справі № 183/1464/22, в якій було відступлено від вищезазначених висновків. Відтепер позиція така: «мати (батько) має право на пред'явлення позову про відібрання дитини, у разі коли один з батьків змінив без згоди іншого з батьків місце проживання до ухвалення рішення про визначення місця проживання і після ухвалення судового рішення місце проживання сина не змінював, згідно з статтею 162 СК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону».
Реєстрація місця проживання дитини VS визначення місця проживання дитини
Ще одне цікаве питання, яке досліджував Верховний Суд в 2024 році: «чи вважається надання одним із батьків нотаріально посвідченої згоди на реєстрацію місця проживання дитини разом з іншим із батьків за певною адресою підтвердженням надання згоди на визначення місця проживання дитини саме з іншим із батьків»?
Щодо цього Верховний Суд зауважує, що слід розмежовувати згоду батьків на визначення місця проживання дитини з одним із них та згоду одного із батьків на реєстрацію місця проживання дитини в певному житлі, які по своїй суті різними правовими конструкціями (постанова Верховного Суду від 9 жовтня 2024 року у справі № 453/1515/22). Тобто ці два види згоди не є однаковими (фактично, у справі була застосована підміна понять).
Як бачимо, 2024 рік був насиченим на цікаву судову практику, яка змінилась і значно покращилась у питаннях визначення місця проживання дітей. Сподіваємось, що суди і надалі будуть підтримувати вектор ефективної допомоги у вирішенні надзвичайно важких емоційних справах. А адвокати, зі свого боку, завжди готові допомагати батькам відстоювати свої права та інтереси в позасудовому та судовому порядку.
Ірина Сорокіна,
голова АО V.I.Partners,
співголова Комітету ААУ з сімейного права, адвокат
Отримуйте максимум інформації та аналізуйте судову практику на 360! До кожного судового рішення - пов'язані кейси, експертна аналітика, НПА тощо. Замовте презентацію нового рішення LIGA360 для вашої компанії.
