Будучи практикуючим адвокатом, здійснюючи захист в кримінальних справах і справах про притягнення осіб до адміністративної відповідальності, я раз у раз чую скарги колег і клієнтів на недосконалість способів захисту і засобів доведення в "админках", порядок розгляду яких регулює один з трьох кодексів України, що зуміли відсвяткувати свій 30-ник.
У передмові хотілося б сказати навіть не про те, що Кодекс України про адміністративних правопорушеннях (далі - КУоАП), м'яко кажучи, не досконалий, не передбачає можливостей касаційного оскарження і оскарження за обставинами, що знову відкрилися, можливістю заявити клопотання про проведення експертизи, витребувати докази і фіксувати судове засідання технічними засобами, то, до чого давно прийшли навіть в Україні, а про те, що ситуація, яка склалася з регулюванням процесу розгляду справ про адміністративні правопорушення давно є критичною, але усі втомилися про це говорити. Це у нас, як "валіза без ручки" і нести важко, і викинути жалко.
Можливо, обмеженість вказаного акту, що кодифікує, так і залишалася б вимушено терпимою, якби КУоАП регулював порядок розгляду виключно незначних правопорушень, якось порушення ПДД. Але, коли мова заходить про порушення митного законодавства або законодавства об корупції, які можуть спричинити наслідки у вигляді покарання порівнянного по своїй тяжкості з карним, ми не можемо собі дозволити не діяти.
Нижче я хотів би поділитися з Вами правовою позицією, яка має місце бути і зможе допомогти ефективніше оскаржити незаконні і необгрунтовані рішення в справах про притягнення осіб до адміністративної відповідальності.
Як ми усі знаємо, Конституція України свідчить - людина, його життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; у Україні признається і діє принцип верховенства права; норми Конституції України є нормами прямої дії; звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Вказані конституційні норми кореспондують Міжнародним договорам (підпункти "a", "b" пункту 3 статті 2 Міжнародні пакти про громадянські і політичні права 1966 року; пункт 1 статті 6, статті 13 Конвенцій про захист прав людини і основних свобод 1950 року) і вказують на зобов'язання держав-учасників забезпечити в національному законодавстві ефективний засіб правового захисту від порушення його прав особами, що діяли в офіційній якості.
Конституційний Суд України в Рішенні від 25 грудня 1997 року № 9-зп (справа по зверненню жителів міста Жовті Води), даючи офіційне тлумачення частині другої статті 55 Конституцій України, відмітив, що в ній міститься загальна норма, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права або свободи порушені або порушуються, створені або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші утиски прав і свобод. Вказана норма зобов'язує суди брати заяви до розгляду навіть у разі відсутності в законі спеціального положення про судовий захист (абзац перший пункту 2 мотивувальних частини).Резолютивна частина цього рішення в імперативній формі констатує, що суд не може відмовити в правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особу без громадянства рахують, що їх права і свободи порушені або порушуються, створені або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші утиски прав і свобод (пункт 1); відмова суду в прийнятті позовних і інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежена (пункт 2).
На підтвердження приведеної вище правової позиції, Конституційний Суд України в Рішенні від 16 листопада 2000 13-рп / 2000 відмітив, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, окрім випадків, передбачених Конституцією України; зокрема, не можуть бути обмежені у будь-який спосіб права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 55, 59, 63 Конституції України.
Конституційний Суд України також констатує, що оскарження, перегляд судового рішення можливі в усіх випадках, окрім тих, коли закон містить пряму заборону на такий перегляд (рішення від 27 січня 2010 року № 3-рп / 2010 (абз. Другий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальних частини), рішення від 28 квітня 2010 року № 12-рп / 2010 (абз. другий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальних частини), рішення від 8 липня 2010 року № 18-рп / 2010 (абз. четвертий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальних частини), рішення від 2 листопада 2011 року № 13-рп / 2011 (абз. третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальних частини), рішення від 25 квітня 2012 № 11-рп / 2012 (абз. третій, четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальних частини), рішення від 29 серпня 2012 № 16-рп / 2012 (абз. четвертий підпункту 5.1 пункту 5 мотивувальній частині), рішення від 22 квітня 2014 року № 4-рп / 2014 (абз. четвертий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальних частини).
По загальних принципах теорії права при застосуванні норм права правозастосовний орган іноді стикається з пропусками в законодавстві, тобто з повною або частковою відсутністю норм, регулюючих певні громадські стосунки. Варто розрізняти пропуски в праві і пропуски в законі.
Пропуски в праві - ця повна або часткова відсутність в чинних нормативно-правових актах необхідних юридичних норм.
Пропуски в законі - ця повна або часткова відсутність необхідних юридичних норм в цьому законі. У зв'язку з цим, розроблені способи усунення пропусків в процесі застосування закону, які дістали назву аналогії. Розрізняють: аналогію закону - рішення справи або окремого юридичного питання на основі правової норми, розрахованої на подібні випадки. Застосування аналогії забороняється, якщо вона прямо заборонена законом або якщо закон зв'язує настання юридичних наслідків з наявністю конкретних норм; аналогію права - рішення справи або конкретного юридичного питання на основі принципів права, загальних принципів і принципів.
При застосуванні аналогії закону або аналогії права обов'язковим є дотримання наступних умов : аналогія допустима лише у разі повної або часткової відсутності правових норм; громадські стосунки, до яких застосовується аналогія, повинні знаходитися у сфері правового регулювання; має бути схожість між обставинами справи і наявною нормою за істотними юридичними ознаками; пошук норми, регулюючої аналогічний випадок, повинен здійснюватися спочатку в актах тієї ж галузі права, у разі відсутності - у іншій галузі права і в законодавстві в цілому; винесене в процесі використання аналогії правове рішення не повинне суперечити нормам закону, його меті; обов'язково має бути мотивоване пояснення причин застосування рішення аналогічно до конкретного випадку.
Так, правозастосовна практика українського процесуального законодавства у виробництві по перегляду судових актів за обставинами, що знову відкрилися, передбачена Кодексом адміністративного судочинства України, Карним процесуальним кодексом України, Господарським процесуальним кодексом України, Цивільним процесуальним кодексом України.
В той же час, право на перегляд судових рішень за обставинами, що знову відкрилися, належним чином не врегульоване Кодексом України про адміністративні правопорушення, як і не передбачено положеннями Кодексу України про адміністративні правопорушення прямої заборони на перегляд постанов за обставинами, що знову відкрилися.
Стаття 529 Митного кодексу України визначає, що порядок оскарження постанови суду (судді) у справі про порушення митних правил визначається Кодексом України про адміністративні правопорушення і іншими законами України.
Аналогія повинна застосовуватися з неухильним дотриманням вимог законності. Тому і використовувати аналогію можуть тільки органи правосуддя - суди, з дотриманням усіх процесуальних норм і процесуальних гарантій усіх учасників судового розгляду. Винесена за допомогою аналогії ухвала у справі не повинна суперечити чинному законодавству. Застосування аналогії закону і аналогії права у разі існування пропусків в нормативно-правових актах передбачено законодавством України.
Далі, у своєму рішенні від 8 квітня 2015 Конституційний суд України у справі №1-6/2015 відмітив, що відповідно до положень статті 2 Протоколи № 7 до Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року кожен, кого суд визнав винним в скоєнні карного злочину має право на перегляд вищестоящою судовою інстанцією визнання його винним або ухваленого йому вироку (пункт 1); виключення з цього права можуть поширюватися на правопорушення, визначені законом як незначні (пункт 2).
Отже, Основний закон нашої держави і практика Європейського суду з прав констатує наявність права, у тому числі, перегляду судового рішення за обставинами, що знову відкрилися.
Тим паче, що Верховний Суд України постійно відстоював позицію про необхідність законодавчого закріплення процедури касаційного оскарження рішень апеляційних судів у справах про адміністративні правопорушення, а Митний кодекс України в статті 529 дає можливість оскаржити такі рішення.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях вказав, що термін "карний злочин", що міститься в статті 2 Протоколи № 7 до Конвенції, охоплює строгі по своїх наслідках види адміністративних стягнень, до яких відносяться, у тому числі і значні адміністративні штрафи (пункти 82, 83 Рішення у справі "Энгель і інші проти Нідерландів" від 8 червня 1976 року).
У рішенні "Энгель і інші проти Нідерландів" від 8 червня 1976 року Європейський суд з прав людини сформулював основні критерії (відомі як "критерії Энгеля")по яких встановлюється наявність кримінального характеру правопорушення :
1) передусім, треба встановити, до якого виду правопорушень відноситься певна дія з національного права;
2) визначити характер правопорушення;
3) визначити характер покарання (стягнення), яке може бути застосоване до правопорушника.
Необхідно також звернути увагу, що вказані критерії застосовуються не в сукупності, а окремо.
Якщо в рішенні у справі "EngelandOthers v. theNetherlands" було визнане, що поняття "Карний злочин" охоплює і правопорушення, які відповідно до національного законодавства вважалися дисциплінарними і адміністративним.
Зважаючи на викладене вище, розглянемо приклад, коли особа визнана винною в здійсненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 472 ТК України, на нього накладений штраф у розмірі 3 000 000 грн. (100 % вартостей незадекларованого майна) і прийнято конфіскувати майно такої ж вартості, що у своїй сукупності дорівнює 6 000 000 грн.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 УК України особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачено основне покарання у вигляді штрафу в розмірі більше двадцять п'ять тисяч неоподатковуваних мінімумів прибутків громадянпозбавлення волі на термін понад десять років або довічне позбавлення волі.
Відповідно до п. 5 Розділу ХХ Податкового кодексу України якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум прибутків громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривен.
Враховуючи це, а також приписи ч.5 ст. 12 УК України (17* 25 000 = 425 000 грн.), то згідно з "критеріями Энгеля", особа визнана винною в здійсненні адміністративного правопорушення, по тяжкості покарання що відповідає з особливо тяжким злочином, проте без забезпечення права на справедливий суд, тобто без права на перегляд постанови в касаційному порядку, перегляді по що знову відкрилося і винятковими обставинами, передбаченими діючим КПК України.
Підводячи підсумки, відмітимо - що, враховуючи норми прямої дії Конституції України, обов'язковість рішень Конституційного Суду України, правозастосовну практику застосування аналогії закону в аналогічних справах різних судів України, оцінюючи той факт, що процедурну регламентацію реалізації конституційного права на судовий захист у справах про порушення митних правил нормований не лише Кодексом України про адміністративні правопорушення, але і іншими законами України, зокрема, положеннями КАС України і КПК України, передбачає порядок, термін, підстава для перегляд за знову відкрився обставинами, - заявник має право на подача заява про перегляд судовий рішення в справа про його притягнення до адміністративний відповідальності за знову відкрився обставинами, а суд відповідно, має право прийняв такий заява, відкрив виробництво по перегляд такий судовий рішення за знову відкрився обставинами і розглянув заява по суті.
Денис Демин, адвокат, партнер Litigation Law Group
