Вже більше половини десятиліття минуло з тих пір, як в Українському законодавстві з`явилося поняття слідчий суддя. Введення цього інституту повинно було сприяти реорганізації вітчизняного кримінального процесу з пострадянського інквізиційного до насправді змагального. До їх основних повноваже?ь, законодавець відніс здійснення у порядку, передбаченому КПК України, судового контролю за дотриманням конституційних прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні. Зокрема, слідчий суддя, уповноважений забезпечувати законність та обґрунтованість обмеження прав і свобод людини на стадії досудового, приймати рішення про застосування заходів кримінально-процесуального примусу, проводити особисто слідчі та інші процесуальні дії, що обмежують конституційні права людини і громадянина, розглядати скарги на дії чи бездіяльність особи, яка проводить дізнання та досудове розслідування, контролювати дотримання цими особами розумних строків. Однак, незважаючи на декларативну значущість повноважень цього учасника кримінального провадження, в повсякденній діяльності досить часто виникає цілком ґрунтовне запитання, чи дійсно він виконує покладені на нього завдання, безсторонньо та неупереджено?
Так, частиною 1 статті 219 КПК України передбачено конкретні строки проведення досудового розслідування. У випадку, якщо ж сторона обвинувачення, в силу складності кримінального провадження, все таки не змогла завершити досудове розслідування у зазначені строки, то частиною 2 цієї статті їй надано право на продовження строків, в порядку, передбаченому параграфом 4 глави 24 КПК України.
Як бачимо з наведеного, підстава для продовження строку досудового розслідування досить не чітка, та враховуючи, що КПК не передбачено конкретних критеріїв визначення коли кримінальне провадження складне, коли особливо тяжке, а коли й взагалі винятково тяжке, може трактуватись як завгодно. Це, в свою чергу, створює неабиякий ризик процесуальних зловживань стороною обвинувачення, шляхом необґрунтованого продовження строку досудового розслідування, з метою здійснення процесуального та позапроцесуального впливу на осіб, чиї права обмежуються в ході розслідування.
|
Микола Ничипорук |
Доволі тривалий час строк досудового розслідування продовжувався виключно органами прокуратури. Зокрема, право на продовження до трьох місяців було надано керівникам місцевої прокуратури, до шести місяців - керівникам регіональної прокуратури або його першим заступникам чи заступникам, до дванадцяти місяців - Генеральному прокурору чи його заступникам. Першому заступнику Генерального прокурора, як це абсурдно не звучить, права на продовження строку досудового розслідування надано не було. Враховуючи, що органи прокуратури це та ж сама сторона обвинувачення, як і слідчі, говорити про будь-яку об`єктивність процедури продовження строків досудового розслідування, не можливо в принципі. Вказане повністю нівелювало намагання законодавця відвести український кримінальний процес від інквізиційного ухилу.
Однак, для забезпечення судового (безстороннього) контролю цієї процедури, вже на весні 2018 року в КПК України почали діяти відповідні зміни, за якими процедура продовження строків повинна здійснюватися не тільки органами прокуратури, а й слідчим суддею. Зокрема, статтею 294 КПК України встановлено, що досудове розслідування може бути продовжене до трьох місяців - керівником місцевої прокуратури, заступником Генерального прокурора. В свою чергу, до шести місяців - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з керівником регіональної прокуратури або його першим заступником чи заступником, заступниками Генерального прокурора, а до дванадцяти місяців - слідчим суддею, за клопотанням слідчого, погодженим з Генеральним прокурором чи його заступниками.
На перший погляд з коментованої статті вбачається доволі якісний та дієвий інструмент судового контролю сторони обвинувачення під час вирішення питання про продовження строку досудового розслідування. Для недопущення затягування, слідчий суддя зобов'язаний ретельно перевіряти необхідність та доцільність продовження строків досудового розслідування та винести вмотивоване рішення, у вигляді ухвали, за наслідками розгляду цього питання. Так, якщо слідчий не доведе, що додатковий строк необхідний для отримання доказів, які можуть бути використані під час судового розгляду, або для проведення чи завершення проведення експертизи, за умови що ці дії не могли бути здійснені чи завершені раніше з об'єктивних причин, а також якщо досліджені під час вирішення цього питання обставини свідчать про відсутність достатніх підстав вважати, що сталася подія кримінального правопорушення, яка дала підстави для повідомлення про підозру, та/або підозрюваний причетний до цієї події кримінального правопорушення, слідчий суддя відмовляє у продовженні строку досудового розслідування.
Однак, на практиці, діяльність слідчого судді зазвичай зводиться виключно до беззаперечного продовження строків без урахування аргументів сторони захисту про необґрунтованість підстав та наявність затягувань зі сторони обвинувачення. Судова практика з вказано питання також доволі не втішна. Зокрема, майже за рік існування судового контролю процедури продовження строків досудового розслідування, слідчими суддями відмовлено у продовженні строків лише у одиничних випадках, та й то лише з формальних підстав, як от невідповідність клопотання сторони обвинувачення, вимогам статті 295-1 КПК України. Статистика чітко вказує, що введення інституту судового контролю процедури продовження досудового розслідування жодним чином не змінило ситуацію на краще, а тим більше не зробило український кримінальний процес хоча б на крок ближче до Європейського. Більше того, це лише зробило процес ще бюрократичнішим та таким, що вимагає від захисника та клієнта, зайвих трат дорогоцінного часу, оскільки для вирішення зазначеного питання всі учасники провадження повинні завітати до суду, аби прийняти участь у нібито об'єктивному розгляді клопотання, хоча насправді, це виглядає більш, як постановочна сцена із зарання відомим результатом.
Таку процесуальну неспроможність нашої судової системи досить яскраво ілюструє випадок з моєї особистої практики. Корупційне кримінальне провадження, з явними ознаками провокації та політичної складової, зареєстровано в травні 2018 року, і того ж місяця клієнту повідомлено про підозру. Звичайна справа, що до закінчення двомісячного терміну орган досудового розслідування не встиг вчинити всі дії, необхідні для завершення стадії досудового розслідування, строк було продовжено прокурором до 3 місяців. Єдиною поважною причиною продовження строку стала необхідність проведення ряду слідчих та процесуальних дій, що на перший погляд жодним чином не виглядало, як спроба затягнути процес. Досудове розслідування тривало, і сторона обвинувачення, ймовірно, вбачаючи неможливість доведення вини клієнта у законний спосіб, почала всіляко впливати на ключових свідків, і паралельно накладати арешт на все можливе майно клієнта, що в свою чергу зумовило неабиякі незручності, не говорячи вже про запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. По закінченню трьохмісячного терміну, враховуючи відсутність якісної доказової бази та триваючий процес «вербування» свідків, слідчий разом з прокурором, подають слідчому судді клопотання про продовження строку досудового розслідування до 5 місяців, обґрунтовуючи його виключно тими ж самими, до цього часу не проведеними, слідчими та процесуальними діями. Що ж робить наш безсторонній та об'єктивний слідчий суддя у даній ситуації? А нічого нового та прогресивного. Все так же само, як і органи прокуратури, продовжує строк, лише зазначаючи, поза звукозаписом судового засідання, що чудово розуміє сторону захисту, але в силу КПК України не може не продовжити строк, оскільки цим він не дасть змоги слідчому, провести вс? необхідні слідчі дії. Будь-які протести сторони захисту, що всі необхідні слідчі дії, як прокурор, так і слідчий, можуть провести у найкоротші строки, а саме кримінальне провадження перетворилось на важіль впливу на мого клієнта, слідчим суддею почуті у засіданні не були.
Як на мене, то озвучене слідчим суддею "співчуття", звучить досить дивно, особливо враховуючи приписи частини 7 статті 295-1 КПК України. Згідно цієї частини, у разі відмови слідчим суддею у продовженні строку досудового розслідування прокурор, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення цього досудового розслідування, зобов'язаний протягом п'яти днів здійснити одну з дій, передбачених частиною другою статті 283 цього Кодексу. Це зокрема, закрити кримінальне провадження, звернутися до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності, звернутися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.
Після цього, проходить ще місяць часу, свідки "говорити" не починають, і слідчим знову вручається мені та моєму підзахисному клопотання до слідчого судді про продовження строку досудового розслідування вже до 6 місяців. Підстави для продовження строку все ті ж, що і в першому та другому клопотаннях. Процедура судового розгляду клопотання майже ідентична попередній. Слідчий суддя, декларативно будучи своєрідним гарантом дотримання прав людини та громадянина під час досудового розслідування, навіть не зважаючи на те, що в ході судового засідання виявляються явні ознаки затягування процесу стороною обвинувачення, слідчий суддя всеодно задовольняє клопотання. Пікантності всій ситуації придає те, що згідно КПК України, ухвали слідчих суддів про задоволення клопотання про продовження строку досудового розслідування, чи взагалі екзотичне про відмову у його задоволенні, апеляційному оскарженню не підлягають.
Отже, який висновок можна зробити із цієї ситуації. Ідея судового контролю процедури продовження строків досудового розслідування доволі хороша та необхідна сьогоденню, однак її реалізації, як завжди, невдала. Можливо це зумовлено, відсутністю незалежності окремих слідчих суддів, можливо, в силу завантаженості судів, не бажанням слідчих суддів вникати в суть справи та виносити об'єктивні рішення, а можливо всьому виною, глибоко пройнявше свідомість представників судової влади інквізиційне спрямування кримінального процесу. На сьогодні, хочеться лише сподіватись, що так буде не завжди і в майбутньому ми все ж таки прийдемо до дійсно якісного судового контролю, який буде захищати права пересічних громадян, а не лобіювати інтереси правоохоронних органів.
Микола Ничипорук
Юрист, Адвокат,
Практика кримінального права
