Договірні зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, положень ЦК інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК). Порушення умов договору, положень ЦК та інших актів цивільного законодавства при виконанні зобов'язань за договором однією стороною спричиняє несприятливі, небажані наслідки для другої сторони і порушує права останньої. Порушення договірного зобов'язання згідно з доктриною цивільного права та ст. 610 ЦК, може бути двох видів: невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Під невиконанням зобов'язання розуміють нездійснення боржником жодної з передбачених зобов'язанням дій. Під неналежним виконанням розуміють часткове невиконання якого-небудь обов'язку зобов'язання або таке виконання, яке не відповідає тим чи іншим умовам зобов'язання. Характер порушення визначає спосіб захисту прав.
Торгівля, що здійснюється на підставі договорів поставки, є одним з найбільш поширених видів господарської діяльності, що забезпечує зв'язок між виробництвом та споживачем.
Поставка як форма оплатно-грошової реалізації товару за юридичною сутністю походить із купівлі-продажу, але має свої відмінності.
Саме тому до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, однак закон може передбачати особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки (ст. 712 ЦК).
Для визначення особливостей проведення розрахунків між постачальником та покупцем існує необхідність у встановленні рис, характерних для договору поставки та аналізі його визначення, що містяться в Цивільному та Господарському кодексах України (далі - ЦК України та ГК України).
Згідно зі ст. 712 ЦК «за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму».
Згідно зі ст. 265 ГК «за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму». При цьому сторонами договору поставки можуть бути лише суб'єкти господарювання.
При виконанні грошових зобов'язань за договором поставки можуть виникнути певні труднощі щодо порядку погашення покупцем грошових вимог.
Слід розрізняти «проценти, як плату» за користування чужими грошима і «проценти за прострочення» виконання зобов'язання (пеню), котрі є формою цивільно-правової відповідальності. Та чи інша кваліфікація «процентів» має істотне практичне значення: несплата (прострочення сплати) боргу тягне за собою можливість стягнення з боржника неустойки (штрафу, пені) за порушення зобов'язання, тоді як штрафні санкції за несплату або прострочення сплати майнових санкцій не застосовуються. Підставами визначення правової природи «процентів» у кожному конкретному випадку є договір або прямий припис закону.
Слід розрізняти поняття «проценти за користування чужими грошима» і «проценти за прострочення» виконання зобов'язання |
Окремим випадком виконання грошового зобов'язання є розрахунки у разі недостатності суми для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі (ст. 534 ЦК). У цьому разі сплачена сума погашає вимоги кредитора у такій черговості: 1) відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) сплачуються проценти і неустойка; 3) сплачується основна сума боргу. Втім, договором сторін може бути встановлена інша черговість розрахунків.
По-друге, необхідно звернути увагу на співвідношення понять «забезпечення виконання зобов'язань» і «відповідальність за порушення зобов'язань».
У ЦК 2003 року цим питанням присвячені глави 49 та 51. Таким чином, у загальних рисах збережено підхід, який мав місце у ЦК 1963 року, де існували глави 16 («Забезпечення виконання зобов'язань») і 18 («Відповідальність за порушення зобов'язань»). Здавалося б, позиція законодавця зводиться до того, що він достатньо чітко розрізняє ці 2 інститути.
Водночас, у главі 51 ЦК йдеться про існування відповідальності у формі припинення зобов'язання, зміни умов зобов'язання, сплати неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди тощо (ст. 611 ЦК). Отже, сплата неустойки розглядається в одній площині з іншими видами відповідальності, зокрема, стягненням збитків (ст. 624 ЦК).
У свою чергу, при характеристиці засобів забезпечення зобов'язань у главі 49 ЦК йдеться про «відповідальність». Наприклад, у ст. 554 ЦК згадується «відповідальність поручителя перед кредитором».
У зв'язку з цим виникає необхідність встановлення характеру взаємозв'язку між цими категоріями.
Засоби забезпечення зобов'язань, встановлені нормами глави 49, і заходи відповідальності, передбачені главою 51 ЦК, переслідують одну мету - стимулювати боржника до виконання зобов'язання і захистити інтереси кредитора. Тому ті й інші можуть бути віднесені до засобів забезпечення належного виконання зобов'язань.
Вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією. Тобто, якщо продавець не заявляв про сплату неустойки ми не можемо її сплачувати.
Проценти, пеня за несвоєчасну оплату її вартості, інші штрафні санкції не підлягають зарахуванню в порядку, встановленому ст. 534 ЦК |
Позиція ВГСУ виглядає наступним чином: оскільки грошове зобов'язання відповідача є складовою частиною іншого зобов'язання, яке випливає із договору поставки, воно полягає у сплаті вартості отриманого ним товару, тому проценти, пеня за несвоєчасну оплату її вартості, інші штрафні санкції не підлягають зарахуванню в порядку, встановленому ст. 534 ЦК, а застосовуються у судовому порядку
Отже, питання виникає наступне: «Чи можна застосовувати ст. 534 ЦК до грошових зобов'язань, а саме порядку розрахунку за договором поставки?».
У силу права власності на належні йому готівкові грошові кошти боржник вправі розпоряджатися ними на свій розсуд (ч. 1 ст. 317 ЦК). Боржник, на рахунку якого в банку є гроші, також вправі розпоряджатися ними (ч. 1 ст. 1071 ЦК). Звідси можна було б зробити висновок про те, що при здійсненні платежу (готівкою чи шляхом безготівкових розрахунків) боржник вправі на свій розсуд вибрати призначення платежу, а законодавством призначення платежу могло б встановлюватись лише в тих випадках, коли боржник при здійсненні платежу належне не передбачив його призначення. Але спеціальним правилом ст. 534 ЦК законодавець вирішив безпосередньо встановити призначення проведеного платежу, якщо його сума є недостатньою для виконання грошового зобов'язання боржника перед кредитором в повному обсязі. Спрямування платежу відповідно до ст. 534 ЦК не здійснюється лише у випадках, якщо інше встановлено договором між сторонами.
Пункт 1 ч. 1 ст. 534 ЦК, в першу чергу, передбачає відшкодування витрат кредитора, пов'язаних з одержанням виконання. Зазвичай таких витрат немає як при безготівкових розрахунках, так і при розрахунках готівкою.
Проценти і неустойка визначаються в ст. 534 ЦК як платежі другої черги. Те, що у ч. 2 ст. 534 проценти називаються першими, не може будь-яким чином вплинути на черговість, в якій погашаються обов'язки зі сплати процентів і неустойки за рахунок отриманого платежу.
Положення ст. 534 ЦК, однак, не повністю позбавляють боржника права на свій розсуд визначити призначення платежу, який він здійснив на користь кредитора.
Банк не має права зараховувати платіж на виконання одного зобов'язання в рахунок погашення іншого зобов'язання. Він має право тільки на визначення призначення платежу в межах одного зобов'язання. Якщо ж за наявності між сторонами декількох зобов'язань боржник здійснив платіж, не встановивши його призначення, кредитор не вправі безпосередньо спрямовувати отримані кошти на цілі, визначені ним одностороннє. Він вправі вчинити односторонній правочин: зробити заяву про зарахування зустрічних односторонніх вимог: можливої вимоги платника про повернення безпідставно отриманого іншою стороною платежу (платіж має кваліфікуватись як безпідставно отриманий, оскільки платник не встановив його призначення) і вимоги одержувача платежу про виконання одного із грошових зобов'язань. До отримання заяви про зарахування платник має право зробити на адресу одержувача заяву про призначення платежу. Якщо ж одержувач платежу не заявив про зарахування зустрічних вимог, а платник не зробив заяву про призначення платежу, одержувач платежу несе зобов'язання повернути безпідставно отримані грошові кошти, а платник несе грошові зобов'язання, що виникли перед одержувачем платежу раніше.
Стосовно цих відносин взагалі важко визначити значення терміну «грошове зобов'язання», бо зазначеному терміну, як це склалось у науці та практиці правотворчості і правозастосування, надається різне значення: 1) терміном «зобов'язання» позначається усе правовідношення, що виникло на підставі договору; 2) цим терміном може позначатись обов'язок сплатити всю грошову суму, передбачену договором; 3) цим терміном може позначатись обов'язок здійснити один черговий платіж. У контексті ст. 534 ЦК термін «грошове зобов'язання» слід тлумачити якраз у цьому останньому значенні.
Отже, ст. 534 ЦК не може поширюватись і на випадки, коли в межах одного зобов'язання у боржника є заборгованість за різні періоди, якщо платіж не погашає повністю один із видів заборгованості.
Ст. 534 ЦК України застосовується при «недостатності» суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання, а не у разі прострочення його виконання. Крім того, виходячи з буквального тлумачення цієї статті, можна зробити висновок, що саме «грошове зобов'язання» передбачає (включає в себе) як сплату процентів, так і сплату основної суми боргу.
Наступним аргументом виступає розміщення ст. 534 в главі 48 ЦК, що має назву «Виконання зобов'язання», норми якої регулюють питання не відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання, а питання «нормального», добровільного виконання. Питання ж відповідальності за, наприклад, порушення строків оплати за поставлений товар, врегульовані главою 51 ЦК, в тому числі ст. 625.
Цивільний кодекс РФ має аналогічну статтю 319. У постанові Пленуму ВС РФ від 08 жовтня 1998 р. під процентами, які погашаються раніше суми основного боргу, розуміються проценти за користування грошовими коштами, які підлягають сплаті відповідно до грошового зобов'язання, зокрема проценти за користування грошовими коштами при кредиті, авансі, попередній оплаті тощо. Проценти, передбачені ст. 395 ЦК РФ за невиконання або неналежне виконання грошового зобов'язання погашаються після суми основного боргу.
Крім того, у разі порушення грошового зобов'язання за договором поставки, покупець зобов'язується сплатити штрафні санкції: пеню, штраф. Продавець «має право вимагати» від покупця як оплату за поставлений товар, так і оплату штрафних санкцій. Але, «має право вимагати» не означає «має право зараховувати грошові кошти, які прийшли на оплату товару на залік (за рахунок) погашення нарахованих ним штрафних санкцій. Особливо це стосується, коли такий порядок не передбачений договором поставки.
Якщо договором поставки не передбачена черговість погашення вимог кредитора, то ознайомившись з правовою нормою ст. 534 ЦК боржник повинен розуміти, що, якщо він зазначить у призначенні платежу «погашення основної суми боргу», то кредитор має право зарахувати дану суму в першу чергу в погашення неустойки, оскільки для зміни черговості погашення вимог кредитора потрібна взаємна згода сторін (договір), тоді як зазначення призначення платежу в платіжному дорученні (при незгоді на таке кредитором) може інтерпретуватися лише як одностороння дія (волевиявлення).
Відповідно до ст. 612 ЦК боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 552 ЦК сплата неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Відповідно до ст. 622 ЦК боржник, який сплатив неустойку і відшкодував збитки, завдані порушенням зобов'язання, не звільняється від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, якщо інше не встановлено договором або законом.
На практиці може виникнути наступна ситуація:
«Покупатель на протяжении трех лет покупал у поставщика товар. Все это время разница между бухгалтерскими расчетами двух фирм составляла порядка 3 копеек. Поставщик, несмотря на частые просрочки в оплате полученного товара, тем не менее не предъявлял Покупателю никаких претензий. Но через три года с момента заключения Договора Поставщик обратился в суд с требованием обязать Покупателя оплатить основной долг, размер которого в три раза превышал сумму основного долга по расчетам Покупателя, + оплатить все штрафные санкции, начисленные на рассчитанную Поставщиком сумму основного долга.
Оказалось, что Поставщик вел две бухгалтерии, одну для Покупателя (без применения ст. 534 ГК), другую - для суда (с применением ст. 534 ГК). Таким образом, Покупатель на протяжении трех лет даже не догадывался о том, что все платежи, которые он отправлял на погашение стоимости приобретенного товара, шли сначала на погашение всех штрафных санкций (пеня, штраф, 3 % годовых, инфляция), а потом уже на погашение основного долга.
Поставщик скрывал применение ст. 534 ГК, понимая, что как только он об этом скажет, Покупатель прекратит с ним работать.
Таким образом, были очень серьезно нарушены права Покупателя на информацию, на свободный выбор контрагентов и т. д. Не говоря уже о спорности применения ст. 534 ГК (тем более скрытого применения).
Суд первой инстанции удовлетворил исковые требования Поставщика в полном размере (при этом, даже не сославшись в решении на применение ст. 534 ГК). Следует также посмотреть с другой стороны - зная о применении Поставщиком ст. 534 ГК после первой просрочки, Покупатель имел бы возможность вторым траншем закрыть и сумму второй поставки и погасить начисленные штрафные санкции за просрочку оплаты первой партии.
Таким образом, Поставщиком также нарушен такой принцип гражданского права, как добросовестность (п. 6 ч. 1 ст. 3 ГК), - Поставщик три года обманывал Покупателя о реальном состоянии задолженности.
Таким образом, важен даже не вопрос о возможности или невозможности применения ст. 534 ГК в отношениях поставки, а вопрос о возможности или невозможности зачисления Поставщиком поступивших от Покупателя денег в счет погашения начисленных им штрафных санкций БЕЗ ПОСЛЕДУЮЩЕГО УВЕДОМЛЕНИЯ ОБ ЭТОМ ПОКУПАТЕЛЯ».
Катерина Лоєнко,
юрист ЮА «Шевчук і Партнери»
____________________________________________________________
«ЮРИСТ & ЗАКОН» - это электронное аналитическое издание, входящее в информационно-правовые системы ЛІГА:ЗАКОН и созданное специально для юристов и специалистов, нуждающихся в качественной аналитической информации об изменениях, происходящих в правовом поле Украины. По вопросам приобретения издания «ЮРИСТ & ЗАКОН» обращайтесь к менеджерам ЛІГА:ЗАКОН или к региональным дилерам.
