Ця сторінка доступна рідною мовою. Перейти на українську

Право людини на свободу (українська версія)

16.56, 26 січня 2010
4417
1

Про те, чим обмежено право людини на свободу і які форми ці обмеження придбавають в житті реального українця

Конституція закріплює право кожного на свободу і особисту недоторканість. Це основне непорушне право все ж може бути обмежене у виняткових випадках. Основний Закон допускає арешт особи або його утримання під вартою, по-перше, по мотивованому рішенню суду на підставах і в порядку, встановлених законом, і по-друге, за рішенням уповноважених органів, якщо є гостра необхідність попередити або присікти злочин (але і в останньому випадку обгрунтованість застосування такого запобіжного заходу впродовж 72 годин перевіряється судом). Проте, як показує практика, закріплене в Конституції право нікому ніяких гарантій від незаконного затримання на сьогодні не дає.

ФАБУЛА

За інформацією, розміщеною на порталі Харківської правозахисної групи, нині всупереч ст. 29 Конституцій затримання без ордера суду є правилом, а по ордеру суду - виключенням. Як норма сприймаються працівниками правоохоронних органів утримання під вартою без судового рішення, утримання під вартою з перевищенням встановлених законом термінів і невиконання рішення про звільнення з-під варти. Причина такого стану речей не лише у відвертому ігноруванні приписів закону особами, які якраз поставлені на його захист. Чинне законодавство також далеко від досконалості і потребує швидкого виправлення.

Законодавець в різних нормативних актах використовує різні терміни для визначення випадків обмеження конституційного права на свободу і особисту недоторканість. Законами України передбачено затримання, адміністративне затримання, доставление, утримання під вартою, арешт, адміністративний арешт, обмеження свободи, позбавлення волі і довічне позбавлення волі.

Затримання

Право органу дізнання і слідчого провести затримання особипідозрюваного в здійсненні злочину, передбачено Карно-процесуальним кодексом України. Це можливо за наявності однієї з наступних обставин :

1) коли цю особу застали при здійсненні злочини або відразу після його здійснення;

2) коли очевидці, у тому числі потерпілі, прямо вкажуть на це обличчя, що саме воно скоїло злочин;

3) коли на підозрюваному або на його одязі, при нім або в його житлі будуть виявлені сліди злочину.

За наявності інших данихякі дають підстави підозрювати особу в скоєнні злочину, затримання можливо тільки у тому випадку, якщо:

1) особа намагається сховатися;

2) коли місце проживання особи невідоме;

3) особа підозрюваного не встановлена.

Про кожен випадок затримання складається протокол, де вказуються підстави, мотиви затримання, час, місце, а також роз'яснюються права затриманого. Копія такого протоколу повинна негайно вручатися затриманому і спрямовуватися прокуророві.

Затримання підозрюваного в здійсненні злочину не може тривати більше сімдесяти двох годин. Якщо під час цього терміну суд не прийме рішення про обрання підозрюваному заходи припинення у вигляді утримання під вартою і цією постановою суду не поступить до витікання 72 годин до установи досудового укладення, начальник вказаної установи зобов'язаний відпустити затримана особа на свободу (ст. 106 КПК).

Підстав для затримання з превентивною метою КПК не прописує, хоча Конституція такий варіант допускає

Приклад того, як виконується на практиці така, здавалося б, досить чітка норма закону, можна знайти в матеріалах розглянутого у кінці 2008 року Європейським судом з прав людини справи "Кац і інші проти України" (невиправдана затримка у виконанні постанови про звільнення з-під варти стала однією з причин смерті підозрюваної).

Іноді шукати шляхи в обхід припису закону правоохоронні органи вимушені унаслідок відповідної якості норм КПК. Наприклад, у випадках затримання в цілях попередження злочину. Повернувшись до описаних норм КПК, ми побачимо, що законодавець передбачив можливість затримання вже після здійснення деяким обличчям протиправного діяння. Проте підстав для затримання з превентивною метою КПК не прописує, хоча Конституція України такий варіант допускає (ст. 29).

Утримання під вартою

Утримання під вартою є запобіжним заходом, вживаним в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі понад три роки. Обрати такий запобіжний захід для підозрюваного може тільки суд і тільки у тому випадку, коли м'якший запобіжний захід не забезпечить належну поведінку підозрюваного. Наприклад, є дані, що він намагатиметься відхилитися від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень, стане перешкоджати встановленню істини у справі.

Згідно ст. 155 КПК тільки у виняткових випадках цей захід припинення може бути застосований за менш серйозні злочини. Законодавець ці випадки не перерахував, зате їх спробував визначити Пленум Верховного Суду. У постанові від 25.04.2003 № 4 він роз'яснив, що у разі скоєння злочину, за яке передбачено покарання менш серйозне, чим позбавлення волі на термін понад три роки, укладення під варту можливоякщо особа не має постійного місця проживання, зловживає спиртними напоями, вживає наркотики, продовжує скоювати злочини, підтримує зв'язки негативного характеру, порушило умови запобіжного заходу, не пов'язаного з утриманням під вартою, раніше ухилялося від слідства, або якщо обличчя підозрюваного не встановлене.

Терміни утримання під вартою куди триваліші, ніж терміни затримання. Якщо суд обрав вказаний запобіжний захід, особа може знаходиться в слідчому ізоляторі увесь період досудового розслідування, який за загальним правилом складає два місяці, але може подовжуватися до чотирьох, дев'яти і в особливо складних справах до 18 місяців. Зазначені терміни обчислюються з моменту укладення під варту, а якщо укладенню передувало затримання, то з моменту затримання.

Але і 18 місяців - не межа перебування в СІЗО. Якщо справа буде повернена судом на додаткове розслідування, термін утримання обвинуваченого під вартою почне своє числення наново.

Арешт, обмеження свободи, позбавлення волі і довічне позбавлення волі

Арешт, обмеження свободи, позбавлення волі, на певний термін і довічне позбавлення волі передбачені УК і являються видами покарань за скоювання злочинів. Подібні види обмежень права людини на свободу допустимі тільки на підставі звинувачувального вироку суду. Покарання у виді арешту полягає в змісті засудженого в умовах ізоляції і встановлюється на термін від одного до шести місяців. Покарання у виді обмеження свободи полягає в змісті особи у виправних установах відкритого типу без ізоляції від суспільства. З обов'язковим залученням до праці. Покарання у виді поневіряння свободи є ізоляцією засудженого від суспільства у виправній установі закритого типу, максимальний термін якої не може перевищувати 15 років. І нарешті, довічне позбавлення волі застосовується тільки в спеціально передбачених випадках, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний термін.

Доставление і адміністративне затримання

Нормами КПК і УК можливості держави обмежити право людини на свободу і недоторканість зовсім не обмежуються. Анітрохи не менше (і, як ми незабаром переконаємося, навіть більше) можливостей надає правоохоронним органам в цьому питанні Кодекс України про адміністративні правопорушення.

По-перше, КУоАП передбачає доставление правопорушника. Як випливає з ст. 259 Кодексу, воно застосовується з метою складання протоколу про адміністративне правопорушення. Правда, тут повинні дотримуватися деякі умови: 1) протокол не може бути складений на місці здійснення правопорушення (наприклад, у порушника немає документів і немає свідків, які могли б підтвердити необхідні дані про нього); 2) складання протоколу є обов'язковим. Термін доставления в КУоАП не встановлений, хоча є припис про те, що воно має бути зроблене настільки швидко, наскільки це можливо.

По-друге, подібно до УК, КУоАП передбачає затримання, але тільки адміністративне. Випадки, коли затримання можливе, і особи, уповноважені його проводити, визначені в ст. 262 КУоАП. Наприклад, органи внутрішніх справ проводять адміністративне затримання при здійсненні дрібного хуліганства, здійсненні насильства в сім'ї, порушенні порядку організації і проведення зборів, при поширенні неправдивих чуток, здійсненні злісної непокори законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, у разі його образи, публічних закликів невиконання вимог працівника міліції, при прояві неповаги до суду, здійсненні незаконного доступу до інформації в автоматизованих системах, порушенні правил про валютні операції, правил обороту наркотичний речовина, торгівля з рука в невизначений і деякі інший випадок.

Правоохоронні органи схильні використовувати термін адмінзатримання для отримання зізнання в карному злочині

Термін адміністративного затримання - не більше трьох годин (цей час відведений законодавцем для складання протоколу про адміністративне правопорушення). Але і тут не обійшлося без виключень. Наприклад, осіб, які порушили порядок обороту наркотичних засобів, можуть затримати на термін до трьох діб з метою проведення медичного огляду і з'ясування обставин придбання вилучених наркотиків. Закон наказує впродовж 24 годин повідомляти про таке затримання прокурора, проте не дає ясної відповіді на питання: чи потрібне таке повідомлення прокурора, якщо затримання проводиться на коротший термін (наприклад, на термін, який не перевищує доби, але перевищує трьох годин)?

Облич, які зробили дрібне хуліганство, насильство в сім'ї або злісну непокору розпорядженню працівника міліції, КУоАП дозволяє затримувати до розгляду справи судом або начальником органу внутрішніх справ. Подібне розмите формулювання дозволяє значно затягнути терміни адміністративного затримання без яких-небудь санкцій, особливо у разі затримання у кінці робочого тижня або перед святковими днями. Для осіб, які знаходилися в стані сп'яніння, термін адміністративного затримання обчислюється тільки з моменту витвережування особи, що також дає недобросовісним правоохоронцям широкі можливості для "маневру".

Підтверджує цю порочну практику доповідь робочої групи ООН по дозвільних затриманнях, що відвідала Україну в 2008 році. У нім відзначалося, що правоохоронні органи України схильні обходити терміни доставления до суду, а також використовувати термін адміністративного затримання для отримання зізнання в карному злочині. Прикладом тому також являється справа "Доронин проти України"у якому Європейський суд з прав людини встановив порушення ст. 5 Конвенцій про захист прав людини і основних свободвизнавши, що адміністративний арешт використовувався з метою карного переслідування.

Цікаво, що приписи КУоАП про порядок і терміни адміністративного затримання не співпадають з нормами Закону України "Про міліцію"що також не сприяє дотриманню прав затриманих. Зокрема, ч. 5 ст. 11 Закону передбачає право міліції затримувати осіб для складання протоколу і розгляду справи по суті у разі потреби встановлення особи і обставин правопорушення на строк до трьох діб, тобто за будь-яке правопорушення.

Адміністративний арешт

Нарешті, адміністративний арешт є видом адміністративного стягнення, який застосовується тільки у виняткових випадках за окремі види адміністративних правопорушень. Наприклад, стягнення у вигляді адміністративного арешту може накладатися за незаконне виробництво, придбання, зберігання з метою збуту наркотичних речовин (ст. 44 КУоАП); дрібні крадіжки (ст. 51 КУоАП); повторне впродовж року порушення водієм правил експлуатації транспортних засобів (ст. 121 КУоАП); залишення місця дорожньо-транспортної події (ст. 122-4 КУоАП); управління транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння (ст. 130 КУоАП); дрібне хуліганство (ст. 173 КУоАП); злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції (ст. 185 КУоАП) та ін.

Термін адміністративного арешту не може перевищувати 15 діб, а накладати подібне стягнення має право тільки суд.

ВИСНОВОК

Підводячи підсумок сказаному, слід зазначити, що ситуація з дотриманням права людини на свободу і особисту недоторканість багато в чому залежить від якості законодавчих норм, регулюючих процесуальні аспекти роботи правоохоронних органів. Чим чіткіше прописані ці процедури і ніж менше пропусків і протиріч в нормативних актах, регулюючих діяльність органу дізнання і слідчого, тим менше можливостей для порушень прав підозрюваного. Від українського законодавця для виправлення ситуації, що склалася, потрібно швидке приведення правил і термінів адміністративного затримання у відповідність з нормами Конституції, усунення протиріч між КУоАП і Законом України "Про міліцію", а також гармонізація норм КПК з положеннями Конституції і Конвенції.

Підпишіться на розсилку
Головні новини і аналітика для вас по буднях
Залиште коментар
Увійдіть, щоб залишити коментар
Увійти
На цю ж тему