Дискусійне питання, яке мабуть існуватиме завжди - стягнення аліментів на утримання дитини. Численні судові рішення, пов'язані з аліментами, щодня наповнюють Єдиний державний реєстр судових рішень. І оскільки вже промайнула половина 2024 року (швидко, чи не так?), ми зібрали цікаву судову практику з питання присудження, стягнення аліментів, їх оскарження тощо. Отже, пропонуємо вам для ознайомлення цікаві постанови Верховного Суду за перше півріччя 2024 року.
Чи враховується сума сплачених аліментів на банківський рахунок дитини як належне виконання судового рішення?
Стаття 179 Сімейного кодексу України встановлює, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. При цьому неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного кодексу України. Хоча коли мова йде про примусове стягнення аліментів, то сторонами в такому стягненні виступають боржник і стягувач. Зазвичай це батько і мати, яка діє в інтересах дитини, відповідно. І досить спірною є ситуація, коли батько платить аліменти на банківський рахунок дитини із зазначенням призначення платежу «аліменти за рішенням суду у справі №…», а потім отримує постанову про відкриття виконавчого провадження (яке ініціювала мати дитини) та, наприклад, арешт рахунків. Прикладом такого випадку є справа № 760/17498/22.
Верховний Суд вважає, що сплата аліментних платежів на банківський рахунок самої дитини має бути врахована при визначенні заборгованості, оскільки аліменти є власністю дитини. Неповнолітня дитина вже має право розпоряджатись цими коштами, які сплачуються для її утримання. Але так вважає лише частина колегії Верховного Суду. Частина суддів висловили окрему думку, яка полягає в тому, що у випадку примусового стягнення аліментів в рамках виконавчого провадження боржник має сплачувати платежі саме на користь стягувача (один із батьків, який діє в інтересах дитини), а не дитини. Адже, як передбачає стаття 15 ЗУ «Про виконавче провадження», сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник.
Тому питання все ж залишається дискусійним, але грунтуватимемось на позиції Верховного Суду, викладеного у постанові.
Чи входить навчання в приватному навчальному закладі до витрат, які охоплюються поняттям «аліменти»?
Навчання - важливий етап у житті кожної дитини, який дає їй можливість розвиватись в розумовому та соціальному аспекті. Цю можливість забезпечують як батьки, так і держава. І саме батьки вирішують - буде дитина навчатись у звичайній школі за державні кошти або в приватній школі за кошти батьків. Але ж держава забезпечує право на освіту, тому в разі обрання навчання в приватній школі у розлучених батьків може виникати питання: як ділити рахунок за навчання та чи входить взагалі навчання в такому закладі в поняття «аліменти»? Адже завжди є альтернатива у вигляді державних шкіл.
Яскравим прикладом для відповіді на питання є справа № 761/43598/21. Батько мав заборгованість зі сплати аліментів у достатньо великій сумі - майже 2,5 мільйони гривень. Але при цьому він сплачував дороговартісне навчання своїх дітей у приватних школах України та Великої Британії.
Коли мати звернулась знову до суду із позовом про визначення розміру заборгованості (оскільки отримала докази неврахованих доходів батька, який є ФОП), батько просив суд врахувати сплачені ним кошти за навчання в приватних школах. Проте Верховний Суд з цим не погодився та зазначив таке: «аліменти, стягнуті на користь одного з батьків на утримання дитини, є відшкодуванням звичайних витрат спрямованих на забезпечення потреб та інтересів дитини для її повноцінного розвитку. Оплата ж навчання в приватних навчальних закладах не є звичайними витратами, що охоплюються поняттям аліментів. За доведеності особливих обставин оплата навчання дитини в таких закладах може бути підставою для стягнення додаткових витрат».
Таким чином, навчання в приватному закладі освіти не охоплюється поняттям «аліменти», оскільки вважається додатковими витратами, які у виняткових випадках можуть вважатись обов'язковими.
|
Ірина Сорокіна |
Чи є наявність дитини, народженої в іншому шлюбі, та перебування нової дружини в декретній відпустці підставами для зменшення розміру аліментів?
Більшість розлучених осіб у майбутньому будують нову сім'ю. І якщо розглядати це у фінансовій площині, наявність ще однієї дитини зумовлює збільшення грошових витрат на забезпечення батьком/матір'ю своїх дітей. Варто також враховувати декретну відпустку нової дружини (у більшості випадків), яка також може потребувати фінансової підтримки в цей період. Всі фінансові витрати найчастіше «лягають саме на чоловіче плече». Враховуючи той факт, що фінансовий стан платника аліментів з часом може погіршитись, законодавець наділив його можливістю зменшити розмір аліментів. Проте чи застосовується це правило у випадках, коли витрати збільшуються у зв'язку з появою ще однієї дитини, але від іншого шлюбу?
Верховний Суд каже про те, що платник аліментів має подати до суду докази, що факт утримання іншої дитини та її матері дійсно зумовив погіршення майнового становища платника аліментів. Наявність лише факту утримання дитини, яка народилась в іншому шлюбі, та дружини, яка перебуває у декретній відпустці, без доведення факту погіршення майнового становища платника аліментів є недостатнім для зменшення розміру аліментних платежів. Тобто не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів. Інакше кажучи, дитина від попереднього шлюбу має право отримувати аліменти у встановленому розмірі до тих пір, поки платник аліментів не доведе, що певні обставини унеможливлюють сплату аліментів у повній сумі. Таким чином, Верховний Суд у справі № 552/2073/23 вчергове застосував свою позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 760/9783/18-ц (провадження № 61-9460св20), від 16 вересня 2020 року у справі № 565/2071/19 (провадження № 61-9460св20), від 28 травня 2021 року у справі № 715/2073/20 (провадження № 61-1031св21).
«Презумпція вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати»
Стаття 196 Сімейного кодексу України передбачає можливість стягнення неустойки (пені) за несплачені аліменти. Тобто стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів. Але розглянемо це питання в аспекті захисту боржника в цій ситуації. Адже бувають ситуації, коли боржник об'єктивно не має можливості сплачувати аліменти у зв'язку з поважними підставами.
За загальним правилом діє презумпція вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати. Але боржник завжди має можливість її спростувати. На жаль, поки що в Сімейному кодексі України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Але в цьому випадку підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів. Такий висновок зробив Верховний Суд у справі № 359/240/21.
Чи знімуть арешт з майна боржника, якщо ним/нею сплачено борг по аліментах?
Доволі часто виникає ситуація, коли на майно боржника зі сплати аліментів накладають арешт. Іноді це стає справжньою несподіванкою, наприклад, під час посвідчення договору купівлі-продажу майна у нотаріуса. У такий момент особа вже починає задумуватись над проблемою та навіть сплачує весь борг одразу. Але чи є така сплата підставою для зняття арешту? Верховний Суд у справі № 645/2710/17 вкотре нагадав, що забезпечення виконання рішення, яким передбачено стягнення періодичних платежів, зокрема аліментів, має бути реальним, а не декларативним (тобто сплата аліментних платежів має бути постійною, а не один раз «для галочки»). Саме на боржнику лежить тягар доведення, що він забезпечить виконання рішення зі сплати аліментів в інший спосіб, ніж звернення стягнення на його майно.
Сплата у певний період боржником аліментів після того, як він допустив наявність заборгованості, не свідчить про те, що рішення суду точно буде ним виконуватись в інший спосіб, ніж звернення стягнення на його майно у розумінні п. 7 ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження»
Таким чином, виконавець не повинен знімати арешт, якщо в нього не буде відомостей про те, що виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника. Такими відомостями є, зокрема, інформація про офіційне працевлаштування боржника та можливість звернення стягнення на його заробітну плату.
Варто також окремо наголосити на тому, що в багатьох рішеннях суду бачимо помилку заявників, які намагаються стягнути несплачені аліменти при вже відкритому виконавчому провадженні. Звертаємо вашу увагу, якщо відсутній спір щодо розміру заборгованості з аліментів, така заборгованість стягується виконавцем, а не на підставі повторного рішення суду. Повторне стягнення з боржника суми, яка має бути ним виплачена у порядку виконання рішення суду про стягнення аліментів, недопустиме.
А замість висновків учергове нагадаємо, що теорія без практики мертва. Численні рішення суду кожен раз висвітлюють, наскільки наше життя багатогранне. І саме на основі симбіозу різноманітних життєвих ситуацій і тих речень, які містяться в нормах законів, і створюється судова практика.
Ірина Сорокіна,
голова АО V.I.Partners,
співголова Комітету ААУ з сімейного права, адвокат
Найзручніший моніторинг судових справ - у новій LIGA360. Ви зможете обрати саме ті параметри, які потрібно вам: за напрямами судочинства, інстанціями, з правовою позицією тощо. Замовте презентацію комплексного інформаційно-аналітичного рішення LIGA360 прямо сьогодні.
Зараз діє максимально вигідна ціна саме для тебе! Скориставшись Summer program від LIGA ZAKON, нові користувачі отримують знижку на рішення LIGA360. Деталі та умови акції за посиланням.
