Ця сторінка також доступна для перегляду українською мовою

Перейти до української версії сайту

Іменем України: невиконувана заборона на мирні зібрання

Вже два тижні наша країна живе політикою і питаннями євроінтеграції. Тому сьогодні ЮРЛІГА вирішила розповісти читачам про постанову Окружного адмінсуду міста Києва про заборону мирних зборів, що суп...

Вже два тижні наша країна живе політикою і питаннями євроінтеграції. Тому сьогодні ЮРЛИГА вирішила розповісти читачам про те, що суперечить вже двом рішенням Європейського суду з прав людини постанові Окружного адмінсуду міста Києва про заборону мирних зборів, яке, до усього іншого, неможливо виконати.

Нагадаємо, ст. 11 Конвенції про захист прав людини і основних свобод свідчить, що право на мирні збори не підлягає ніяким обмеженням, окрім передбачених законом і необхідних в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, для запобігання безладам або злочинам, для охорони здоров'я або моральності або для захисту прав і свобод інших осіб.

30 листопада 2013 року о 23 годині 55 хвилин Окружний адміністративний суд міста Києва виніс постанову у справі № 826/19020/13-а, яким заборонив мирні збори з 1 по 7 грудня 2013 року у Києві по вул. Банковій, вул. Грушевського, вул. Богомольця, на Європейській площі, Майдані Незалежності і в парку "Хрещатый". Заборона встановлена для Всеукраїнського об'єднання "Батькивщина", Володимира Чемериса, Євгенії Закревской, Михайла Лебедя, Михайла Каменева, депутатській фракції Політичної партії "УДАР", а також інших суб'єктів, що реалізовують право на мирні збори.

Позов був поданий Київською міською державною адміністрацією (далі - КМДА), що посилалася на недотримання відповідачами положень Порядку організації і проведення в м. Києві недержавних масових громадських заходів політичного, релігійного, культурно-просвітницького, спортивного, видовищного і іншого характеру, затвердженого рішенням Київської міської ради № 317/418 від 24 червня 1999 р. відносно завчасного (у десятиденний термін) повідомлення про час проведення мирних зборів.

КМДА, отримавши 30 листопада 2013 року повідомлення відповідачів про проведення мирної ненасильницької безстрокової акції протесту, визнала, що проведення таких зборів спричиняє за собою реальну небезпеку безладів, скоювання карних злочинів, а також погрожує здоров'ю населення.

Суддя Богдан Санин погодився з аргументами КМДА і задовольнив її позовні вимоги виходячи з:

- інформації про заклики учасників Майдану до виходу громадян на масові заходи, початку революції і скиданню правлячого режиму;

- інформації про занедбаність димових шашок невідомими особами;

- положень Порядку організації і проведення в м. Києві недержавних масових громадських заходів політичного, релігійного, культурно-просвітницького, спортивного, видовищного і іншого характеру, що встановлюють необхідність повідомлення про мирні збори в 10-денний термін і реквізити такого повідомлення (зокрема, наявність підпису організаторів).

Відповідно до частини 5 ст. 182 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) суд задовольняє вимоги позивача в інтересах національної безпеки і громадського порядку у разі, якщо визнає, що проведення зборів, мітингів, ходів, демонстрацій або інших зборів може створити реальну небезпеку безладів або злочинів, загрозу здоров'ю населення або правам і свободам інших людей.

Відмітимо, що 2 грудня 2013 року суд за власною ініціативою дійшов висновку про необхідність внесення правок в постанову від 30 листопада 2013 року і виніс визначення про виправлення описок, яким, зокрема, замінив кінцеву дату заборони на мирні збори - з 7 грудня 2013 року на 7 січня 2014 року. У визначенні вказано, що в позовній заяві КМДА просила встановити заборону на мирні збори і проведення заходів з "01.12.2013 р. по 07.01.2014 г"., але в описовій і пункті 2 резолютивна частин постанови замість правильної дати "07.01.2014 г". судом помилково було зафіксовано "07.12.2013 г".

Згідно ст. 256 КАС постанова про обмеження реалізації права на мирні збори підлягає негайному виконанню. "Проте виконати цю постанову відповідно до чинного законодавства неможливо"- стверджує партнер правової групи "Павленко і Побережнюк" Олександра Павленко. Існує чітка юридична позиція, згідно якої виконувати судове рішення зобов'язані ті особи, які прямо вказані в нім як відповідачі.

Слід зазначити, що виконання судових рішень в Україні регулюється Законом "Про старанне виробництво", стаття 8 якого встановлює, що стороною-боржником в старанному виробництві є фізична або юридична особа, визначена старанним документом. Відповідно до ст. 18 Закону в старанному документі мають бути вказані прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, виступаючої боржником, його місце проживання або перебування, індивідуальний ідентифікаційний код або номер і серія паспорта.

Частина 2 ст. 257 КАС свідчить, що рішення, яке належить виконати негайно, є основою для виконання. В той же час згідно частини 1 ст. 258 КАС по кожному судовому рішенню, належному негайному виконанню, за заявою осіб, на користь яких воно прийняте, видається один виконавський лист. Якщо судове рішення прийняте проти декількох відповідачів, суд має право видати декілька старанних листів, точно вказавши, яку частину судового рішення потрібно виконати по кожному виконавському листу. Таким чином, реалізувати виконання постанови Окружного адмінсуду від 30 листопада 2013 року неможливо, адже "інші суб' єкти, які реалізують право на мирні зібрання" не можуть бути суб'єктами відповідальності.

Відмітимо, що на відсутність чіткого законодавчого врегулювання права на мирні збори в Україні, що є причиною можливості винесення подібних ухвал вітчизняними судами, Європейський суд з прав людини (далі - ЕСПЧ) звернув увагу ще в квітні 2013 року (справа "Веренцов проти України"). У рішенні ЕСПЧ від 11 квітня 2013 року, що отримало статус остаточного 11 липня 2013 року, констатовано порушення ст. 11 (свобода зборів і об'єднань) Конвенції про захист прав людини і основних свободобумовлене пропуском відносно регулювання свободи зборів, існуючим в законодавстві України впродовж більш ніж двох десятиліть. Враховуючи системний характер проблеми, ЕСПЧ вказав, що слід невідкладно реформувати законодавство і адміністративну практику України для приведення їх у відповідність з вимогами Конвенції. Порушення ст. 11 Конвенцій ЕСПЧ встановив і в справі "Шмушкович проти України"розглянутому 14 листопада 2013 року. Володимир Яворскийчлен правління Українського союзу Хельсінкі з прав людини, предсталявший інтереси заявників в обох справах, відмічає, що головним аргументом ЕСПЧ стала відсутність чіткого законодавства в цій області: різні суди застосовують те Указ Президії Верховної Ради СРСР від 28 липня 1988 року № 9306 - XI "Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних ходів і демонстрацій в СРСР", то рішення органів місцевого самоврядування, то засновують свої рішення тільки на положеннях ст. 39 Конституцій. Ці джерела права взаємовиключають один одного, оскільки висувають протилежні вимоги до організаторів зборів. Дозволити цю дилему, на думку ЕСПЧ, повинне нове законодавство, яке б встановило однаковий порядок проведення мирних зборів.

Як повідомляє Олександр Билоус, що виступав в справі № 826/19020/13-а у якості третьої особи на стороні відповідачів, 2 грудня канцелярією Окружного адмисуда м. Києва зареєстрована його апеляційна скарга на постанову від 30 листопада 2013 року. Він пояснив, що справа передається з суду першої інстанції в апеляцію після закінчення терміну на апеляційне оскарження, що становить 10 днів.

Марина Ясинская

Підпишіться на розсилку
Головні новини і аналітика для вас по буднях
Залиште коментар
Увійдіть, щоб залишити коментар
Увійти
На цю ж тему