Договірні зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умів договору, положень ЦК інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умів та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК). Порушення умів договору, положень ЦК та інших актів цивільного законодавства при виконанні зобов'язань за договором однією стороною спричиняє несприятливі, небажані наслідки для другої сторони і порушує права останньої. Порушення договірного зобов'язання згідно з доктриною цивільного права та ст. 610 ЦК, може бути двох видів: невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умів, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Під невиконанням зобов'язання розуміють нездійснення боржником жодної з передбачених зобов'язанням дій. Під неналежним виконанням розуміють часткове невиконання якого-небудь обов'язку зобов'язання або таке виконання, яку не відповідає тим чи іншим умовам зобов'язання. Характер порушення визначає спосіб захисту прав.
Торгівля, що здійснюється на підставі договорів постачання, є одним з найбільш поширених видів господарської діяльності, що забезпечує зв'язок між виробництвом та споживачем.
Постачання як форма оплатний-грошової реалізації товару за юридичною сутністю походити із купівлі- продаж, але має свої відмінності.
Саме тому до договору постачання застосовуються загальні положення про купівлю- продажів, однак закон може передбачати особливості регулювання укладення та виконання договорів постачання (ст. 712 ЦК).
Для визначення особливостей проведення розрахунків між постачальником та покупцем існує необхідність у встановленні рис, характерних для договору постачання та аналізі його визначення, що містяться в Цивільному та Господарському кодексах України (далі - ЦК України та ГК України).
Згідно зі ст. 712 ЦК "за договором постачання продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобів' язується передати у встановлений рядків (рядки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобів' язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову торбу".
Згідно зі ст. 265 ГК "за договором постачання одна сторона - постачальник зобів' язується передати (поставити) у зумовлені рядка (рядків) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобів' язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову торбу". При цьому сторонами договору постачання можуть бути лише суб' єкти господарювання.
При виконанні грошових зобов'язань за договором постачання можуть виникнути певні труднощі щодо порядку погашення покупцем грошових вимог.
Слід розрізняти "проценти, як плату" за користування чужими грошима і "проценти за прострочення" виконання зобов'язання (пеню), котрі є формою цивільно - правової відповідальності. Та чи інша кваліфікація "процентів" має істотне практичне значення: несплата (прострочення сплати) боргу тягне за собою можливість стягнення з боржника неустойки (штрафу, пені) за порушення зобов'язання, тоді як штрафні санкції за несплату або прострочення сплати майнових санкцій не застосовуються. Підставами визначення правової природи "процентів" у шкірному конкретному випадку є договір або прямий припис закону.
Слід розрізняти поняття "проценти за користування чужими грошима" і "проценти за прострочення" виконання зобов'язання |
Окремим випадком виконання копійчаного зобов'язання є розрахунки у разі недостатності суми для виконання копійчаного зобов'язання у повному обсязі (ст. 534 ЦК). У цьому разі сплачена торба погашає вимоги кредитора у такій черговості: 1) відшкодовуються витрати кредитора, пов' язані з одержанням виконання; 2) сплачуються проценти і неустойка; 3) сплачується основна торба боргу. Втім, договором сторін може бути встановлена інша черговість розрахунків.
По-другу, необхідно звернути увагу на співвідношення зрозуміти "Забезпечення виконання зобов'язань" і "відповідальність за порушення зобов'язань".
У ЦК 2003 року цим питанням присвячені глави 49 та 51. Таким чином, у загальних рисі збережено підхід, який мав місце у ЦК 1963 рокуде існували глави 16 ("Забезпечення виконання зобов'язань") і 18 ("Відповідальність за порушення зобов'язань"). Здавалося б, позиція законодавця зводиться до того, що він достатньо чітко розрізняє ці 2 інститути.
Водночас, у главі 51 ЦК йдеться про існування відповідальності у формі припинення зобов'язання, зміни умів зобов'язання, сплати неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди худе (ст. 611 ЦК). Отже, сплата неустойки розглядається в одній площині з іншими видами відповідальності, зокрема, стягненням збитків (ст. 624 ЦК).
У свою чергу, при характеристиці засобів забезпечення зобов'язань у главі 49 ЦК йдеться про "відповідальність". Наприклад, у ст. 554 ЦК згадується "відповідальність поручителя перед кредитором".
У зв'язку з цим виникає необхідність встановлення характеру взаємозв 'язку між цими категоріями.
Засоби забезпечення зобов'язань, встановлені нормами глави 49, і заходь відповідальності, передбачені главою 51 ЦК, переслідують одну мету - стимулювати боржника до виконання зобов'язання і захистити інтереси кредитора. Тому ті й інші можуть бути віднесені до засобів забезпечення належного виконання зобов'язань.
Вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого руйнує, а у випадках, передбачених законом, - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією. Тобто, якщо продавець не заявляв про сплату неустойки мі не можемо її сплачувати.
Проценти, пеня за несвоєчасну оплату її вартості, інші штрафні санкції не підлягають зарахуванню в порядку, встановленому ст. 534 ЦК |
Позиція ВГСУ виглядає наступним чином: оскільки грошове зобов'язання відповідача є складовою частиною іншого зобов'язання, яку випливає із договору постачання, воно полягає у сплаті вартості отриманого ним товару, тому проценти, пеня за несвоєчасну оплату її вартості, інші штрафні санкції не підлягають зарахуванню в порядку, встановленому ст. 534 ЦК, а застосовуються у судновому порядку
Отже, питання виникає наступне: "Чи можна застосовувати ст. 534 ЦК до грошових зобов'язань, а саме порядку розрахунку за договором постачання"?.
У силу права власності на належні йому готівкові грошові кошти боржник вправі розпоряджатися ними на свій розсуд (ч. 1 ст. 317 ЦК). Боржник, на рахунку якого у банку є гроші, також вправі розпоряджатися ними (ч. 1 ст. 1071 ЦК). Звідси можна було б зробити висновок про ті, що при здійсненні платежу (готівкою чи шляхом безготівкових розрахунків) боржник вправі на свій розсуд вибрати призначення платежу, а законодавством призначення платежу могло б встановлюватись лише в тихий випадках, коли боржник при здійсненні платежу належне не передбачив його призначення. Але спеціальним правилом ст. 534 ЦК законодавець вирішив безпосередньо встановити призначення проведеного платежу, якщо його торба є недостатньою для виконання копійчаного зобов'язання боржника перед кредитором в повному обсязі. Спрямування платежу відповідно до ст. 534 ЦК не здійснюється лише у випадках, якщо інше встановлено договором між сторонами.
Пункт 1 ч. 1 ст. 534 ЦК, в деру чергу, передбачає відшкодування витрат кредитора, пов'язаних з одержанням виконання. Зазвичай таких витрат немає як при безготівкових розрахунках, так і при розрахунках готівкою.
Проценти і неустойка визначаються в ст. 534 ЦК як платежі другої черги. Ті, що у ч. 2 ст. 534 проценти називаються першими, не може будь-яким чином вплинути на черговість, в якій погашаються обов'язки зі сплати процентів і неустойки за рахунок отриманого платежу.
Положення ст. 534 ЦК, однак, не повністю позбавляють боржника права на свій розсуд визначити призначення платежу, який він здійснив на користь кредитора.
Банк не має права зараховувати платіж на виконання одного зобов'язання в рахунок погашення іншого зобов'язання. Він має право тільки на визначення призначення платежу в межах одного зобов'язання. Якщо ж за наявності між сторонами декількох зобов'язань боржник здійснив платіж, не встановивши його призначення, кредитор не вправі безпосередньо спрямовувати отримані кошти на цілі, визначені ним одностороннє. Він вправі вчинити односторонній правочин: зробити заяву про зарахування зустрічних односторонніх вимог : можливої вимоги платника про повернення безпідставно отриманого іншою стороною платежу (платіж має кваліфікуватись як безпідставно отриманий, оскільки платник не встановив його призначення) і вимоги одержувача платежу про виконання одного із грошових зобов'язань. До отримання заяви про зарахування платник має право зробити на адресі одержувача заяву про призначення платежу. Якщо ж одержувач платежу не заявивши про зарахування зустрічних вимог, а платник не зробив заяву про призначення платежу, одержувач платежу неце зобов'язання повернути безпідставно отримані грошові кошти, а платник неце грошові зобов'язання, що виникли перед одержувачем платежу раніше.
Стосовно цих відносин взагалі важко визначити значення терміну "Грошове зобов'язання", бо зазначеному терміну, як це склалося у науці та практиці правотворчості і правозастосування, надається різне значення: 1) терміном "зобов'язання" позначається вусі правовідношення, що виникло на підставі договору; 2) цим терміном може позначатись обов'язок сплатити усю грошову торбу, передбачену договором; 3) цим терміном може позначатись обов'язок здійснити один черговий платіж. У контексті ст. 534 ЦК термін "Грошове зобов'язання" слід тлумачити якраз у цьому останньому значенні.
Отже, ст. 534 ЦК не може поширюватись і на випадки, коли в межах одного зобов'язання у боржника є заборгованість за різні періоди, якщо платіж не погашає повністю один із видів заборгованості.
Ст. 534 ЦК України застосовується при "недостатності" суми проведеного платежу для виконання копійчаного зобов'язання, а не у разі прострочення його виконання. Крім того, виходячи з буквального тлумачення цієї статті, можна зробити висновок, що саме "Грошове зобов'язання" передбачає (включає в собі) як сплату процентів, так і сплату основної суми боргу.
Наступним аргументом виступає розміщення ст. 534 в главі 48 ЦК, що має назву "Виконання зобов'язання", норми якої регулюють питання не відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання, а питання "нормального", добровільного виконання. Питання ж відповідальності за, наприклад, порушення строків сплати за постачань товар, врегульовані главою 51 ЦК, в тому числі ст. 625.
Цивільний кодекс РФ має аналогічну статтю 319. У постанові Пленуму ВС РФ від 08 жовтня 1998 р. під відсотками, які погашаються раніше суми основного боргу, розуміються проценти за користування грошовими коштами, які підлягають сплаті відповідно до копійчаного зобов'язання, зокрема проценти за користування грошовими коштами при кредиті, авансі, попередній оплаті худе. Проценти, передбачені ст. 395 ЦК РФ за невиконання або неналежне виконання копійчаного зобов'язання погашаються після суми основного боргу.
Крім того, у разі порушення копійчаного зобов'язання за договором постачання, покупець зобів' язується сплатити штрафні санкції : пеню, штраф. Продавець "має право вимагати" від покупця як оплату за постачань товар, так і оплату штрафних санкцій. Але, "має право вимагати" не означає "має право зараховувати грошові кошти, які прийшли на оплату товару на залік (за рахунок) погашення нарахованих ним штрафних санкцій. Особливо це стосується, коли такий порядок не передбачений договором постачання.
Якщо договором постачання не передбачена черговість погашення вимог кредитора, то ознайомившись з правовою нормою ст. 534 ЦК боржник повинний розуміти, що, якщо він зазначить у призначенні платежу "погашення основної суми боргу", то кредитор має право зарахувати дану торбу в деру чергу в погашення неустойки, оскільки для зміни черговості погашення вимог кредитора потрібна взаємна згода сторін (договір), тоді як зазначення призначення платежу в платіжному дорученні (при незгоді на таке кредитором) може інтерпретуватися лише як одностороння дія (волевиявлення).
Відповідно до ст. 612 ЦК боржник вважається таким, що прострочивши, якщо він не приступивши до виконання зобов'язання або не виконав його у рядків, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 552 ЦК сплата неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Відповідно до ст. 622 ЦК боржник, який сплатив неустойка і відшкодував збитки, завдані порушенням зобов'язання, не звільняється від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, якщо інше не встановлено договором або законом.
На практиці може виникнути наступна ситуація :
"Покупець упродовж трьох років купував у постачальника товар. Весь цей час різниця між бухгалтерськими розрахунками двох фірм складала близько 3 копійок. Постачальник, незважаючи на часті прострочення в оплаті отриманого товару, проте не пред'являв Покупцеві ніяких претензій. Але через три роки з моменту укладення Договору Постачальник звернувся до суду з вимогою зобов'язати Покупця сплатити основний борг, розмір якого в три рази перевищував суму основного боргу за розрахунками Покупця, + сплатити усі штрафні санкції, нараховані на розраховану Постачальником суму основного боргу.
Виявилось, що Постачальник вів дві бухгалтерії, одну для Покупця (без застосування ст. 534 ГК), іншу - для суду (із застосуванням ст. 534 ГК). Таким чином, Покупець упродовж трьох років навіть не здогадувався про те, що усі платежі, які він відправляв на погашення вартості придбаного товару, йшли спочатку на погашення усіх штрафних санкцій (пеня, штраф, 3 % річних, інфляція), а потім вже на погашення основного боргу.
Постачальник приховував застосування ст. 534 ГК, розуміючи, що як тільки він про це скаже, Покупець припинить з ним працювати.
Таким чином, були дуже серйозно порушені права Покупця на інформацію, на вільний вибір контрагентів і т. д. Не кажучи вже про спірність застосування ст. 534 ГК (тим більше прихованого застосування).
Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги Постачальника в повному розмірі (при цьому, навіть не пославшись в рішенні на застосування ст. 534 ГК). Слід також подивитися з іншого боку - знаючи про застосування Постачальником ст. 534 ГК після першого прострочення, Покупець мав би можливість другим траншем закрити і суму другого постачання і погасити нараховані штрафні санкції за прострочення оплати першої партії.
Таким чином, Постачальником також порушений такий принцип цивільного права, як сумлінність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ГК), - Постачальник три роки обманював Покупця про реальний стан заборгованості.
Таким чином, важливе навіть не питання про можливість або неможливість застосування ст. 534 ГК в стосунках постачання, а питання про можливість або неможливість зарахування Постачальником грошей, що поступили від Покупця, в рахунок погашення нарахованих їм штрафних санкцій БЕЗ НАСТУПНОГО ПОВІДОМЛЕННЯ Про ЦЕ ПОКУПЦЯ".
Катерина Лоєнко
юрист ЮА "Шевчук і Партнери"
____________________________________________________________
"ЮРИСТ & ЗАКОН" - це електронне аналітичне видання, що входить в інформаційно-правові системи ЛІГА :ЗАКОН і створене спеціально для юристів і фахівців, що потребують якісної аналітичної інформації про зміни, що відбуваються в правовому полі України. З питань придбання видання "ЮРИСТ & ЗАКОН" звертайтеся до менеджерам ЛІГА :ЗАКОН чи до регіональних дилерів.
