Хто є боржником за Кодексом з процедур банкрутства: думка судді

Багатомісячне очікування виходу в світ Кодекс України з процедури банкрутства (далі - КУПБ) успішно завершилося. Нарешті ми побачили довгоочікуваний кодифікований акт. Незважаючи на свій свіжоспечений вигляд, він має серйозні недоліки, які необхідно висвітлити, щоб законодавець мав можливість в терміновому порядку все виправити.

Якщо з поняттям боржника-фізичної особи серйозних проблем не виникає, то з приводу юридичних осіб вимальовується парадоксальна картина. Тому в цій статті мова піде виключно про боржника-юридичну особу як суб'єкта банкрутства за КУПБ.

Визначення понять

Стаття 1 попереднього нормативно-правового акту - Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон про банкрутство) визначає боржника як юридичну особу - суб'єкта підприємницької діяльності або фізичну особу за зобов'язаннями, які виникли з підприємницької діяльності, що неспроможна виконати протягом трьох місяців свої грошові зобов'язання.

Як випливає зі змісту наведеної норми, підприємницька діяльність є визначальною для суб'єкта банкрутства, яким можуть бути як юридичні, так і фізичні особи.

Стаття 1 КУПБ вже не містить щодо боржника-юридичної або фізичної особи такого фактора як заняття підприємницькою або комерційною діяльністю.

Так, в силу зазначеної статті Кодексу боржник - юридична особа або фізична особа, в тому числі підприємець, неспроможна виконати свої грошові зобов'язання, термін яких настав.

Ця обставина, з одного боку, порадувала, так як нерідко різного роду громадські організації, благодійні фонди, споживчі кооперативи безпідставно займалися комерційною діяльністю торгуючи металом, лісом, обладнанням, проте в силу Закону про банкрутство не були суб'єктами банкрутства.

З іншого боку, повна законодавча свобода в визнанні банкрутом будь-якого суб'єкта цивільних правовідносин за некомерційну діяльність, м'яко кажучи, насторожує.

Фільтри входження в процедуру банкрутства

Можливо в наступних нормах або статтях КУПБ є фільтри, які прямо або опосередковано обмежують тих чи інших суб'єктів бути боржником у відносинах банкрутства?

Для початку ми повернемося до змісту поняття боржника, яке дає ст. 1 КУПБ. Нею визначено, що боржником можуть бути юридичні і фізичні особи. З цього випливає, що структурні підрозділи юридичної особи, в тому числі філії та представництв, не можуть бути суб'єктами банкрутства.

Другий фільтр ми знаходимо тут же. Він стосується наявності у боржника перед кредитором грошового зобов'язання. При цьому законодавець не вимагає, щоб таке зобов'язання виникло виключно на основі цивільно-правової угоди (договору). Воно може виникати так само з інших підстав, передбачених законодавством взагалі. Це може бути зобов'язання зі сплати податків і зборів, з виплати заробітної плати тощо. Ряд видів грошових зобов'язань законодавець виключив з об'єкта банкрутства. Це неустойка (пеня, штраф), аліменти тощо.

Стаття 2 КУПБ як третій фільтр виводить з-під дії Кодексу банки і казенні підприємства.

Нарешті, виокремлення трьох категорій боржників, щодо яких з процесуальних підстав не можна приймати заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство нам дає, як четвертий фільтр, ст. 37 КУПБ. Це боржники, щодо яких: затверджено план досудової санації (ст. 5); порушено провадження у справі про банкрутство; припинена діяльність як юридичної особи (ліквідація або реорганізація). Також не можна приймати заяву про відкриття процедури банкрутства, якщо на це відносно боржника Кодексом встановлені заборони. Тільки такі обмеження щодо юридичних осіб ми вже знайшли у ст.ст. 1, 2 КУПБ.

Попередня редакція Закону про банкрутство, а саме частина 7 статті 16 , передбачала такі підстави для відмови у відкритті справи:

1) відсутність у заявника передумов для відкриття справи про банкрутство;

2) вимоги кредитора повністю забезпечені заставою;

3) вимоги кредитора є спірними і підлягають розгляду в позовному провадженні;

4) заяву про відкриття справи про банкрутство оформлено неналежним чином або вона підлягає відмові у прийнятті;

5) вимоги кредитора повністю погашені боржником до підготовчого засідання.

КУПБ, на відміну від свого попередника, містить тільки дві підстави для відмови у відкритті справи про банкрутство:

1) вимоги кредиторів є спірними і підлягають розгляду в порядку позовного провадження;

2) вимоги кредитора задоволені повністю боржником до підготовчого засідання.

У нашому випадку, ст. 39 частина 6 КУПБ встановлює п'ятий фільтр процесуального характеру відносно боржників, чиї вимоги є спірними або погашеними в повному обсязі. Для таких боржників також діє заборона на відкриття справи про банкрутство.

Хочеться потішити юриста-читача, що, не дивлячись на таку правову плутанину на етапі відкриття справи про банкрутство, в КУПБ збереглася майже в первозданному вигляді колишня редакція норми про закриття провадження у справі про банкрутство (ст. 83 Закону про банкрутство). Саме вона є свого роду паличкою-рятівницею в разі безпідставного або помилкового відкриття справи про банкрутство. Хоча до цього можуть наступити незворотні процеси - не буде сенсу застосовувати зазначену норму.

Варто проаналізувати ст. 90 КУПБ, де наведено перелік підстав для закриття справи про банкрутство і в частині тих, які безпосередньо пов'язані з безпідставним (помилковим) його відкриттям. Ця норма є свого роду шостим фільтром.

Перша підстава стосується боржників, які не внесені (відсутні) до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр). Така підстава, як перешкода для відкриття справи про банкрутство, взагалі відсутня в ст. 37 КУПБ. І виходить парадоксальна ситуація: боржник відсутній в Єдиному державному реєстрі, однак суд не має право відмовити в прийманні заяви кредитора та змушений буде відкрити процедуру банкрутства, щоб потім її закрити.

Але, на жаль, наведений випадок не вичерпує проблему з Єдиним державним реєстром (про що - нижче).

Друга підстава стосується припинення діяльності боржника як юридичної особи (ліквідація та реорганізація).

Третя - полягає в наявності провадження справи про банкрутство щодо того ж самого боржника.

Четверта- стосується заборони на розгляд справи в господарських судах України.

П'ята підстава полягає у відсутності у боржника ознак неплатоспроможності.

Слід мати на увазі, що друга, третя і четверта підстави збігаються з диспозицією ст. 37 КУПБ.

Що ж стосується шостої підстави, то вона так само відсутня у ст.ст. 37,39 КУПБ. Вона залишилася у спадок від колишньої редакції ст. 83 Закону про банкрутство, де цій обставині надавалося серйозне значення. Вона стосувалася розміру грошових вимог, характеру грошових зобов'язань, їх безспірності і наявності грошових зобов'язань. Деякою мірою дана підстава актуальна і для КУПБ, наприклад, по відношенню до характеру грошових зобов'язань (неустойка (штраф, пеня), аліменти тощо) і наявність боргу.

Таким чином, з проведеного аналізу ст.ст. 1, 2, 37, 39, 90 можна вивести поняття боржника-юридичної особи, який є суб'єктом банкрутства за Кодексом. Це - боржник-юридична особа, крім банків і казенних підприємств, який не припинив свою діяльність, внесений до Єдиного державного реєстру, неспроможний виконати свої неоспорені і незадоволені грошові зобов'язання, термін виконання яких вже настав.

За Кодексом з процедур банкрутства можна збанкрутувати будь-яку юридичну особу

Невже можна буде відкрити справу про банкрутство щодо профспілки, гаражного кооперативу, адвокатського об'єднання, релігійної організації, політичної партії? З таким Кодексом можна збанкрутувати будь-який державний орган, орган місцевого самоврядування.

Можна буде відкрити справу про банкрутство міністерства, державної адміністрації, місцевої ради, а також правоохоронних органів: поліції, прокуратури, ну і, звичайно, судів разом з органами, які їх формують: Вищою радою правосуддя і ВККС.

Як же так вийшло, що суб'єктом банкрутства стали державні органи та органи місцевого самоврядування? Відповідь криється в самому Єдиному державному реєстрі. Відповідно до ст. 83 Цивільного кодексу України та ст.ст. 1, 3 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», державні органи та органи місцевого самоврядування як юридичні особи підлягають державній реєстрації. Всі відомості про них вносяться до державного реєстру. Заборони на їх банкрутство, як випливає з наведеного аналізу, КУПБ не містить.

Чи містить Цивільний кодекс України такого роду заборону щодо юридичних осіб-державних органів, органів місцевого самоврядування? Стаття 104 частина 6 ЦК України, на жаль, вказує, що порядок припинення юридичної особи в процесі відновлення її неплатоспроможності або банкрутства встановлюється законом. Іншим словом, ЦК України із зазначеного питання відсилає до спеціального закону. Таким якраз і є КУПБ.

Державні органи, органи місцевого самоврядування, діючи як юридичні особи, вступають в цивільні правовідносини в основному в якості споживачів послуг, укладаючи відповідні договори на: електро-, тепло-, водопостачання; послуги зв'язку тощо. В результаті, між споживачами і постачальниками виникають грошові зобов'язання в розумінні ст. 1 КУПБ.

Тільки тепер, в разі визнання боргу споживачем, постачальник послуг в силу ст.ст. 1, 8, 34, 37, 39 КУПБ може відразу ініціювати процедуру банкрутства оминаючи позовне провадження.

Відсутність законодавчих обмежень щодо державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, які можуть бути боржниками в справах про банкрутство може привести до паралічу державної влади в країні.

Можете уявити ситуацію, коли через процедуру банкрутства можна не тільки обмежити господарську діяльність зазначених суб'єктів, а й в силу ст. 40 КУПБ припинити повноваження керівника або органу управління боржника ще на етапі процедури розпорядження майном. Для такого роду політичної диверсії будь-якому зацікавленому суб'єкту досить викупити борг держоргану у постачальника послуг.

Чому розробники КУПБ не звернули увагу на таку помилку? Ми далекі від думки, що це було зроблено навмисно. Справа в тому, що на ринку послуг з банкрутства настав «морський штиль». Так, Закон про банкрутство 2011 року, який поширював свою дію на суб'єктів підприємницької діяльності, ускладнював відкриття справ про банкрутство та водночас «позакривав» багато чорних схем, спрямованих на неповернення кредитів, сплату податків, погашення боргів. Загалом, стало економічно невигідно використовувати процедуру банкрутства для вирішення проблем з фінансовою заборгованістю.

Для того, щоб «оживити» ринок послуг з банкрутства, вирішено було прибрати всі «перешкоди», що заважають вільно розвивати конкурсні (банкрутські) відносини. Однією з таких перепон була підприємницька (комерційна) діяльність. КУПБ її прибрав, як «чужу» ринковим відносинам. І тепер в положеннях КУПБ використовується як підприємницька, так і некомерційна діяльність господарюючих суб'єктів-юридичних осіб. І ось тут виходить правовий казус. Хоч розробники і назвали своє творіння кодексом, по суті, в ньому залишився Закон про банкрутство.

Так ось, Закон про банкрутство був розрахований на юридичних осіб-підприємців, тобто на осіб, що здійснюють комерційну діяльність. Це стосується наслідків відкриття справи про банкрутство, заходів щодо забезпечення вимог кредиторів, обмежень правосуб'єктності боржника, арбітражного управління, формування та реалізацію ліквідаційної маси тощо.

І тепер весь цей арсенал традиційних засобів конкурсного процесу, розрахований на комерційну діяльність, тобто на підприємця, може зіграти злий жарт з юридичними особами - державними органами та органами місцевого самоврядування.

Для того, щоб не «збанкрутувати» і таким чином не ліквідовувати державні органи та органи місцевого самоврядування, необхідно терміново внести зміни в КУПБ, т виклавши частину 4 статті 2 в такій редакції: «Положення цього Кодексу не застосовуються до юридичних осіб-державних органів та органів місцевого самоврядування, казенних підприємств». Якщо цього не зробити, то все це призведе до непоправних наслідків політичного та економічного життя країни.

Борис Поляков,

суддя Київського апеляційного господарського суду,

д.ю.н., професор