Посилення кримінальної відповідальності за злочини проти власності в умовах воєнного стану в Україні: проблема кваліфікуючої ознаки та шляхи її вирішення

Розділ VI Кримінального кодексу України закріплює кримінальну відповідальність за вчинення злочинів прости власності. Зокрема, до переліку таких злочинів законодавець відніс крадіжку, грабіж, розбій, вимагання, шахрайство, а також інші злочини, об'єктом посягання яких є певні цінності, що належать особі.

Однак наразі в українському кримінальному законодавстві та суспільстві утворилась певна правова невизначеність щодо кваліфікуючої ознаки, встановленої більшістю частин 4 (четвертих) статей даного розділу.

Так, після віроломного вторгнення країни-агресора на територію нашої країни українська влада та народ були вимушені згрупуватися та реагувати на зміни сучасних реалій. Відповідне реагування полягало не тільки в об'єднанні усього українського суспільства для боротьби з нахабним ворогом, а й у прийнятті відповідних законодавчих змін, що дозволили нашій країні, економіці та суспільству в цілому функціонувати в умовах воєнного конфлікту.

Першим кроком до законодавчих змін було запровадження на території України воєнного стану, відповідно до Указу Президента від 24 лютого 2022, з подальшими (неодноразовими) продовженнями.

Наступні зміни торкнулися зокрема і посилення відповідальності за злочини проти власності, коли 3 березня 2022 року Верховна Рада України ухвалила Закон № 2117-IX. Вказаним Законом частини 4 (четверті) статей 185 - 189 та 191 Кримінального кодексу України було доповнено кваліфікуючою ознакою «в умовах воєнного або надзвичайного стану».

Таким чином, з моменту набрання чинності відповідними законодавчими змінами була посилена відповідальність за злочини проти власності, якщо останні були вчинені в умовах воєнного стану.

Так, з моменту набрання чинності відповідним Законом відповідальність за вчинення, зокрема, крадіжки в умовах воєнного стану становить позбавлення волі на строк від 5 до 8 років.

Нагадаємо, що відповідно до положень чинного законодавства, станом на дату введення воєнного стану на території України та набрання чинності Законом № 2117-IX, кримінальна відповідальність за вчинення крадіжки наставала з моменту завдання потерпілому шкоди на суму 248 гривень 1 копійка.

Наразі (травень 2024 року) розмежування адміністративного та кримінального правопорушення становить 302 гривні 80 копійок.

Таким чином, будь-яке таємне викрадення чужого (фізичної або юридичної особи) майна на суму понад 302 гривні 80 копійок в умовах воєнного стану є кримінально караним діянням. Відповідальність за такий злочин встановлена від 5 до 8 років реального позбавлення волі.

Позитивними змінами у вирішенні цього питання є те, що Верховна Рада підтримала за основу проєкт Закону № 11068 про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна.

У запропонованій редакції викрадення чужого майна стане кримінально караним діянням, якщо його вартість становитиме більше трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що у 2024 році становитиме 4542 гривень.

Окрім того, Кримінальний кодекс України встановлює поняття замаху (закінченого або незакінченого) на вчинення певного злочину.

Таким чином, на даний момент, навіть спроба викрадення майна наприклад з магазину (торгового центру), навіть якщо ця спроба була припинена охоронцями такого магазину або небайдужими громадянами, якщо сума товару становитиме більш ніж 302 гривні 80 копійок, особі загрожуватиме реальний термін позбавлення волі від 5 до 8 років.

Чи справедливим буде таке покарання? Питання риторичне та більш етичне.

Але більш важливо в аспекті цього обговорення порушити тему саме юридичної невизначеності кваліфікуючої ознаки «вчинене в умовах воєнного стану».

Так, кожна законодавча ініціатива беззаперечно має на меті поліпшити життя наших громадян, забезпечити дотримання їх прав та свобод, а також сприяти певному розвитку. І під час вирішення питання про прийняття чи неприйняття будь-якого нового законодавчого акта депутати Верховної Ради України в першу чергу ознайомлюються з пояснювальною запискою до відповідної законодавчої зміни.

Закон № 2117-IX не є винятком, пояснювальна записка до нього містить чіткі та логічні обґрунтування необхідності обтяження кримінальної відповідальності за злочини проти власності.

Якщо проаналізувати відповідну пояснювальну записку, можна стверджувати, що законодавець, пропонуючи до розгляду відповідний проєкт Закону, мав на меті посилити кримінальну відповідальність саме за «мародерство». Тобто фактичною метою відповідних змін до Кримінального кодексу України було посилення санкцій за вчинення злочинів проти власності не безпосередньо на полі бою (оскільки таке мародерство криміналізовано іншою, 432 статтею КК України), однак з використанням особливостей воєнного стану та фактом ведення бойових дій на тій чи іншій території нашої держави.

Тобто самі законодавці, ініціюючи питання внесення відповідних змін до Кримінального кодексу України, очікували, що їх прийняття сприятиме «загальній превенції мародерства та підвищенню ефективності засобів кримінально-правового реагування на прояви мародерства».

Однак після набрання чинності зазначеними змінами до Кримінального кодексу України на території нашої держави склалася ситуація, під час якої кваліфікуюча ознака злочинів проти власності, «вчинених в умовах воєнного стану», застосовується до всіх без винятку епізодів відповідних правопорушень.

Правоохоронним органам наразі не важливо ані місце, ані спосіб, а результат вчинення такого злочину.

Фактично наразі обвинувальні вироки і за крадіжку з будинку (квартири), який знаходиться в зоні активних бойових дій та який було пошкоджено ворожою атакою та покинуто господарями, так і за крадіжку товару з полиць гіпермаркету міста, в якому бойові дії не велися взагалі або бойові дії у якому було припинено дякуючи нашим захисникам, є однаковими - від 5 до 8 років реального позбавлення волі.

З юридичної точки зору, таке трактування законодавчих змін з боку нашої правоохоронної судової системи є помилковим, оскільки не відповідає ані меті прийняття відповідних змін до Кримінального кодексу України, ані Женевській Конвенції про захист цивільного населення під час війни.

Шляхи вирішення зазначеної проблематики у розрізі правильного застосування кваліфікуючих ознак Розділу VI Кримінального кодексу України

З метою правильного застосування закону про кримінальну відповідальність, визначення правильної кваліфікації кримінального правопорушення та досягнення мети кримінального провадження, правоохоронним органам та представникам судової гілки влади необхідно під час розслідування кожного злочинного епізоду встановлювати реальні кваліфікуючі ознаки злочину.

Так, до кваліфікуючих ознак, зокрема, але не виключно, «крадіжки» законодавець відніс розмір шкоди, який було завдано потерпілій особі, наявність факту повторності або злочинної змови під час вчинення правопорушення, фактів проникнення до житла чи іншого володіння особи та власне наявність в Україні воєнного стану.

Однак, як було зазначено вище, законодавець під час обговорення та подальшого прийняття змін до КК України в розрізі кваліфікуючої ознаки «воєнного стану» у таємне викрадення чужого майна (крадіжку) вкладав саме факт користування особою, яка вчиняє злочинне діяння, воєнним станом, який запроваджено на території України.

Тобто фактично для того щоб до крадіжки як злочину застосувати кваліфікуючу ознаку «вчинена в умовах воєнного стану», правоохоронцям необхідно встановити та довести, що вчиняючи кримінально каране діяння, особа безпосередньо користувалась «обставинами, спричиненими воєнним станом та/або військовими діями».

Так, для прикладу, вчиненням крадіжки в умовах воєнного стану буде викрадення майна з приміщення магазину, який був пошкоджений внаслідок ворожих обстрілів та у зв'язку з цим залишився без постійної охорони, що було використано особою з метою заволодіння чужим майном. Або, наприклад, незаконне проникнення особи до чужого житла, у випадку, якщо на території відповідного міста/села/селища ведуться активні бойові дії, та в особи є підстави вважати, що саме через них власники майна тимчасово не перебувають за місцем проживання.

Таким чином, не будь-який злочин проти власності, який був вчинений під час дії на території України воєнного стану, має бути кваліфікований за частинами 4 (четвертими) відповідних статей КК України. Подібне тлумачення ознаки «в умовах воєнного стану» призводить до того, що будь-яка крадіжка розглядається як тяжкий злочин, а це спотворює саме його поняття.

У випадку, якщо вчинення таких злочинних діянь жодним чином не було пов'язано з воєнним станом та його наслідками на конкретній місцевості, та/або фактом ведення бойових дій у цій місцевості, кваліфікація відповідного діяння має бути здійснена з огляду на розмір завданої шкоди та наявність інших кваліфікуючих ознак.

Окрім того, віднесення певної області/району/населеного пункту до такого, у якому наразі ведуться бойові дії, має бути здійснено на підставі відповідного рішення Міністерства оборони. Наявність такого рішення нівелює наявність існуючої законодавчої неузгодженості щодо трактування злочинів проти власності, вчинених у воєнний час.

Отже, з метою однакового застосування закону про кримінальну відповідальність у розрізі вчинення злочинів проти власності під час дії на території України воєнного часу, законодавцям загалом та представникам правоохоронних органів та судової гілки влади зокрема необхідно вчиняти такі послідовні кроки:

• Закріпити у Кримінальному кодексі України визначення поняття «мародерства» в розрізі вчинення відповідного злочину військовими або цивільними особами у місцях, що не є безпосереднім полем бою. Визначення вказаного терміна доцільним було б внести до примітки ст. 185 КК України, яка вже наразі містить інші роз'яснення кваліфікаційних ознак злочинів проти власності. Законодавче врегулювання даного поняття дасть змогу уникнути фактів неспівмірності покарань зі злочинами, що було вчинено, та подвійним застосуванням судами обтяжуючої обставини «вчинення під час дії воєнного стану».

• Внести зміни до чинного законодавства України, якими чітко визначити порядок та способи віднесення тих чи інших територій України до зон активних бойових дій, територій на яких ведуться бойові дії, територій, прилеглих до зон ведення бойових дій. Законодавче врегулювання зазначених категорій та чіткий порядок віднесення територій до відповідних категорій надасть змогу правоохоронцям під час здійснення досудового розслідування у кримінальних провадженнях про злочини проти власності встановлювати факт наявності/відсутності кваліфікуючої ознаки «вчинення злочину під час дії воєнного стану».

• Міністерству оборони України, з огляду на ситуацію на лінії фронту та розмежування, регулярно (з огляду на зміни) постановляти рішення/укази/розпорядження про віднесення певних територій України до відповідних категорій зон бойових дій.

• Правоохоронним органам під час здійснення досудового розслідування встановлювати безпосередні факти вчинення злочину проти власності з використанням обставин воєнного часу та/або наслідків, спричинених воєнним станом та безпосередніми бойовими діями. Під час кваліфікації кримінального правопорушення, у випадку відсутності таких обставин, доцільним було б використовувати не кваліфікаційні ознаки, встановлені частинами 4 (четвертими) відповідних статей, а відповідні обтяжуючі обставини, що встановлені статтею 67 Кримінального кодексу України.

• Судам, під час постановлення вироків щодо справ про злочини проти власності, встановлювати факт доведеності використання особою обставин воєнного часу для вчинення злочину та уникати порушення принципу індивідуальності покарання, а також паралельного застосування обставин, що обтяжують покарання, та кваліфікаційної ознаки злочину проти власності.

Таким чином, внесення лише декількох законодавчих змін дасть змогу уникнути суттєвих порушень основоположних прав людини, скасувати факти судового прирівнювання різних за тяжкістю злочинів одне до одного. Оскільки зараз відповідно до санкцій статей злочин у вигляді крадіжки на суму понад 302 гривні 80 копійок - прирівнюється за тяжкістю до сексуального насильства, вчиненого групою осіб, щодо неповнолітньої особи, викрадення людини і катування, вербування та переміщення людини, вчинені з метою експлуатації та інших тяжких злочинів, передбачених основною частиною Кримінального кодексу України.

Юлія Коломієць,

старша юристка практики Безпеки бізнесу в Juscutum